Страшні оповідання на ніч - Сюжети минулого, Страшні оповідання на ніч

Раптово я звернув увагу на приглушений шум, що долинав звідкись далеко з-за зачинених дверей, які вели в закулісний коридор. Моя радість одразу ж змінилася настороженістю, і я став уважно прислухатися, поки, підійшовши трохи ближче до дверей, з жахом не зрозумів, що звідти до мене долинали овації.

Я застиг від сум'яття, коли ці самі двері несподівано відчинилися і в гримерку вбігла якась молода жінка. Побачивши мене, вона і сама сторопіла, немов не очікувала когось тут побачити, однак те, що сталося після, ввело мене в ще більший ступор. З неприхованим захопленням вона почала мені аплодувати.

– Хто ви? – з хвилюванням вирвалося у мене, – Що тут відбувається?

Але жодної відповіді не було.

За мить за її спиною в дверях з'явилася ще одна жінка, що так само почала аплодувати, побачивши мене. Остерігаючись чогось непередбачуваного, я зробив кілька кроків назад. Від повної розгубленості я не знав, що мені робити, а тим часом дедалі нові й нові обличчя, які чомусь виявляли до мене нездоровий інтерес, юрмилися в коридорі біля дверного отвору, і невпинно аплодували. Хтось просто посміхався мені, хтось схвально кивав головою, інші не приховували своїх сліз радості. Я ж продовжив обережно задкувати назад, не відводячи від натовпу погляду і не перестаючи щиро дивуватися всьому, що відбувається.

Упершись спиною в стіну, я наосліп намацав ручку від вхідних дверей неподалік, і моє серце забило тривогу, коли, смикнувши кілька разів за ручку, я зрозумів, що опинився в пастці.

– Заради бога, що тут відбувається? – відчайдушно промовив я.

У цей момент натовп незнайомців, не перестаючи аплодувати, трохи розступився, утворивши для мене прохід до закулісного коридору. Усвідомивши всю безпорадність свого становища, я повільно наблизився і акуратно виглянув у коридор. Побачене мене сильно вразило, а загальна картина того, що відбувається, нарешті зібралася воєдино.

Коридор був забитий людьми, що стояли вздовж стіни закулісного коридору. Я впізнавав у них акторів цього театру – декого я впізнав за баченим раніше портретом на стіні, декого мені вже доводилося бачити в трагічних спектаклях, а з деякими я в молодості й сам виступав на одній сцені театрів "Мельпомена" і "Калейдоскоп". Усі вони аплодували мені не припиняючи, та вітаючи мене у своїх лавах.

З тривогою в серці я пройшов до кінця коридору, і вийшовши ще трохи далі до лаштунків, я побачив Леона, що стояв на авансцені перед повним залом глядачів, які своїми бурхливими тривалими оваціями буквально стрясали стіни глядацького залу. На мить він повернувся до мене, наче відчув мою присутність, і, усміхнувшись, відвернувся назад до глядачів, щоб гордо виголосити свою фінальну промову:

Драматургічний вечір наш вже майже закінчився –

Тепер зосталося лиш вийти на уклін.

Репертуар доповнився спектаклем чарівним,

Який не раз ще в цьому театрі повториться.

Вже скоро зійдемо для вас на сцену знову,

Вволяти всі глядацькі примхи і капризи –

Здивують вас нові вистави і репризи,

Що описати захват вам не вистачить і слів.

Наш тлінний світ чимало ще сюжетів має,

Які обов’язково з’являться колись у нас,

І зовсім скоро, як проб’є завітній час,

У наших стінах кожен роль свого життя зіграє.

Як скоро ви опинитесь у нас – лиш час покаже,

Але з мистецтвом театральним кожен долю зв'яже.

Кінець