Tama Lisn - Гарантія на кохання, Tama Lisn

- Так, ти казала. Я можу тобі чимось допомогти?

- Не знаю. Мабуть, ні. Хоча. Ти не знаєш де можна взяти тачку на якийсь час?

- Твоя де?

- В ремонті. - збрехала.

- А чоловік тебе більше не возить?

- Мені треба так, щоб він не дізнався про це.

- О! А це ще навіщо?

- Це не те що ти думаєш.

- Я вже не знаю, що думати про тебе. Ти за тиждень вийшла заміж, може, за тиждень коханця знайшла?

- Не смішно.

- Гаразд, подумаю, що можна зробити.

- Бувай.

- Люблю тебе. - Попрощалась вона.

- Я теж. - Відповіла, ховаючи телефон назад у сумку.

У номері я дочекалася темряви. За цей час розглянула як слід речі, що позичила із батькового кабінету. Картка видалась мені дивною, такої раніше мені не доводилось бачити. Вона схожа на ключ карту, але це не точно. А ключ, навпаки, звичайнісінький, тільки від чого він незрозуміло.

Переодягнувшись у темний одяг, о пів на одинадцяту ночі я викликала таксі й поїхала до будинку. Водія попросила зупинити на сусідній вулиці. У цьому районі навколо одні особняки, обвішані камерами спостереження та лампами вуличного освітлення і дорога добре освітлена. Залишитись непоміченою навіть у таку пізню пору дуже складно, тому вирішила зайти не з парадного входу, а через хвіртку в саду. Нею я й пішла. Хоч інших машин на горизонті не видно, але я все одно намагаюся триматись у тіні. А ніч сьогодні ясна.

Через хвіртку я потрапила до саду. Тут світла менше і довелося почекати кілька хвилин, поки очі звикнуть до темряви. З саду я виразно бачила будинок і світло у вікнах. Значить, Лера вдома і мені доведеться з нею зустрітися.

Я підійшла до чорного входу й озирнулась, на скільки мені дозволяла локація. На присутність тут чужих не схоже, але все одно потрібно бути обережною. Я відчинила двері своїм ключем, стукати не стала, і одразу попрямувала до домашнього кабінету тата.

Той, як і раніше, не замкнений. Я уважніше оглянула усі полиці та шафки. Як і минулого разу нічого нового. Тут дуже багато книг, тато любить читати сидячи в кабінеті, дарма що у нас є бібліотека. Перегортаю книжки одна за одною, з однієї з них випала фотографія мами. Вона тут дуже молода, такою я її ще не бачила. Виявляється, я схожа на неї, як дві краплі води. Стоп, а якщо пароль від татового комп'ютера — це мамин день народження.

Так і є. На домашньому комп'ютері батька зберігається багато інформації. Є й ті договори, які я вже бачила в нього на роботі, а є нові.

Судячи з побаченого, виходить, що ми приймаємо замовлення на будівництво. Роботу виконуємо самі та в договорі про виконання робіт ми фігуруємо як єдина фірма виконавець, але коли справа доходить до виплат, посилаючись на якісь додаткові угоди, з'являється ще одна, іноді не одна, фірма субпідрядник і частина грошей йде на їхні рахунки. Нічого кримінального, але впевнена, що саме таким чином виводилися гроші з рахунків, а фірми субпідрядники – це підставні одноденки. Якщо вдасться довести, що підпис на документах підроблений, то є шанс повернути чесне татове ім'я. На флешці, яку я знайшла у тата в глобусі бухгалтерські звіти, порівнюючи їх із тими, що мені дав Алік, визначила, що вони відрізняються один від одного. Це означає, що у Сергія Давидовича, так звати колишнього батькового друга, є спільник у бухгалтерії. І цей спільник досі працює у фірмі. Залишається дізнатися хто це.

Лиш би за час татової відсутності вони не нашкодили фірмі ще більше.
Гаразд, з цим розбиратимуся потім, а поки мої знахідки та висновки не наближають мене до батька. Його портфель лежить на місці там, де я залишила його минулого разу. Оглянула його ще раз, без змін. Потрібно заховати останній договір, щоб той не попадався нікому зайвий раз на очі.

Пароль від комп'ютера я вгадала, може й із сейфом вийде, але мамин день народження не підійшов. Тут щось інше, але теж пов'язане з мамою, я певна.

- Що ти тут робиш? - Почула за спиною.

- Привіт, Лер. Шукаю зачіпки.

- Чому потай? Увімкни світло, ти мене налякала. - Помітила у її руках важкий предмет.

- Ні, ні, не вмикай. Я не хочу, щоб хтось знав, що я тут.

- У сенсі, ти що втекла? - Ахнула вона.

- Можна і так сказати. Якщо ти тут, дай мені відповідь на кілька запитань.

- Я вже відповідала слідчим сьогодні. Дві години мене допитували. - Вона сіла на крісло навпроти робочого стола й закинула ногу на ногу.

- Тобі пощастило, мене довше. Валеріє, згадай той вечір. Ви після весілля поїхали додому чи в інше місце?

- Додому, ми одразу поїхали додому. - Уточнила.

- А що потім, що було вдома?

- Я пішла спати, а Веня пішов до себе в кабінет. Пробув тут якийсь час, а потім вийшов і сказав, що йому треба їхати.

- Посеред ночі? Він не сказав, куди поїде?

- Ні, нічого не сказав. Тільки сказав, що на нього вже чекають.

- На нього чекала машина на вулиці чи він щось інше мав на увазі?

- Не знаю, я не виходила. У мене дуже боліла голова, я трохи перебрала того вечора, але, думаю, на нього справді хтось чекав.