Пауло Коельо - Заїр

«Заїр» – роман, насичений почуттями, емоціями, філософськими роздумами про кохання і протистояння із власним Я… Головний герой втрачає кохану. Тепер він понад усе прагне свободи – від свого болю й від своєї любові. Але для людського серця така свобода обертається на згубну лунку пустку… І нарешті, відмовляючись вірити у смерть дружини, відчайдушно намагаючись позбутися самотності, герой розуміє: його кохання настільки сильне, що він може загинути. Треба вижити – і вистояти в сутичці із власним серцем, загасити спогади про минуле щастя, подолати примари, створені власним розумом…

Пауло Коельйо
Заїр

У машині я їй сказав, що дописав останнє речення чорнового варіанта книжки. А коли ми почали підійматися на ту гору в Піренеях, яку вважаємо священною і де нам уже доводилося переживати незабутні хвилини, я запитав у неї, чи не хоче вона знати, якою є центральна тема книжки або принаймні, як я її назвав; вона відповіла, що їй дуже хотілося б про це запитати, але з поваги до моєї праці вона ні про що не запитувала, тільки дуже раділа тому, що я нарешті її написав, – дуже раділа.

Я сказав, як вирішив назвати книжку і яка її центральна тема. Ми йшли далі мовчки, а коли дійшли до повороту, то почули шум; вітер наближався, він летів на нас, і під його шум гора показувала нам свою магію і свою могутність.

А потім пішов сніг. Я зупинився й замилувався цією хвилиною: летючими сніжинками, сірим небом, лісом і нею, що була поруч. Нею, яка була поруч мене завжди.

Я хотів їй сказати вже тоді, але потім подумав, що нехай вона ліпше довідається про це, коли почне гортати сторінки книжки. Цю книжку я присвячую тобі, Кристино, дружино моя.

Автор

О Маріє, зачата без гріха, молися за нас, тих, котрі звертаються до тебе.

Амінь

Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев’ятидесяти й дев’яти, та й не піде шукати загинулої, аж поки не знайде її?

Від Луки 15:4

Коли відпливатимеш до Ітаки,

то нехай твоя подорож триватиме довго,

наповнена пригодами й пізнанням.

І не бійся ані лестригонів, ані циклопів, ані лютого Посейдона;

ти не зустрінешся з ними в дорозі, якщо

думатимеш про високе, якщо емоції

не покинуть ані твоє тіло, ані твій дух.

Лестригони, й циклопи, й лютий Посейдон

не зустрінуться на твоєму шляху,

якщо ти не носиш їх у своїй душі

І якщо твоя душа не випустить їх прямо тобі під ноги.

Я сподіваюся, твій шлях буде довгим.

І ти зустрічатимеш у дорозі багато літніх ранків,

І добувшись нарешті до перших портів,

переживеш нечувану радість.

Неодмінно відвідай приморські міста Фінікії,

Збери все, що там є найкращого.

А тоді рушай до Єгипту,

Опануй науку народу, який може так багато тебе навчити.

Але не втрачай із виду Ітаку,

бо прибути туди – твоя доля.

Але не квапся надмірно,

нехай твоя подорож розтягнеться на багато років,

і твій корабель лише тоді кине якір біля острова,

коли ти будеш збагачений

усім тим, що пізнав на своєму шляху.

Не сподівайся, що Ітака тебе збагатить ще більше,

Ітака вже подарувала тобі чудову мандрівку;

без Ітаки ти ніколи не подався б у широкий світ.

Вона вже дала тобі все й більш нічого не зможе дати.

Коли зрештою ти зрозумієш, що Ітака бідна,

не думай, що вона тебе одурила.

Бо ти став мудрецем, ти прожив змістовне життя,

І в цьому значення для тебе Ітаки.

Константінос Кавафіс (1863–1933)

На думку