Влада Клімова - Скажи, що любиш, Влада Клімова

– Тому, що ти не любиш троянди. А ці квіти – твоя слабкість, – доторкнувся він уже знайомим жестом до її руки й здавалось, що зсередини чоловіка зараз вирвуться ще два-три щасливих Вадими.

– Я Ланку просто вб’ю! Ну, все що завгодно розпатякає. Що ще я люблю? – загорілись хижими вогниками очі красуні, але тут вона зрозуміла, що бовкнула зайве.

– Може мене? – миттєво відреагував чоловік.

Дівчина сором’язливо опустила голівку, згадавши, що він уміє читати її думки, та Вадим допоміг:

– Вибач, що знову нахабнію. Просто я неймовірно скучив і зараз трохи не в адекваті.

Аліса пригортала до грудей чарівні квіти, насолоджувалась їх ніжними пахощами та мовчки милувалась, як вправно чоловік веде авто. Їхали вони довгенько. Вже перебрались через міст на лівий берег і стали петляти по старій Дарниці. Дивно, але вона не питала: куди вони їдуть, а він не казав. Ця взаємна загадковість переслідувала їх відносини з першої зустрічі й шалено заводила. Від таємниці, що чекала попереду – все навколо здавалось особливо чарівним...

Біля старого триповерхового будинку, з високими вікнами, Вадим припаркував свого «сірого коня». Він дістав з заднього сидіння пакет із супермаркету та натиснув сигналізацію.

– Прошу, – пропустив заінтриговану дівчину у під’їзд і відчинив на другому поверсі масивні двері квартири.

Всередині було якось порожньо. Високі старовинні меблі самотньо тулились по периметру, а в кутку біля вікна розташувалось величезне гарне ліжко. Воно було заправлене шовковим фіолетовим простирадлом та кілька подушечок були розкидані по ідеальній поверхні.

– Це твій дім? – тільки тепер спитала його Аліса.

– Тимчасовий, – загадково відповів він і допоміг зняти пальто. Потім поставив пакет на стілець і виніс одяг до передпокою. На зворотному шляху Вадим уже хазяйновито тримав у руках вазу з водою. Гостя ще раз глибоко вдихнула неповторний аромат улюблених квітів і повернулась так, що потрапила в його теплі обійми.

– Ой! – посміхнулась від несподіванки та не знала, що далі робити. А він хотів обійняти долонями її гарне личко, але раптом передумав і сказав:

– Господи, до такого чистого створіння треба торкатись найчистішими у світі руками. Перепрошую, я на хвилинку.

Аліса зітхнула і сіла на вільний стілець. «Що означало оте тимчасове житло? Чому він живе один і так скромно? Що взагалі діється в його житті?» – намагалась думати вона, а сама відчувала вогонь десь внизу живота і страшенно чекала невідворотного...

Він повернувся до кімнати вмитий і свіжий, але одягнений. Зазвичай, коли дорослий чоловік приводить юну дівчину в невідому квартиру, то це може означати тільки швидкий і грубий секс. Але, здається, тут повинно було статися щось інше. Він поставив з пакета на стіл кілька пляшечок гарної альпійської води Evian Sport і виклав на круглу тацю величезні оранжеві персики.

– Взяв по дорозі. Вони миті. Я ретельно готувався. А можна тепер виконати те, що ти просила минулого разу?

– Я просила? – здивувалась Аліса.

– Так. Я завинив тобі поцілунок, – не в змозі більше чекати, він схилився і спочатку доторкнувся до її губ, наче знову питав дозволу. А потім дівчина відчула таке, чого не знала ще ніколи. П’янким і ніжним, пристрасним і нескінченним був його істинно чоловічий поцілунок. Від неймовірної втіхи Аліса ледве стояла на ногах, але він лагідно і міцно тримав її у своїх обіймах. Вона ще намагалась зрозуміти: де він знаходить цю чарівну отруту, щоб заповнювати всю її кожного разу, коли торкається? Тіло юної красуні зрадливо затремтіло, а збуджений до нестями чоловік милувався її невинною покірністю. З перших хвилин їх зустрічі доля навіщось подарувала володарю мовчазної насолоди та тендітній красуні злиття світів. Як дві краплинки цілого вони магічно тягнулись одне до одного.

В приміщенні горіло тільки нижнє освітлення і це додавало загадковості. Вадим неквапливо звільняв від одягу ще не завойований дорогоцінний скарб і сам був десь на грані втрати свідомості. Вражений її пишними рожевими груденятами й тонесенькою талією, він зірвав з себе легкий кашеміровий светрик і продовжував ніжно пестити дівоче тіло. В полоні бажань Аліса відчувала, як збивається з ритму спантеличене серце і, коли він тихо опустив її на холодний шовк постелі – солодко зітхнула.

