Айрін Сторі Irene Story - Лялька, Айрін Сторі Irene Story

20 років тому (завершення)

- Хто ви?

- «Червоні буйволи». І твій батько в дечому завинив перед нами.

- Я не знаю, в чому, відповідно до ваших слів, винен мій батько, але я тут ні до чого. Я про це вже вам казала.

- Ти все рівно нікуди не підеш.

- Чому? Я нічого нікому не скажу.

- І правда нікому нічого не скажеш. Ти або будеш в нашій компанії до прибуття твого татечка, або...

- Або..?

- Або мертвою. А мертві, як відомо, вміють зберігати таємниці.

- Чого ти взагалі з нею так довго возишся?!

Один з тих, що стояли по бокам, як охоронці, вирішив долучитись до розмови.

- Алексе, май терпіння. Перед нами принцеса Севільї. Май шану.

- Може я ще й вклонитись маю?!

- Якщо буде потрібно, то вклонишся, Алексе. Ти ж знаєш. А ти, Матіасе, проведи нашу тепер вже гостю до автомобілю. В нас ще незавершені справи з Мартіном.

- Ви ж йому нічого не зробите?

Елена відчувала внутрішній неспокій, але вирішила зосередити свою увагу ще на комусь. Можливо так вона не відчувала б себе беззахисною. Хоча в її ситуації куди було б ще беззахисніше.

- Ні, лялько. Поки він влаштовує ці свої збіговиська – в нас є аудиторія для розповсюдження нашого товару.

- Хей, Матіасе, занадто багато зайвої інформації. Веди вже бідну дівчинку в автомобіль.

- Ходімо, Елено. Будеш спокійною та чемною – тебе ніхто не чіпатиме.

- Це ж поки що.

- Живи моментом, Елено.

- Memento mori.

Матіас потягнув Елено до транспорту. Вона заледве встигала за ним. Під ногами хрустіли гілки та де-не-де валялось каміння.

- Ай!

- Що там вже?

Матіас обернувся та побачив, що пару метрів Елена проїхала на одному коліні, тому що інша нога в неї не рухалась. Він зупинився та відпустив її руку, за яку тягнув весь цей час.

- Що сталось, Елено?

- Нога. Напевно зламана. Ти ж кудись несешся, а я для тебе, як мішок з картоплею!

- Замовкни та повзи далі, Елено! Ніхто з тобою не буде панькатись.

- А що, якщо я нікуди не піду, а тут залишусь сидіти? Що ти зробиш?

Матіас взяв її з-заду за комір куртки та підняв дівчину у стояче положення.

- Я сказав, пішла!

- Ні!

Елена вирвалась, вилізши з рукавів куртки та побігла.

- А ну стій, стерво! Ти ж сказала, що нога зламана..

- Пішов ти, дурню!

Дівчина побігла вперед, тримаючи в руках камінь, який знайшла під ногами. Вона не знала, що їй робити, але планувала добігти хоча б туди, де є більше людей.

- Елено!

Матіас її наздоганяв, але Елена побачила попереду автомобіль та підбігла до нього. Він був замкнений, і дівчина вирішила скористатись камінням, яке досі тримала в руці. Вона розбила скло в дверях – і на всю місцину залунала сигналізація. На мить Елена відчула тріумф, що її нарешті зараз врятують, але майже одразу відчула, що її хтось штовхнув в спину, і вона впала на розбите скло.

- Я тобі сказав, що якщо будеш чемною, то з тобою нічого не станеться. Але ж ти лялька, дурнувата принцеска, як сказав Деніс. Донька прокурора. Знаєш, що я зараз з тобою зроблю? Твоєму батькові довго доведеться збирати тебе, як пазл.

Матіас накинувся на Елену, але вона встигла розвернутись з зажатим шматком скла в руках. Вона проштрикнула хлопцеві шию. І все навколо стало червоним. А потім стало чути кроки тих, хто біг до машини, щоб напевно вимкнути сигналізацію, але бачили абсолютно інше.

Елені було все рівно. Тому що вона тепер нічого не відчувала і не чула. Єдине, що вона знала точно, – темрява навколо стала багряно-червоною.