Страшні оповідання на ніч - Сюжети минулого, Страшні оповідання на ніч

– Відбувається те, до чого я так довго йшов, – загадково відповів мій друг, – І судячи з твоїх слів, у мене все вийшло.

Він жваво пройшов до авансцени, де ще донедавна стояв його привид і оголошував про початок вистави.

– Ми стоїмо на порозі нової епохи, де нам відкриються безмежні можливості втілювати на сцені всі найдивовижніші і найсміливіші сюжети, які тільки знало і бачило життя. А вже невдовзі ці самі сюжети минулого оживуть на нашій сцені, і відіб'ються в сповнених потреби і цікавості очах наших дорогих глядачів!

У його власних очах під час вимови цього оповитого таємницею монологу спалахнуло крихітне полум'я, і це аж ніяк не було метафоричним висловлюванням, яке позначало погляд, сповнений рішучості та ентузіазму. Ні, його очі буквально запалилися справжнім невеликим вогнем, що не викликало в мені нічого більшого, аніж тривогу й настороженість. Леон відвернувся від мене в зал для глядачів і продовжив:

– Саме життя стане в театрі драматургом, а з акторів, крім рідної нам трупи "Мельпомени", я зберу на сцені душі тих, хто після піднесених прикрощів долі не знайшов спокою навіть зустрівши свою смерть. Адже хто ще зуміє відіграти краще свою власну трагедію? І обов'язково зійду на сцену разом із батьками, про що мріяв із самого дитинства!

Я відчував нездорову одержимість у голосі свого друга. Знову намацавши револьвер, я неквапливо дістав його з кишені і сховав руку за спиною.

– Не обійду я стороною і тих, – продовжував свою тираду Леон, – Хто в прагненні знайти успіх і славу анітрохи не цурався досягати народного визнання ціною переінакшення чужих шедеврів. Повідай-но мені, брате, чи живий ще наш старий друг Наум?

– Він безвісти зник незабаром після твоєї смерті, – відповів я, намагаючись не показувати своє хвилювання.

Леон мовчазно дивився в зал. Мабуть, він очікував від мене саме такої відповіді, адже навіть не бачивши його обличчя, я виразно відчував, що воно після почутого осяялося зловтішною посмішкою.

– Він заслуговує на сюжет, по-справжньому гідний його мерзенної натури, – нарешті сказав він, – Я покажу, наскільки багатогранним є жанр трагедії.

Після цих слів мій друг повернувся до мене, і я жахнувся від побаченого. Його очі вже буквально були охоплені вогнем, немов його голова палахкотіла зсередини, проте не було видно, що це незрозуміле явище заподіює йому бодай якусь шкоду чи біль. Помітивши, як мене вразило здивування, він сам здивовано перепитав:

– Що з тобою?

– Друже мій, твої очі, – з обережністю вимовив я, – Вони горять.

– Процес почався! – з передчуттям у голосі промовив Леон, з обережністю доторкнувся до свого обличчя і поспішив повернутися до книги.

Неспішно й акуратно я підійшов до краю сцени і подивився вниз, потроху вибудовуючи план до відступу в разі можливого виникнення загрози. Леон тим часом прочитав уголос ще кілька рядків незрозумілого мені тексту.

– Не лякайся того, що бачиш, брате, – промовив він мені потім, – Цей вогонь священний і належить культу Ншал'атота. Вибач, мені слід було тобі про все розповісти раніше, і прошу тебе, не сумнівайся в істинності моїх слів. Як ти пам'ятаєш, наша міська бібліотека була справжнім джерелом знань – на прочитання однієї тільки художньої літератури в мене пішли роки практично щоденного читання. Однак були там і фоліанти, що приховували в собі безліч незбагненних знань, які я зацікавився якось вплести в наступні написані сценарії. В одній з таких книжок я знайшов досить цікаву інформацію про давно забуті релігійні культи та обряди народів світу, послідовники яких існують і понині. Один із них привернув мою увагу найбільше тим, що своїм вченням трохи схожий на зороастризм, де вогонь виступає не як звичне нам позначення пекла з його неозорими геєнами, а символом очищення й переродження. Так основу і цього культу становить шанування вогню, живим втіленням якого є давнє божество Ншал'атот. Його культисти, замість віддання тіла покійного землі, дотримуються практики сакрального спалення, вірячи, що після ритуалу божество прийме твою душу і наділить її безсмертям.

– Не віриться, що таке може виявитися правдою в наш час – здивувався я, хоча прекрасно все бачив на власні очі.

– Ось і я не вірив, коли зібрався в поїздку казна-куди за знаннями, для написання нового сюжету, – відповів мені на це Леон, – Але, дедалі більше заглиблюючись у вчення культу, я поступово переконувався в протилежному. Там мені відкрилася жахлива картина всесвіту, і всі ці отримані знання разюче відрізняються від того, що в дитинстві нам говорили вчителі. Наш всесвіт є джерелом неосяжного жаху і незбагненної людському розуму реальності. У просторах космосу мешкають могутні стародавні боги, які байдуже, або навіть вороже ставляться до такого випадкового продукту еволюції, як людське життя. Для них ми лише швидкоплинне явище в їхньому позачасовому існуванні. Є культи, де їх шанують і черпають даровані ними знання, які запросто здатні привести до божевілля людину, не готову до їхнього розуміння. Інші ж охоче поклоняються божествам, що дарують збереження їхньої душі і небачені можливості після настання смерті. Такий шлях обрав і я, зрозумівши, що я можу створити з їх допомогою.

Леон зробив паузу, щоб зачитати ще один рядок із книги. У повітрі тим часом дедалі більше поширювалося передчуття швидкого настання чогось нехорошого. Я оглянув глядацький зал і, на свій жаль, виявив, що всі двері були замкнені, і, пам'ятаючи про їхню непіддатливість, зрозумів, що моя задумана втеча через них неможлива. Проте я добре запам'ятав, який коридор привів мене на сцену. Можливо, він виведе мене і назад, але складність була в тому, що просто зараз між мною і виходом стояв мій одержимий друг.