Меган Міранда - Ідеальна незнайомка

Позначено «невідомий номер». Дзвінок серед глупої ночі наприкінці минулого тижня. Я тоді стояла біля вхідних дверей і чула лише слабкий шум на лінії.

– То був Девіс Кобб?

Я розгублено захитала головою.

– Не знаю. У слухавці мовчали.

Його тоді вже відпустили? Хотів залякати мене? Пригрозити, як вважає поліція? Треба заспокоїтися.

Кайл відкинувся на спинку крісла, поклавши долоні на стіл.

– Слідство припускає, що її – Бетані Джарвіц – вдарили каменем. Імовірно, знайденим десь поблизу на березі.

Отже, напад не був спланований заздалегідь. Я уявила, як у лісі чоловік іде за нею слідом, думаючи, що це я.

– Можете дещо спробувати… – продовжив він. – Задокументувати всі наявні докази, передусім електронні листи, і намагатися переконати суд заборонити Девісу Коббу з вами контактувати. Отримати таку заборону буде непросто. Проте спробувати варто.

Я захитала головою. Ні, мені не можна такого робити. Живіт стиснуло. Якщо подати офіційне клопотання, усе зафіксують, поліція перевірятиме свої реєстри і з’ясує, що в Бостоні суд видав схожу заборону проти мене самої. Дізнається цікаві деталі: домагання, надокучливі телефонні дзвінки, непрохані візити до помешкання Пейдж та Арона Гемптона – безглуздість. Якщо місцева поліція дізнається, усі мої слова втратять хоч якийсь авторитет – для Кайла, для Еммі. Вочевидь, і для колег у школі.

Мене сприйматимуть геть інакше, ніхто не йнятиме віри.

Я ж лише намагалася її застерегти – Пейдж, завжди надто добродушну, щоб помічати лихе в людях, усміхнену та надто самовпевнену. Надала їй докази; благала покинути негідника. Власне, якби я була хорошою подругою, то вчинила б так ще багато років тому, до того, як перебралася до Еммі.

Проте Пейдж не хотіла нічого бачити. За місяць до мого від’їзду вона виклопотала проти мене обмежувальний судовий припис. Мені заборонили наближатися до її будинку та місця роботи. Телефонувати на її номер і контактувати в будь-який спосіб. А тепер я не можу дозволити собі офіційних заяв, свідчень чи клопотань.

– А щодо Еммі є якісь новини? – запитала я, розвертаючи лінію допиту.

– На жаль, ми не знайшли жодної зачіпки, Ліє, жодних слідів. – Він знову озирнувся навколо.

Раптом я згадала його запитання: «Оренда будинку оформлена лише на ваше ім’я, так?».

Чи від гніву, чи то від нервів мої пальці затремтіли.

– Ви мені не вірите, – сказала я.

Немає доказів, що вона тут узагалі була – ось на що він натякає. Немає жодних підтверджень, що дівчина на ім’я Еммі Ґрей існує. Ніби я собі її просто вигадала.

– Ви не вірите, – сказала я, міцно стиснувши кулаки.

Кайл заспокійливим жестом простягнув до мене руки.

– Вірю, Ліє. Вірю. Я знаю, щось відбувається. Тільки не збагну, що саме.

– Даруйте, ви не можете збагнути, що зникла людина?

Він промовисто стулив очі.

– Я гадав, що, заявивши про зникнення співмешканки, ви хотіли достукатися до мене й поговорити про інше. Але жодної зачіпки. Я зрозумів, що діло пропаще, і, якщо бути відвертим, схилявся до думки, що шукаю вітра в полі. А тоді подумав: «А може, це такий спосіб виманити мене сюди, щоб поговорити про Кобба?».

Я пирснула сміхом.

– Ну, ясна річ, чого ж іще від неї чекати?

Ніби я собі з переляку шукаю якогось виправдання. А моя подруга через декілька днів раптом просто повернеться з відпустки, про яку я так доречно забула.

– Тож вона таки зникла, – сказав Кайл, постукуючи пальцями по аркушах на столі. – Її звуть Еммі Ґрей, вона була тут до понеділка, відтоді ви її не бачили й не знаєте, де вона.

– Так, зникла. Не можу повірити, що ви подумали, буцім я збрехала.

– Не подумав.

– Саме так – буцім збрехала. Я ж показувала вам її розірваний ланцюжок із кулоном, який знайшла на нашому задньому ґанку.

– Та знаю, знаю. Але я не знайшов про неї жодної інформації, ніде. Тож подумав, що, мабуть, ви щось замовчуєте. Подумав… Я помилявся, мені прикро.

Але то не була помилка, Кайл був дуже близький до правди. Я й справді замовчувала, просто не те, що він собі підозрював.

– І тепер кажете мені, що хлопець, із яким зустрічалася моя зникла сусідка, – злочинець. А він бував у моєму домі.

Якщо Джим скривдив Еммі, знав, що я його бачила та зможу впізнати, чи не планує він, бува, замести сліди? Позбутися свідка? Когось, хто може його описати, назвати ім’я.

– А якщо в нього є ключі Еммі?

Я згадала про ввімкнене вночі світло. Може, то був Джим? Хотів позбутися речей, що могли б указати на його перебування в нашому домі? Замітав сліди? Чи не потрапила і я до того списку?

Кайл відійшов, набрав чийсь номер телефону, назвав мою адресу й попросив, щоб сюди негайно скерували потрібну людину. І, поклавши слухавку, вмостився на дивані.

– Послухайте, дуже ймовірно, що Еммі разом із тим Джимом кудись поїхали, і з нею все гаразд. – Я розтулила рота, щоб висловити трохи іншу думку, але Кайл, зупинивши мене жестом руки, продовжив. – Нам варто уникати ризикованих дій. Ми вже його шукаємо. Ми його затримаємо. А тим часом мені було б значно спокійніше, якби ви замінили замки.

Я не сперечалася. Щоправда, доведеться отримати згоду власників, але зроблю це згодом. Попросити дозволу спочатку або попросити вибачення потім – я завжди схилялася до останнього.

– Мені прикро, Ліє. Я вас не зрозумів, я помилявся.

Прозвучало так гладко, натреновано. Якось надто легко й невимушено він вибачився.

Я таки мала рацію – Кайл прискіпливо вивчав мене від самого початку. Вочевидь, помітив, що я щось приховую, це його інтригувало та вабило. Але тепер я змушена відмежуватися. Замкнутися на ключ.

– Я поставлюся до цієї справи дуже серйозно. Обіцяю.

Він поклав руку на мою долоню, наче мене треба було втішати. Але я не зреагувала.

– Розкажіть мені все, – продовжив він. – Покажіть, яка вона.

Наче це якийсь виклик, наче мені слід переконувати, доводити, що Еммі Ґрей справді існувала, що вона жила, любила, що вона варта того, щоб її знайшли.

Я вже таке проходила: воювала з редакторами, відстоювала свою позицію, переконувала, що моя історія важлива, доречна та своєчасна. Намагалася пояснювати, чим моя стаття була б цікавою для редакції й чим саме зацікавить читачів. Била в правильні точки.

Я не