Arachne - Дикий Захід , Arachne

Коли Джек під'їхав до ранчо, ворота виявилися відчиненими. Він зупинився перед будинком — двоповерховим дерев'яним будинком з масивним ганком. На зустріч йому вийшов сам Вільямс. Високий чоловік з акуратно покладеним сивим волоссям і в бездоганно чистому одязі, він усміхався, але в очах була настороженість.

- МакКолл! Який подив бачити тебе тут. Що привело тебе на мої землі? — спитав Вільямс, спускаючись сходами до Джека.

- Хотів поговорити, Вільямсе. Ти ж знав мого брата Тома? — Джек не гаяв часу на ввічливості.

Посмішка Вільямса стала трохи натягнутою, але він не дозволив собі показати роздратування.

— Так, я його знав. Гарний був хлопець, але дуже багато копав, якщо ти розумієш, про що я. У нашому світі, Джеку, іноді краще не лізти в чужі справи. Це може погано скінчитися.

- Ти так думаєш? — Джек пильно глянув на Вільямса. — Тома мав свої причини. Він з'ясував щось, що стосується не лише його. Зброя, постачання. Воно проходило це місто, і хтось це прикривав. Я хочу знати, що тобі відомо.

Вільямс зробив крок назад, склавши руки за спиною. Він був явно насторожений.

- Ти звинувачуєш мене в чомусь, МакКоле? — його голос був рівний, але холодний. — Ти вважаєш, що я, шановна людина, яка має справу лише з чесною працею, можу бути замішаний у чомусь такому брудному, як контрабанда?

- Я не звинувачую. Поки що. Але якщо ти щось знаєш, то краще розповісти мені зараз. Я й так багато знаю, — Джек не відводив погляду.

На мить повисла тиша. Вільямс, здавалося, зважував кожне слово.

— Послухай, Джеку, — нарешті заговорив він, — я не заперечую, що через місто проходять товари, які тут не повинні бути. Так, бувають люди, які привозять щось підозріле. Але я не маю до цього відношення. Моя справа — худоба та земля. Я підтримую порядок та стабільність в окрузі.

— Хто ж тоді займається цим? - Джек не збирався здаватися.

Вільямс насупився, глянув убік, наче перевіряючи, чи немає поруч зайвих вух.

- Є люди, які вирішують свої проблеми по-своєму, Джеку. Я не лізу до їхніх справ, вони не лізуть у мої. Раджу тобі зробити те саме, поки ти живий.

- Я знайду вбивцю Тома, Вільямсе. І якщо ти будеш замішаний у цьому, я повернуся, — твердо сказав Джек.

Вільямс стиснув щелепи, але не сказав більше жодного слова. Джек розвернувся і повільно пішов до свого коня, відчуваючи на собі погляд Вільямса.

***

Джек повільно під'їхав до бару, де майже не залишилося відвідувачів. Бліде світло ліхтарів освітлювало курну вулицю, а всередині закладу все було тихо. Тільки кілька чоловіків сиділи за столами, стомлено потягуючи своє пиво, але Джек попрямував до барної стійки, де стояла Еллі.

Вона, побачивши його, обдарувала короткою, але усмішкою, що розуміє. Її втома була помітна в очах, але вона завжди знаходила сили підтримати тих, кому була не байдужа.

- Робиш успіхи? - спитала вона, наливаючи йому пиво і ставлячи тарілку з вечерею на стійку.

Джек мовчки сів, зробив ковток пива і на мить втупився в порожнечу. Багато чого крутилося в його голові після розмови з Вільямсом.

— Розмовляв із Вільямсом, — нарешті заговорив він. — Ця людина щось приховує. Занадто він наполягає, що не замішаний у справах із контрабандою. А я певен, що він щось знає. Може, навіть більше, ніж я гадав.

Еллі схрестила руки на грудях і насупилась.

— Вільямс… багато хто вважає його непідкупним. Він довгий час тримав руку на пульсі міста. Але я ніколи йому не довіряла, Джеку. Знаєш, іноді багатство і влада в таких місцях приходять не через чесну працю, а через брудні угоди, її голос був тихим, але твердим. Вона явно знала про місцеву верхівку більше, ніж хотілося б будь-кому.

Джек кивнув, погодившись.

— Ти знаєш, кому він міг би довіряти? Хто може бути з ним заразом? — спитав Джек, дивлячись прямо на неї.

Еллі примружилася, замислившись. Вона знала багатьох у цьому місті, її бар був тим місцем, куди приходили всі: від дрібних торговців до найбагатших людей, яких турбують лише власні вигоди.

— Є кілька людей. Наприклад, Бенсон, власник великого складу на південній стороні міста. Кажуть, він іноді привозить вантажі, які нікому не показують. А ще Джеймс Кінгслі, адвокат. Він часто буває у Вільямса і вирішує його "проблеми", - вона наголосила на останньому слові. — Вони можуть бути частиною цієї схеми.

Джек знову кивнув головою, але потім різко запитав:

— А що щодо Тіні Вітру?

Еллі напружилася, але потім зітхнула.

- Я не знаю, Джеку. Тінь Вітру завжди був складним. У ньому бореться лють його народу і щось особисте. Я відчуваю, що він сам не до кінця розуміє, що втягнувся до цього кола. Він може бути пов'язаний із нападами, але його мотиви — це щось більше, ніж просто спрага наживи чи помста, — вона зробила паузу і подивилася на Джека. — Я думаю, що ним хтось керує. Може, він і не усвідомлює це, але він інструмент у чиїхось руках.

- Ти думаєш, Вільямс може бути тим, хто їм маніпулює? — Джек поставив питання руба.

Еллі задумалася, але потім похитала головою.

- Не думаю. Вільямс надто прагматичний. Він працює з тими, хто йому вигідний, але з апачами? Це навряд. Швидше за все, хтось інший. Хтось, хто хоче розпалити війну між племенами та поселенцями, щоби все накрило кров'ю. І в цій кривавій метушні вони зможуть провернути свої справи.

- Хто б це не був, я знайду його, - Джек насупився, відчуваючи, як все більше і більше замішується в цю бруду. — А ти… будь обережна, Еллі. Ти пов'язана з Тінню Вітру. Якщо вони вирішать, що ти можеш перешкодити, вони не церемоняться.

Еллі кивнула, її очі були серйозні.

- Я знаю, Джеку. Але ти теж будь обережний. Ми обидва стоїмо на краю чогось небезпечного.

Їхня розмова закінчилася, але відчуття тяжкості залишилося в повітрі.

Пізнього вечора Джек сидів за маленьким столом у напівтемній кімнаті, освітленій лише слабким світлом свічки. Перед ним лежали папери Тома, розкладені хаотично, і кілька листів, які той не встиг надіслати. Джек уважно читав їх, вдивляючись у кожен рядок, кожен натяк на зв'язок із людьми, яких знав його брат. Його думки крутилися навколо всього, що почув за останні дні.