Arachne - Дикий Захід , Arachne

- Є дещо, про що ми повинні поговорити, Еллі, - сказав Джек серйозним голосом, нахиляючись ближче, щоб їх ніхто не чув.

Еллі насупилась, поклавши рушник на стійку.

- Про що ти?

- Я знаю, що ти сильна жінка, і тобі не потрібні мої поради, - почав Джек, підбираючи слова, щоб не злякати її, - але справи зараз йдуть набагато гірше, ніж здаються. Ті, хто причетний до контрабанди, вони не зупиняться ні перед чим, щоб приховати свої сліди. І ти у центрі цього.

Еллі примружила очі, її погляд став жорсткішим.

- Ти думаєш, вони прийдуть за мною?

Джек кивнув, його обличчя стало ще серйознішим.

- Вони можуть спробувати. Ти знаєш надто багато, навіть якщо сама цього не розумієш. Тінь Вітру і все, що пов'язане з ним, — це не просто випадковість. Я не дозволю їм дістатися тебе. Я триматиму тебе під захистом, навіть якщо ти не попросиш про це.

Еллі випросталася, її очі горіли сумішшю тривоги та гордості.

— Я не прошу твого захисту, Джеку, — вона стиснула губи, але потім її погляд пом'якшав. — Але я знаю, що ти маєш рацію. Ситуація стає небезпечною, і мені не варто стояти осторонь.

Джек кивнув, його очі були сповнені рішучості.

- Ми розберемося з цим, Еллі. І я думаю... - Він завагався, - ... Тінь Вітру теж не залишиться осторонь. Ти дорога йому.

***

Джек їхав пустельними вулицями Санта-Феліза, відчуваючи, як у ньому розгорається лють, що давно пригнічується. Вбивство його брата не могло бути справою рук випадкового бандита чи простого контрабандиста. За цим стояв хтось небезпечніший, хтось, хто тримав у своїх руках надто багато влади та грошей, щоб боятися наслідків. Том вів розслідування надто близько до правди, і це коштувало йому життя.

Джек стиснув поводи сильніше, відчуваючи, як кров стукає у скронях. Йому треба було з'ясувати, хто саме вбив Тома. І зробити це він мав швидко, доки сліди не охолонуть. Кожна розмова з підозрюваними, кожне обличчя, на яке він дивився, могли приховувати ту правду, що призвела до загибелі його брата.

Він згадував те, що встиг дізнатися з паперів Тома. Таємні зустрічі, передача зброї, угоди в тіні, постаті, які мали владу керувати цими потоками. Але хто саме наказав прибрати Тома? Хто боявся його розслідування настільки, що наважився на вбивство? Це стало особистою справою для Джека, і він поклявся собі знайти відповідь, навіть якщо для цього доведеться пройти через вогонь.

Зупинивши коня біля братового дому, Джек спішився і попрямував до дверей. Він провів рукою по дереву, ніби намагаючись намацати дух Тома, який, здавалося, все ще був тут. Його брат був не просто жертвою, він був людиною, яка намагалася змінити цей світ. І Джек не дозволить його вбивці піти безкарним.

Він зібрався з думками, піднімаючись сходами ґанку. Щоб знайти вбивцю Тома, Джеку доведеться поринути ще глибше в бруд цього міста. Можливо, йому доведеться домовитися з тими, кому він раніше не довіряв, або зустрітися з ворогами, щоб добитися правди. Але він не зупиниться, доки не дізнається ім'я того, хто стояв за цією смертю.

Місце, де треба було розпочати, це місто. Люди тут говорили більше, аніж думали. Плітки та чутки розносилися швидше, ніж вітер. Джек вирішив діяти поступово — спочатку розмови з торговцями, власниками ранчо, тими, хто крутився у верхівці суспільства. Він збирався почути кожну версію подій, кожну дрібну деталь, яка могла б вивести його на слід.

Джек розумів, що діяти треба обережно. Верхівка міста була як зміїне гніздо — один неправильний рух, і тебе вжалять. Він почав із найнепримітніших, але значних людей — торговців, які знали всі плітки та чутки. Ринок у Санта-Фелізі був невеликим, але через нього проходили і фермери, і каравани, і ті, хто займався брудними справами. Місцеві торговці були живою газетою. Джек попрямував до крамниці містера Картера — власника єдиної універсальної крамниці, яка була в курсі всіх переміщень в окрузі.

- Доброго ранку, містере Картер, - привітав його Джек, заходячи до крамниці.

Картер, низький і лисіючий чоловік, глянув на Джека, зітхнув і відійшов від прилавка.

— МакКоле, давно не бачилися. Я чув про твого брата... — промовив він, опустивши погляд. - Сумна історія. Мій хлопчик знав його, Том завжди був порядною людиною.

- Дякую, Картер. Я хотів би поговорити з тобою. Знаєш, багато чуток ходить навкруги. Може, ти щось чув?

Картер насупився, ніби зважуючи, чи варто ділитися тим, що він знав.

— Люди в місті багато говорять, Джеку. Особливо про те, що твій брат щось копав у місцевих справах. Він був неподалік правди, надто близько, як я чув. Деякі з тих, хто тут заправляє, не люблять, коли хтось копається у їхніх справах. — Картер понизив голос, озираючись на порожню крамницю. — Кілька тижнів тому я бачив, як до одного з найбагатших ранчеро приїжджали незнайомці. Чи не з тутешніх місць. Зброя у них була дорога, не для фермерів. Я б на твоєму місці поберег себе, Джеку. Багато може спливти, але тобі це може вийти боком.

- Дякую, Картер, - Джек кивнув, відступивши на крок. — Я знайду тих, хто це зробив.

Джек покинув магазин, розмірковуючи над словами Картера. У Санта-Фелізі завжди щось ховалося за рогом, і ці розмови підтверджували його підозри. Якщо сюди приїжджали люди з дорогою зброєю, це пов'язано з тим, що розслідував Том. Найімовірніше, зброя йшла як білим, і апачам.

Наступною метою був Вільямс — один із найбагатших власників ранчо. Джек знав, що він часто приймав гостей, і його зв'язки сягали далеко за межі міста. Джек не сподівався почути правду від самого Вільямса, але він збирався вислухати його версію.

Джек повільно їхав до будинку Вільямса. Ранчо розташовувалося за межами міста, оточене широкими полями та густими лісами. Це місце завжди виділялося на тлі інших — багате, з великими стадами худоби, що робило Вільямса одним із найвпливовіших людей в окрузі. Він був людиною, яку важко було запідозрити у темних справах, але Джек знав: за багатством часто ховаються таємні угоди.