Ось він наблизився до розпашілого личка і прошепотів:

– Сказати, що покохав – це не сказати нічого. Твоя поява подарувала мені незвіданий світ і я його шалено хочу...

Аліса не відповіла словами, а жадібно притисла до себе його міцний спортивний торс і скрикнула від насолоди, наче від болю. А тихий стогін чоловіка лише підтвердив їх злиття: довгоочікуване й божевільне. Здається тепер вона вже знала відповіді на питання: як він цілує і, що можна відчути з ним у ліжку?

Минулого разу дівчина просилась бути його жінкою. Зараз чарівний спокусник дарував їй це право казково і щедро. Не в змозі стримувати солодкі муки, Аліса жадібно стискала кулачками шовк постелі, бо неквапливі рухи короля-лева просто зводили з розуму. Ніколи раніше вона не повірила б, що можна відчувати таке надприродне блаженство.

Раптом, наче крізь сон, дівчина почула:

– Янголе мій, благаю, не заплющуй оченят. Нехай поглядами наші душі зіллються воєдино...

Вона підкорилась його наказу і просто захлинулась від ще неймовірніших відчуттів. Як від нестерпного болю щасливий чоловік періодично зводив шовкові брови й поринав в неї солодкими стражданнями так глибоко, що хотілося померти, аби залишатись в цьому стані назавжди. Саме тоді, ледь чутно, Вадим їй вперше сказав:

– Кохаю до нестями й хочу тебе навіки...

В ці хвилини він відверто милувався вродою й піком дівочого збудження, бо відчував, як розпашіле янголя напружилось. На мить вона завмерла, а потім щедро вибухнула гарячою вологою, даруючи чарівному коханцю неймовірну гордість. Від бурхливого, першого у своєму житті, оргазму Аліса ридала і не могла зупинитись.

– Що ти зробив зі мною? – тепер прикривши повіки, вона здивовано прислухалась, як по всьому ослаблому тілу розтікався казковий нектар насолоди.

– Ти розпустилась, божественна квіточко... І лише для мене, – тихо пестив вустами її Вадим, аж поки не стихла. – Перепочинь, не буду мучити. Попити хочеш?

Аліса посміхнулась та ствердно закивала голівкою. Вона довірливо пила з його рук і обом це страшенно подобалось. Кілька краплинок упали йому на груди й дівчина, забувши про свій неймовірний стан, тендітно випила їх вустами. Вадим голосно зітхнув, бо нестерпно жадав її пестощів. Тепер вона чула його потаємні думки й лагідно торкалась вологими губами десь біля могутньо пульсуючого серця.

– Зупинись... Я можу звикнути, – попросив він.

– А я й хочу, щоб звик. Щоб кохав мене отак ціле життя, – зізналась Аліса.

– Навіть не уявляєш, що ти зробила зі мною. Буду кохати ціле життя, як тільки захочеш, – відповів він своїм прекрасним баритоном і вже шалено хотів продовження того, що розпочав.

Для накопичених бажань ніч видалась занадто короткою. Солодка парочка, наче вулкан іноді затихала, а потім вивергалась з новою вогняною силою. Вранці вони поснідали кавою з персиками й разом прийняли душ. Невиховано підглядати за божевільно закоханими в шпаринку, тому просто повіримо на слово, що той душ навіть не здогадувався про деякі свої властивості...

Розділ 4. Нізащо не кину

Наступного дня кожен з них на роботі виглядав так, наче їх переїхав важкий подільський трамвай. Навколо блискучих від щастя очей Аліси застигли сині кола. Лана ніяк не могла зрозуміти: чому у подруги так тяжко проходять «ті дні»? Зазвичай дівчина не мала проблем зі здоров’ям в будь-який день місяця. А тут ледве дійшла до службового кафе і, як підкошена, звалилась на стілець. Дбайлива подруга принесла для них два замовлення, та коли взялась за виделку, не стрималась і запитала:

– Що? Зовсім хріново? Хочеш, у мене є крапельки з беладоною?

Алісі страшенно хотілося розповісти подрузі, що їй зовсім не «хріново», а божественно. Просто від неймовірних нічних вправ з коханим на красивому шовковому ліжку вона майже не може ходити. Та дівчина мовчала, щоб не наврочити. З появою в її житті таємничого банкіра – красуня миттю змінилася. Навіть від найближчої подруги вона міцно ховала у собі чарівні сподівання. А після вчорашньої поїздки на Дарницю взагалі боялась зіпсувати або затьмарити, хоч подумки те, що сталося. Тепер вона покірно чекала вечора, аби сіренька конячка, на ім’я Форд, тихо під’їхала під будівлю адміністрації та понесла її щастя туди – на лівий берег, в порожній дім, але в його обійми.

