Пауло Коельо - Заїр

послуги: приведіть мене до неї. Нехай вона розповість, дивлячись мені у вічі, чому вона пішла від мене. Лише після цього я зможу звільнитися від свого Заїру. Бо інакше думатиму про це вдень і вночі, вночі й удень, переглядаючи історію наших стосунків сотні, тисячі разів і намагаючись зрозуміти, в яку саме хвилину наші дороги почали розходитися.

Він засміявся.

– Це просто чудова думка – переглянути історію чиїхось взаємин і відкрити, коли ж вони почали змінюватися.

– Може й так, але я не хотів би зараз удаватися у філософські дискусії. Я знаю, що, як і всяка молода людина, ви знаєте точну формулу, за якою можна змінити на краще світ. Як і для кожної молодої людини, для вас настане час, коли ви досягнете мого віку, й переконаєтеся в тому, що змінювати щось у цьому світі дуже й дуже непросто. Проте я не хочу розводитися на цю тему – ви можете зробити мені цю послугу?

– Спочатку я хотів би вас запитати: вона попрощалася з вами?

– Ні.

– Вона вам сказала, що йде від вас?

– Ні, не сказала. Вам це відомо.

– То ви припускаєте, що Естер, така, яка вона є, спроможна покинути чоловіка, з яким прожила понад десять років, не поговоривши з ним і не пояснивши, чому вона так робить?

– Саме це насамперед мене й турбує. Але що ви хотіли сказати цими словами?

Нашу розмову урвав Роберто, який прийшов запитати, що ми будемо їсти. Михаїл замовив неаполітанську піцу, а я сказав, щоб Роберто сам обрав, яку страву мені подати, бо не бажав відвертати свої думки на їжу. Я тільки попросив принести пляшку червоного вина – і то негайно. Роберто запитав про марку вина, я щось буркнув у відповідь, і він зрозумів, що йому треба відійти, більше не підходити до мене з розпитуваннями й самому приймати всі необхідні рішення, дозволивши мені зосередитися на розмові з молодиком, який сидів переді мною.

Вино принесли через тридцять секунд. Я наповнив келихи.

– Що вона тепер робить?

– Ви справді хочете це знати?

Запитання, яке прозвучало у відповідь на інше запитання, подіяло мені на нерви.

– Так, хочу.

– Вона виготовляє килими. І дає уроки французької мови.

Килими! Моя дружина (колишня дружина, коли ти нарешті звикнеш!), яка мала стільки грошей, скільки їй було потрібно для життя, мала університетську освіту з журналістики, розмовляла чотирма мовами, тепер змушена виживати, виготовляючи килими та даючи уроки для іноземців? Я подумки намагався опанувати себе й не ображати його чоловічу честь, хоч це була справжня ганьба, що він не міг дати Естер усього, чого вона заслуговувала.

– Хочу звернути вашу увагу на те, що моя дружина мене покинула понад рік тому. Я більше не становлю жодної загрози для ваших стосунків, мені треба зо дві години для розмови з нею. А може, вистачить і однієї години.

Михаїл, схоже, смакував мої слова.

– Ви забули відповісти на моє запитання, – сказав він, усміхаючись. – Ви припускаєте, що Естер, така, яка вона є, спроможна покинути чоловіка, з яким прожила мало не все життя, не сказавши йому «прощай» і пояснивши, чому вирішила його покинути?

– Ні, я так не думаю.

– Тоді чому ви знову й знову повторюєте: «Вона мене покинула»? Чому запевняєте мене, що «не становите загрози нашим взаєминам»?

Я збентежився. І відчув щось на зразок надії, хоч і не розумів, на що, власне, я міг надіятися.

– Ви хочете сказати мені, що…

– Саме так. Я хочу вам сказати, я не думаю, що вона вас покинула, так само не покинула вона й мене. Вона просто зникла: зникла на якийсь час, а може, й до кінця життя, але ми повинні шанувати її вибір.

Я спізнав таке відчуття, ніби яскраве світло зблиснуло в цій піцерії, з якою в мене було пов’язано стільки добрих спогадів, стільки приємних історій. Я розпачливо хотів повірити в те, що сказав мені Михаїл, Заїр тепер пульсував і мерехтів повсюди навкруг мене.

– А ви знаєте, де вона тепер є?

– Знаю. Але я повинен шанувати її мовчанку, хоч мені також її бракує. Ця ситуація бентежить і мене: або Естер щаслива, бо зустріла Любов, яка все поглинає, або чекає, що один із нас запропонує їй таку Любов, або просто зустріла іншого чоловіка, або вирішила відійти від світу. Хай там як, але якщо ви хочете зустрітися з нею, то я не можу стати вам на перешкоді. Але, думаю, в такому разі вам слід навчитися діяти так, щоб ви могли зустрітися не тільки з її тілом, а й з душею.

Мені хотілося засміятись. Мені хотілося обняти його. І мені хотілося вбити його – мої емоції змінювалися блискавично.

– Ви з нею…

– Спимо разом? Це її не цікавить. Але я зустрів в Естер партнера, якого давно шукав, зустрів людину, яка допомогла мені розпочати ту місію, яку мені довірено, зустрів того янгола, що відчиняє двері, показує нам дороги та стежки, якими ми зможемо – якщо Володарка нам дозволить – доставити Енергію Любові на Землю. Ми з нею виконуємо одну місію. А щоб вас заспокоїти, то скажу вам: я маю коханку – білява дівчина, яка була на сцені. Її звуть Лукреція, вона італійка.

– Ви правду кажете?