Сніжний Василіск - Кохана плоть, Сніжний Василіск

Що може піти не так на арктичній станції, ізольованій від світу та відрізаній від комунікацій хуртовиною? Невимовні позавимірні знахідки під товщею льоду? Безпідставні смерті? Хаос, спричинений всеохоплюючою параноєю? Посеред ночі хтось проникає у твою кімнату, і спросоння приємно бачити добре знайоме обличчя… Але, зачекайте, хіба ще ввечері воно не лежало, задубіле, в морзі? І, взагалі, чия на ньому кров?..

1. Піддослідний

У занесеній снігами пустці, в ув'язненні облізлих сірих стін і холодного кахлю, єдиним промінцем радості був він — Аллен. Завжди усміхнений, руде волосся ніби світилося серед неживих холодних градієнтів. Блакитні очі, як бездонні гірські озера — не встигаєш озирнутися, як тонеш у них без шансу на порятунок.

Це була наша четверта експедиція разом. Ми не бачилися більше півроку, і яким полегшенням було дізнатися, що за цей час він розлучився зі своєю обраницею. Звичайно, вголос я поспівчувала, але всередині не могла не тріумфувати. Ось він мій шанс. Тепер я, нарешті, можу без зазріння совісті виявити свої почуття, і, можливо, навіть сподіватися на взаємність. Ми зблизилися за попередні зміни. Я знаю його вздовж і впоперек. Не було ні дня за час розлучення, щоб я не зайшла до його профілю в соцмережі. Не було ні ночі, щоб я не засинала з розпираючим зсередини бажанням відчувати його поряд. Вперше я була надто молодою і несміливою, вдруге і втретє він не був самотній, але цього разу — цього разу я зроблю все, щоб отримати його собі.

Цілком випадково кожен день опиняємося пліч-о-пліч за столом за сніданком, досить близько, щоб ненароком торкнутися коліном його ноги. Зовсім ненавмисно звертаюся саме до нього з проханням намазати садна у мене на попереку після невдалого падіння через обмерзлі сходи. Без задніх думок забуваю зачинити двері в душовій після тривалої зміни в лабораторії, коли саме його черга чергувати в нічну зміну, і, звичайно, "до глибини душі дивуюся", коли ці двері замикає він. Зсередини.

Прокидаючись, за звичкою, до будильника, обводжу поглядом кожну милу ледь помітну краплинку ластовиння на його порцеляновому обличчі, пухнасті коричневі вії, точену щелепу, м'які губи. Навіть тьмяного світла полярної ночі за вікном достатньо, щоб милуватися цими чудовими рисами. Ковдра трохи сповзає з голого плеча, м'яка тінь гніздиться в ямочках ключиць. Тепер він там, де має бути, мої простирадла вбирають його запах, складки подушки відбиваються на його м'якій шкірі. Тепер це миле лисеня моє, і тільки моє, і я нікому його не віддам.

На вилазці добираємося до дивного озера — єдине відкрите джерело води в цьому забутому богом місці, вкритому шаром вічної мерзлоти, що з якоїсь причини не замерз. Беру пробу води, поки закриваю колбу — вона віддає теплом у долоню крізь товсту рукавичку. Дивно. Може, я просто застудилася? Піднялась температура? Потрібно зазирнути до лікаря.

Вода, на диво, виявляється нічим іншим, як водою. Рідкою, чистою водою, без слідів життєдіяльності будь-яких живих організмів. Чому саме тут? Чому лише в цьому місці? Геотермальне джерело? Це може бути корисне відкриття. Потрібно буде перевірити глибину та рельєф дна. Моє дослідження перериває низка нетерплячих поцілунків від вуха до межі коміра светра. "Докторе, у вас не знайдеться хвилинка уваги для вашого покірного помічника?" Легко кусає мочку вуха, руки пасуться в мене під кофтою. Поки закінчую записи в таблиці, він встигає обтертися об мене ззаду до тріску наелектризованої тканини, муркочучи нетерплячі милості на вухо.

На наступну вилазку до потенційного термального джерела запускаємо у воду зонд, і на глибині двох метрів, у скелястій западині, виявляємо щільний чорний згусток розміром з коргі. Повертаємося за ним з великим контейнером, дістаємо та занурюємо всередину, заливши поверх води — раптом без неї він не може існувати? Він схожий на величезну краплину деревної смоли, тільки якийсь матовий, настільки чорний, що в ньому зовсім не заломлюється світло. Цікаво, із чого він складається? Якщо це якийсь ще не відомий науці хімічний елемент, це відкриття прославить усю нашу команду. Перші сторінки наукових журналів ряснітимуть нашими іменами.

Контейнер зі згустком постійно запітнілий вище рівня води. Він явно виділяє тепло, у великій кількості. Хімічний аналіз дає дивні результати, якими цей згусток — органічний. Але він не ворушиться. Щільно закритий кришкою, кілька діб без кисню, поживних речовин. Якийсь дивом уцілілий вид стародавньої тварини? Намагалися зробити рентгенівський знімок, подивитися, чи є всередині подоба кісток, але апарат зламався, як тільки його помістили всередину. МРТ та КТ апарати просто вимикалися в його близькій присутності. Він випромінює якесь поле, яке виводить із ладу апаратуру? Детектор електромагнітного поля барахлить, як тільки підносиш його до згустку. Лічильник Гейгера мовчить, і на тому дякую. Половина команди пропонує зробити розтин, половина протестує, включаючи мене — а раптом він живий? Що, як йому буде боляче? А якщо ми ненароком вб'ємо останнього представника якогось рідкісного виду, який вважався вимерлим, чи взагалі раніше не відомого науці? Поки ніхто не бачить, з цікавості торкаюсь його голою рукою — навпомацки гарячий і щільний, як слайм. На вигляд він повністю гладкий, але шкіра подушечок пальців розрізняє дрібні горбики, ніби він весь списаний шрифтом Брайля, тільки всі крапки різного розміру та форми. І або в мене від втоми вже дах їде, або він потягнувся за моїми пальцями, коли я витягала руку із контейнера.

Аллен обурюється, що я проводжу з новим об'єктом дослідження більше часу, ніж із ним. Так мило ображається. Я й справді занадто захопилася роботою, стала затримуватись допізна в лабораторії, поки моє миле лисеня засинало на стільці на моєму робочому місці в очікуванні. Настав час влаштувати собі пару вихідних, і провести їх тільки вдвох.

Повертаюся після дводенного відпочинку — контейнер перекинутий, вся підлога у воді та уламках скла, мого "піддослідного" ніде не видно. Він же не міг втекти? У нього немає кінцівок, він не може переміщатися сам. Вранці частина команди виїхала на материк. Хтось із них забрав? Чорт забирай, ми ж так не домовлялися! Навіщо без запиту? Мій проект, я його виявила, я його вивчала! Може, й результати моїх досліджень вкрали? Чорти, я їх точно засуджу. Всі, хто їх проводжав, присягаються, що не бачили, щоб вони виносили згусток. Не факт, що хтось не засунув його до своєї сумки, адже речей під час від'їзду у всіх пристойно. Ніхто нічого не побачить. Виродки. А контейнер навіщо було розбивати? Пишу начальству лист із проханням перевірити багаж усіх, хто сьогодні поїхав, і якщо виявлять там описаний мною чорний згусток — щоб вони знали, що це я знайшла його, і всі його дослідження належать мені.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