Зоя Лістрова - Пограємо в любов, Зоя Лістрова

Глава 17

- Лізо, минув майже місяць із весілля, а ми вибач як діти, спимо в одному ліжку і все. Смішно, кому сказати.

- Я пропонувала і зараз пропоную, переїхати в квартиру моїх батьків. Там у тебе буде кімната, і тебе не відвідуватимуть думки про мене.

- Невже в тебе ще не прокинулися почуття до мене? Ось ми в одному ліжку, і хіба тобі не хочеться більшого.

- Я про це поки що не думала. У мене так багато думок щодо роботи.

- Лізко, та ти просто знущаєшся з мене, - він простяг до мене руку - йди до мене.

- Не зараз. Ще діє договір.

- Та до біса той договір. Та я вже більше місяця, не був із жінкою. І все тому що цій клятий договір, і ти.

- Я тобі заважаю?

- Я тебе кохаю.

- Герман, ти брешеш. У тебе був зв'язок перед весіллям.

- Ні.

- Так.

- Ти стежиш? - Він сперся на лікоть і дивився на мене.

- Навіщо мені це робити?

- Адже  у нас договір.

- А ти був покараний, за той випадок?

- Ні, не був. А правда чому? Але звідки ти знаєш?

- Тому що ти, щойно сам у всьому зізнався.

- Я більше не потраплю на твою вудку.

- Подивимося. А поки нам час збиратися, на нас чекає робота. Там тобі ніколи думатиме про твої чоловічі інстинкти.

- Чому ти мене не кохаєш?

- Я просто, ще тебе не покохала, але ти вже мені подобаєшся.

Я побачила, що він не на жарт став сердитися, і вирішила сказавши так, пом'якшити ситуацію.

- І на тому спасибі.

 

Павло Олексійович був вже дома. Ми спускалися до сніданку, як завжди тримаючись за руки, на нас чекав сюрприз.

- Діти, через мене у вас не було медового місяця, я вас відпускаю його провести.

- Але ж, у нас зараз важливий проект.

- Ліза, ти маєш рацію, але ми впораємося самі. Вам треба побути на самоті, в якомусь казковому місті. Щоб у вас були хороші спогади.

- Ми можемо ще два тижні почекати, поки іде перший етап проекту.

- Серйозно, тобі не хочеться відволіктися?

- Нам і так добре. Щоправда, коханий?

- Так. Але краще б поїхати, - він подивився на Лізу, і добавив,- тільки пізніше.

Коли їхали, Герман мовчав, він сердився. Треба ж було йому закохатися. Йому ніхто не потрібний окрім Лізи. Раз він зі злості переспав зі Світкою, а в думках була Ліза. Що з ним не так, чому всі його бажають, а вона ні.

Пізніше ми теж не поїхали, як і казав лікар, Павлу Олексійовичу, ставало гріши. Він, звичайно, тримався, але це, з його діагнозом було дуже складно.

 

Герман останнім часом ходив, як хмара. Я розуміла його настрій, батько смертельно хворий. Я у нього перед очима, та ще й цей договір. Про нього можна було б забути, тим більше через те, що Герман постійно поряд, і я здається до нього почала звикати. Іноді мені хотілося доторкнутися до нього, обійняти, але я знала, що буде у відповідь. Може ну його договір і віддатися почуттям. А як тоді та образа, то, заради чого я погодилася на це безумство. Я не дозволяю собі розслабитися, я контролюю свої почуття та дії Германа. Я ношу вантаж минулої образи. Але ж це було в минулому, чи може забути і жити справжнім. І головне питання, зізнатися йому чи ні. Як це вплине на наші стосунки? А які у нас зараз стосунки? Герман любить мене, він про це постійно говорить, я віджартовуюсь. Можливо, він уже отримав своє покарання. Тоді треба йому розповісти про минуле. Я заплуталася у своїх думках.

- Про що ти так сильно задумалася, що не чуєш, як я тебе кличу?

- Про проект новий думала.

- Краще б про мене подумала.

- А про тебе я завжди думаю!

- Щоправда! Щось не помічав.

- А як про тебе не думати, ти постійно біля мене.

- От би влізти в твої думки.

- Краще не треба, ти засмутишся. Що там за шум унизу?

- То я ж до тебе йшов, покликати тебе. Приїхала сестра мами, зі своєю родиною. Вони не змогли приїхати на весілля, бо всі хворіли.

Довелося йти знайомитись, хоч мені дуже не хотилось.

- Я така рада, що Герман став розсудливим. Ми так не вчасно поболіли. Як завжди буває, один за одним. Називай мене тітка Оля. Це мої діти.

У неї було два сини, старші за мене. На відміну від неї чоловік її був мовчазним. Вони збиралися знімати готель. Ми домовилися, що я з Германом поки що поживемо на квартирі.

- Ох і галасливі вони.

- По-моєму, тільки тітка Оля.

 

Ми приїхали на квартиру Германа. Це була величезна квартира студія на двадцятому поверсі із вітражними вікнами. У кімнаті було величезне ліжко, телевізор та крісло.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