Марія Власова - Вовче прокляття, Марія Власова

– Упевнений?

– Так.

– Він бреше, тато розповідав мені, що мисливці особливо полюють на наших жінок і жорстоко їх убивають, – подала голос моя проблема номер два.

– Що?! – Діма зірвався, мені довелося загарчати на нього, щоб він одразу не кинувся назад у поселення мисливців.

– Чуєш ти, покидьок?! – ось як вставить він свої п'ять копійок, так хоч плач, хоч бий. – Зараз і до тебе черга дійде! Ти якого біса додому зібрався?! – мій голос перейшов на зловісний шепіт, схоже цього разу без мордобою ніяк.

– Тому, що тут мені набридло! І ви мені набридли з вашими правилами! Я немов у в'язниці! – треба ж, він навіть на мене ще не накинувся. Та це прогрес! Хоча мене так бісить, що прогресує він, явно не користуючись мозком.

– Слухай, ув'язнений, думаєш, мені подобається наглядати за купкою самозакоханих недорозвинених ідіотів?! Думаєш, це тішить моє самолюбство? – здається, я заводжуся сильніше, ніж потрібно, так недовго й відірвати цим ідіотам що-небудь.

– А ти не високої думки про нас,– пискнув Кирило, який до цього мовчав, образився, як маленький.

– Так от, тому для мене ви, що діти дурні, а я завідувати дитсадком не хочу! Я ж пояснював, по-людськи говорив вам: НЕ МОЖНА ПОРУШУВАТИ ЧУЖУ ТЕРИТОРІЮ! – схоже, до них виключно з криком дійде і то не точно.

– Там мій дім! Чому я не можу туди повернутися?! Я не хотів іти у твою зграю, мене ніхто не питав, чого я хочу! – так, до нього не доходить зовсім.

– Твій дім на території Рената, якщо ти сунешся туди, вони тебе попросту вб'ють! Ти більше вже не людина, ти перевертень, який порушує територію ворожої зграї!

– Я сильніший за них, просто все їм поясню, або взагалі піду в їхню зграю, – який наївний дурник, чесне слово. Не стримався і штовхнув його в груди, як же він мене дратує.

– Підеш, серйозно? А ти не замислювався, чому твій батько відвіз тебе в глибинку до бабки, а не залишив удома, щоб вони одразу за тобою прийшли? Ти хоч уявляєш, що буде з твоєю родиною, коли вони дізнаються про це? У тебе, здається, сестра ще була? От уяви, як ці виродки обійдуться з нею, вирішивши, що вона, так само як і ти, зможе ще перейти? Вони пустять її по колу, вирішивши, що так вона понесе хоч одне вовченя. Подобається перспектива? Так і повертайся, я тебе не тримаю! Але коли твої рідні помиратимуть із перерізаною горлянкою, знай – це ти винен, тільки ти! – можливо, трохи перебільшив, але, схоже, тільки так можна домогтися від нього розуміння.

– Ах ти, виродку! – він робить різкий випад, намагаючись дати мені по обличчю, але його рухи все ще повільні й незграбні, як у ведмедя. Мені нічого не варто уникнути його удару.

– Ти не розумієш, Іван, я взяв тебе в зграю виключно тому, що твоя поява в зграї Рената переважила сили не на мою користь, і цей старий сич із задоволенням розв'язав би війну за територію. Але ти, тупа твоя голова, мало сам це не зробив! Мені не потрібні жертви з мого боку, і, якщо вже тобі наплювати на твоїх рідних, то валяй, повертайся! Але ЛИШЕ після того, як покинеш мою зграю, мені потрібна ще одна війна через такого придурка, як ти! – ми стоїмо один навпроти одного, дивимося в очі не відриваючись.

Він на межі, готовий кинути мені виклик, але ми обидва знаємо, що він програє.

– Брате, той-во, заспокойся! Він правду каже, зграя Рената найбільша в усій країні, з ними не домовишся по-доброму, надто люблять ставити ультиматуми, – Кирило вирішив злегка всіх заспокоїти, але ніхто не хотів його слухати.

– Ми повинні перевірити поселення мисливців, можливо, Ніна там, – подав голос Діма, вирішивши, що з Ванею я вже точно розібрався.

– Ні! Це мені доведеться просити вибачення за твою витівку, тож я тобі відразу скажу: ні! Ти не будеш більше переступати межі їхніх територій і намагатися залякати їх! Ми не вбиваємо людей, ти мене зрозумів? – повернувся до цього героя коханця, вже вирішивши, що виховання за допомогою кулаків подобається мені куди більше.

– Але, якщо вони її забрали, – він не зрозумів, абсолютно нічого не зрозумів.

– Він має рацію, що якщо вони його дівчину вбили? Ти теж стоятимеш осторонь? А, що якщо вони зараз моїх рідних убивають, ти не подумав? Хоча, про що це я, у тебе ж нікого немає! Ти сам усіх убив! – втрутився Іван, і я зірвався. Міг розірвати йому горло одним ударом, але лише штовхнув його на арку, зробивши над собою не людське зусилля.

Хлопці знають про цю частину мого життя, я сам їм розповів, але ніхто з них раніше не використовував цю інформацію проти мене. Він на межі, закриває обличчя рукою, я чую, як голосно він зараз дихає, скоро перетвориться. Але раптом він прибирає руку від обличчя і посміхається, так, що по спині проходять мурашки. У його почервонілих очах безумство, справжнісіньке безумство. Звір дивно заворушився, відчуває від нього загрозу?

– Чого посміхаєшся? – крикнув на нього, схоже на нього діє виключно груба сила. Заніс руку для удару, але цей божевільний навіть і не подумав відхилитися, наче саме цього й чекав. Ось тільки моя рука так і не торкнулася мерзотника.

Вона з'явилася наче з нізвідки, я не відчував її присутності, не відчував її запаху, поки мої пальці замість живота Івана торкнулися її плеча. Її запах миттєво вдарив по носі, і я мало не задихнувся. Я пам'ятав цей запах, знав його, я сумував за ним. Звір заревів усередині, і мій хвалений контроль над ним зник. Усе це відбувалося за частку миті, таку повільну, немов хтось зупинив час для цього.