Ліана Меко - Хибні мрії, Ліана Меко

Запізнилася на одну хвилину. Тренер може й не пустити на тренування. Кіра заноситься до тренувального залу, на ходу знімаючи мокру від снігу шапку та куртку. Виконує вітальний уклін і біжить до тренера.

- Я спізнилася, вибачте. – З надією на помилування Кіра дивиться тренерові у вічі.

- А.. йди, переодягайся. - Тренер якось похмуро махає рукою і кидає погляд на зал.

Простеживши за його поглядом, Кіра тільки зараз помічає, що на тренування з'явилися всього лише семеро людей. Чотири хлопчаки-семирічки, двоє трохи старших, здається років по одинадцять. І Ігор, що височіє на їхньому тлі, наче величезна статуя.

Все ясно, сезонна епідемія грипу, що лютує як завжди в цей час, змусила більшість учнів залишитися вдома.

Швидко переодягнувшись у роздягальні, і віддавши куртку в гардероб, Кіра повертається в зал і приступає до розминки та силових вправ.

Через годину, коли настає час спарингу та відпрацювання ударів, тренер, невдоволений кількістю присутніх, спантеличено оглядає учнів і, як завжди, розбиває їх на пари за віком.

- …Сашко – Антон. Олег – Денис. - Перераховує тренер, поки Кіра придивляється до боксерських перчаток, купою звалених на столі, маючи намір, як слід сьогодні потренувати прямий удар лівою - пари для неї все одно немає. Коли раптом:

 - Кіра… Ігор. - Як ні в чому не бувало, вимовляє Михайло Андрійович, і, взявши до рук телефон, сідає на лаву. Через секунду додає забуту вказівку - Відпрацьовуємо лоу кік та удар ногою з розвороту.

Кіра різко піднімає очі. Вона не дочула? Ігор?.. Дівчина переводить погляд на хлопця. Той виглядає не менш здивованим, якщо не сказати шокованим. Бігає очима від неї до тренера, не розуміючи чи сміятися йому, чи обурюватися.

- Ви серйозно? - Несподівано гучний вигук хлопця розрізає тишу, що повисла в залі, порушувану лише тихим тупотом і тихими переговорами хлопчаків.

Тренер відриває погляд від екрану та дивиться на Ігоря.

- А в чому справа? - Запитує, здивовано скинувши брову.

- З НЕЮ? - Вигукує Ігор, вказуючи в бік Кіри рукою.

Вигляд у нього при цьому такий, ніби, його поставили в спаринг щонайменше з нерозумною комахою. Махає в її бік своєю клешнею. Кривиться гидливо. Кіра відчуває, як голочка зачепленого самолюбства неприємно коле кудись у потилицю. Непрохана агресія піднімається звідкись із шлунка. Викликаючи нудоту і змушуючи напружитись всім тілом і стиснути щелепу. Не добре.

- Пропонуєш поставити вас обох у спаринг із п'ятирічками? - З деякою часткою роздратування, дивлячись на хлопця, відгукується тренер.

– Що? – морщиться Ігор. – Ні. Я думав…

- Займайтеся. – суворо перебиває його Михайло Андрійович, і, піднісши телефон до вуха, виходить із зали.

Ігор знову дивиться на Кіру, кілька секунд безглуздо кліпає, потім роздратовано смикає плечима і йде до тренерського столу. Бере рукавиці і прямує до груші, що висить у кутку.

- Гей, - Обурено подає голос Кіра. Значить, ось як? Він не збирається ставати з нею в спаринг? Не послухається вказівки тренера?

- Чорт знає що… - ледве чутно бурмоче собі під ніс Ігор, не помічаючи її оклику, навіть не дивлячись на неї. Наче вона пусте місце.

Кіра підходить до нього і стає поруч, ліворуч від хлопця, уперши руки в боки, спостерігаючи за тим, як він стає в стійку і приміряється до мішка.

- Я не збираюся сидіти і дивитися, як ти лупиш чортів мішок. – Чомусь вийшло сказати більш миролюбно, ніж хотілося. У відповідь – нуль реакції.

- Гей, що я прозора?! - Підвищивши голос і додавши злі нотки, вигукує дівчина, і дивиться на хлопця, звузивши очі, і схиливши голову в бік.

Ігор нарешті повертає голову та зустрічається з її прямим поглядом. Збентежено хмуриться, не розуміючи, чим викликаний цей її войовничий вигляд. Потім, мабуть, прийшовши до якихось своїх висновків, оглядає її з ніг до голови і на його обличчі розгубленість поступається місцем звичній холодності та відстороненості.

- Я не збираюся з тобою тренуватись. - Твердо вимовляє хлопець і відвертається до безглуздого мішка.

- Це ще чому?

- Не хочу.

– Що? – буквально верещить Кіра. Отак просто «не хочу» і все? Навіть не придумає жодних безглуздих виправдань та невтішних епітетів на її адресу?

- Ти… дівчисько. - Знову окинувши Кіру поглядом і скривившись, випльовує наче лайку.

- О… зрозуміло. - Кіра захлопує обурено розкритий рот. «Дівчисько». Начебто це щось пояснює. Дівчисько не гідне стояти з ним у спарингу? Ну і придурок.

Глухий стукіт. Бум. Груша сіпається від потужного удару, відскакує і за інерцією повертається. Хлопець ловить її руками та вирівнює. Бум.

- Що ж, гаразд… - Відійшовши на крок, з напускною смиренністю вимовляє Кіра. І раптом, неочікувано навіть для себе, зло кидає: — Лупи свою грушу. Вона ж не зможе дати здачі.

– Що? - смикається хлопець і переводить погляд на дівчину, насмішкувато хмуриться і раптово вибухає низьким вібруючим сміхом, від якого холодок біжить по спині. У нього навіть сміх звучить якось погрозливо.