Пауло Коельо - Заїр

– Присягаюся Божественною Енергією, я кажу правду.

Він дістав із кишені клапоть темної матерії.

– Бачите ось це? Насправді колір тканини зелений. Він здається чорним, бо весь просяк засохлою кров’ю. Якийсь солдат в одній із країн світу перед смертю звернувся до неї з таким проханням: вона має зняти з нього сорочку, порізати її на клапті й роздати їх людям, що зрозуміють послання, яке він хоче передати їм через свою смерть. Ви маєте такий клапоть?

– Естер ніколи не розповідала мені про той випадок.

– Коли вона зустрічає людину, гідну одержати це послання, вона передає їй кілька крапель крові того солдата.

– Що ж то за послання?

– Якщо вона вам його не передала, то, думаю, я не маю права розповідати вам про його зміст, хоч вона й не просила мене зберігати його в таємниці.

– А ви знаєте ще когось, хто мав би клапоть цієї тканини?

– Його мають усі люди, які були на сцені. Ми єдині, бо Естер об’єднала нас.

Я мусив бути обережним, мені треба було зав’язати добрі стосунки з Михаїлом. Зробити вагомий внесок до Банку Послуг. Не налякати його, не показати своєї тривоги. Розпитати про його життя, про його роботу, про його країну – про це він розповідав із особливою гордістю. З’ясувати, чи правду він мені розповів, чи мав якісь інші наміри. Переконатися в тому, що він справді підтримує якісь стосунки з Естер, а не загубив її слід. Навіть прибувши сюди з далекої країни, де панували зовсім інші цінності, я знав, що Банк Послуг існує де завгодно, що ця інституція не знає кордонів.

З одного боку, мені хотілося вірити в усе те, що він мені розповів. З другого боку, моє серце надто багато страждало й кривавило протягом тих тисяча та однієї ночей, коли я не міг заснути, чекаючи хвилини, як в замку заскрегоче ключ, Естер увійде й ляже поруч зі мною, нічого не кажучи. Я собі пообіцяв, що, якщо одного дня таке станеться, то я не поставлю їй жодного запитання, лише поцілую її, скажу: «Спи спокійно, моє кохання», і ми прокинемося наступного дня, тримаючись за руки, так ніби цього кошмару ніколи не було.

Роберто приніс піци – схоже, він був наділений шостим чуттям і з’явився саме в ту хвилину, коли мені треба було вигадати час для того, щоб обміркувати ситуацію.

Я подивився на Михаїла. «Заспокойся, шануй своє серце, а то дістанеш інфаркт». Я випив повний келих вина й помітив, що він зробив те саме.

Чому він нервує?

– Я вірю, ви розповіли мені правду. Ми маємо час, щоб поговорити.

– Ви попросите, щоб я відвів вас до неї.

Він розгадав мою гру. Мені доведеться повернутися до початку.

– Атож, я вас про це попрошу. Я спробую переконати вас. Я зроблю все можливе, щоб домогтися свого. Але я не кваплюся, ми ще маємо піцу, яку треба доїсти. Я хочу, щоб ви розповіли мені більше про себе.

Я помітив, що руки в нього тремтять, і він докладає зусиль, щоб погамувати це тремтіння.

– Я людина, якій доручено місію. Поки що мені не вдалося виконати її. Але попереду в мене ще багато днів.

– Можливо, я міг би допомогти вам.

– Ви можете мені допомогти. Хто завгодно може мені допомогти, якщо він допоможе Енергії Любові поширитися у світі.

– Я можу зробити навіть більше.

Я не хотів заходити далі, щоб у нього не склалося враження, ніби я намагаюся купити його прихильність. Будь обережним – обережність ніколи не зашкодить. Може, він розповів мені правду, а може, й набрехав, намагаючись використати моє страждання.

– Я знаю Енергію лише однієї Любові, – провадив я. – Тієї, яку я почуваю до жінки, що пішла від мене… а точніше, кажучи, заховалася й чекає, коли я її знайду. Якби я зміг побачитися з нею, я був би щасливим. І світ був би кращим, бо одна душа в ньому віднайшла б щастя.

Він подивився на стелю, подивився на стіл, і я дозволив, щоб мовчанка тривала якомога довше.

– Я чую Голос, – сказав він нарешті, не наважуючись глянути на мене.

Я маю одну велику перевагу: позаяк у своїх книжках пишу про духовний пошук, то знаю, як увійти в контакт із особами, наділеними певним Даром. Деякі з цих Дарів є реальними, інші – вигаданими, одні люди домагаються якоїсь користі, інші намагаються випробувати мене. Мені вже довелося бачити стільки дивовижних речей, що сьогодні я не маю найменшого сумніву: так, чудеса бувають, людина починає знову опановувати те, що вона давно забула, – свою внутрішню могутність.

Але в ту хвилину мені не хотілося про це говорити. Моїм єдиним інтересом був Заїр. Мені треба, щоб Заїр знову став називатися Естер.

– Михаїле…

– Моє справжнє ім’я не Михаїл. Мене звуть Олег.

– Олеже…

– Ім’я Михаїл я обрав, коли вирішив відродитися до життя. Ім’я архангела з вогненним мечем, який прокладає дорогу для того, щоб Воїни Світла – здається, так ви їх називаєте? – могли зустрітися. Така моя місія.

– Це моя місія також.

– Ви більш не хочете поговорити про Естер?

Як? То він самохіть