Пауло Коельо - Заїр

– У всякому разі, тобі нема чого робити тут, на самому краю світу, – сказав я.

– Це не край світу, – відповіла Естер, засміявшись.

– Але, мабуть, усе ж таки пора тобі повернутися до Парижа. Мені телефонували з твоєї редакції й запитували, чи я не знаю, де ти є. Вони хотіли, щоб ти приєдналася до одного з патрулів НАТО в Афганістані й зробила репортаж. Ти повинна відмовитися.

– Чому?

– Бо ти ж вагітна! Хочеш, щоб твоя дитина ще в лоні матері одержувала негативну енергію війни?

– Дитина? Ти гадаєш, дитина перешкодить мені працювати? І чого тобі зрештою турбуватись? Ти до цього не маєш ані найменшого стосунку.

– Не маю? Хіба не завдяки мені ти опинилася тут? Чи ти вважаєш, що це мало?

Вона дістала з кишені білої сукні просякнутий кров’ю клапоть тканини й подала мені зі слізьми на очах.

– Це тобі. Я вже знудьгувалася за нашими суперечками.

І після паузи додала:

– Попроси Михаїла, щоб він роздобув ще одного коня.

Я підвівся, взяв її за плечі й благословив так само, як Дос благословив мене.

Від автора

Я написав «Заїр» тоді, коли здійснював власну паломницьку подорож по світу з січня до червня 2004 року. Книжку я писав частинами – у Парижі, у Сен-Мартені (Франція), Мадриді, Барселоні (Іспанія), Амстердамі (Голландія), на автостраді (Бельгія), в Алмати й у степу (Казахстан).

Я хочу подякувати своїм французьким видавцям, Анні й Алену Кар’єр, які ознайомили мене з усіма французькими законами, про які згадується в цій книжці.

Першу згадку про Банк Послуг я знайшов у книжці Тома Вулфа «Вогнище гордині». Книжка, яку читала Естер і в якій розповідається історія про Фрица й Ганса в Токіо, належить перу Деніела Квіна й називається «Ізмаїл». Містика, про якого згадує Марі, говорячи про важливість пильнувати, звуть Кенан Рифай. Більшість балачок «племені» в Парижі були підказані мені юнаками й дівчатами, що належали до схожих груп у Парижі. Деякі помістили свої тексти в Інтернеті, але визначити авторство там неможливо.

Вірші, які головний персонаж вивчив у дитинстві і які згадуються йому в лікарні (Коли прийде небажана гостя …), входять до поеми бразильського автора Мануела Бандейри «Різдвяна вечеря». Деякі зауваження Марі, зроблені відразу після вечері, коли головний герой поспішає на залізничну станцію зустрічати американського актора, я запозичив із розмови з Аґнетою Шодін, шведською актрисою. Міркування про необхідність забути Персональну Історію належать до багатьох традицій ініціації, але особливо добре вони описані у книжці «Подорож до Ікстлану» Карлоса Кастанеди. Закон Янте був описаний данським письменником Акселем Сандемусе в новелі «Утікач перетинає свій слід».

Двоє людей, які вшанували мене своєю дружбою, Дмитро Воскобойников і Євгенія Доцюк, істотно полегшили мій намір відвідати Казахстан.

В Алмати мені пощастило зустріти Імангалі Тасмаганбетова, автора книжки «Кентаври Великого Степу» і великого знавця місцевої культури, який надав мені важливу інформацію про політичну та культурну ситуацію в Казахстані в минулому й тепер. Я дуже вдячний також президентові республіки Казахстан Нурсултанові Назарбаєву за чудовий прийом і користуюся цією нагодою, щоб подякувати йому за припинення ядерних випробувань у його країні. Хоч він і мав необхідну технологію для їхнього продовження, але визнав за ліпше вилучити з країни весь ядерний арсенал.

І нарешті, я дуже багато завдячую зі свого незабутнього досвіду перебування в степу трьом особам, які супроводжували мене і виявили багато терпіння: Кайзару Алімкулові, Досові (Досболу Касимову), художникові великого таланту, який надихнув мене на створення персонажа з таким ім’ям, що з’являється в кінці книжки, та Марії Ниміровській, що спочатку була тільки моєю перекладачкою, а потім стала моєю подругою.

Примечания
1

Бразильська страва – яловичина, підсмажена на рожні або вугіллі.

(обратно) 2

Назва Бога в тюркських народів.

(обратно)
Оглавление Я – вільна людина Запитання Ганса Нитка Аріадни Повернення на Ітаку Від автора