Вадим подзвонив після обіду. Аліса чомусь припустила, що вони не побачаться і гострий біль різонув по закоханому серцю.

– Ти більше не хочеш мене бачити? – спитала вона дурницю.

– Яка ж ти в мене розпачлива і дурненька. Хочу! Можу! Буду після 19-ї, чекай, – розсміявся він і дівча від насолоди прикрило очі.

– Просто скажи це... – попросила вона.

– Кохаю до нестями й хочу тебе навіки, – млів його чарівний голос. Вона не відповіла, бо відчувала: як тяжко буде прожити без нього ще три години, що залишались до зустрічі.

Чоловік з’явився рівно о 19.00. Здавалось, його день теж був важким і довгим. Він виглядав трішки змарнілим, але таким піднесеним і осяяним, що фари біля адміністрації й близько не могли зрівнятись з вогняним оксамитовим поглядом. В авто він поцілував її рученята й Аліса відчула, що руки коханого тремтять.

– Ти чого? – запитала вона ніжно.

– Все добре. Але коли я тебе бачу, то тремчу від насолоди та ще не вірю, що це відбувається зі мною насправді, – збентежено, наче підліток, зізнався він. Аліса зітхнула й прошепотіла:

– Мені страшно...

– І мені теж. Але щастя не буває легким. Ходімо до нашого кафе. Спочатку треба попоїсти, бо не буде сил «для боротьби», – підморгнув щасливий чоловік і вони дійсно сходили на вечерю в уже знайоме кафе. Потім поїхали на Дарницю. Він гнав автомобіль так, наче боявся не встигнути й Аліса зробила йому зауваження.

– Але я страшенно скучив, – виправдовувався він. – І твої квіти нас, мабуть, зачекались...

Біля будинку збуджена парочка згадала, що треба купити води. Правда Евіан тут не знайшлося, і вони взяли Боржомі. Взагалі-то, яка різниця? Їм потрібен був порятунок від зневоднення, от і все. Сьогодні вже не треба було обережно, по краплинці, завойовувати довіру одне одного. Та й не вийшло б! Адже цілий день в обох туманилось перед очима від однієї лише згадки про вчорашнє злиття їх світів в безмежно солодку агонію кохання. В робочому процесі вони з нетерпінням поглядали на годинники, наче підганяли час, бо неймовірно хотілося повторення, продовження, нескінченності...

Зараз Вадим лагідно обіймав прекрасне юне створіння, що ніжилось біля його щасливого серця та раптом сумно сказав:

– Знаєш, я не можу без тебе дихати.

– Тоді давай будемо дихати разом, – випалила дівчина і не впізнавала сама себе. Від учора їй було байдуже, як до сорому, так і до цілого світу. Своїми почуттями чарівний король-лев, миттєво, перетворив її на спокусливу левицю.

– Я тільки «за», янголятко моє щире. Але нам треба поговорити. Дай слово, що не кинеш мене, коли розповім, – якось винувато попросив Вадим.

І розумна дівчина звичайно ж здогадалась, до чого готує її ввічливий і страшенно закоханий чоловік. Щоб припинити його страждання, вона сама спитала:

– Що все зовсім не так просто, як хотілося б? Ти одружений?

Він ще ніжніше стиснув її в обіймах і позаздрив сміливості свого янгола. З першої зустрічі вона зачаровувала вмінням іти напролом.

– Не ображай мене, будь ласка. Коли я тебе побачив, то забути вже не міг. Але нізащо не підійшов би, якби був одружений. Хоча ти права: сім’я в мене дійсно була і навіть є донька.

– Вибач, я не хотіла. Просто після всього, що між нами діється, я панічно боюся втратити подарований тобою світ, – щасливо посміхалась Аліса і відчувала, що кохає ще більше. А крім того тепер було ясно: звідки в ньому стільки уваги та ніжності до жінки? Ймовірно, цьому його навчила любов до донечки.

– Дякую, що допомогла. А я боявся... Так, значить, не кинеш?

– Нізащо не кину. Хіба, що накажеш. Але тоді я помру, – зізнавалась у своєму безмежному коханні Аліса і він почув її, бо довго і лагідно цілував чарівне личко.

– Не накажу... Я збожеволів від тебе раз і назавжди, та з кожним подихом ти стаєш мені все ріднішою. До тебе я навіть не здогадувався, яким прекрасним може бути життя на землі. Тепер я хочу прожити у твоїх обіймах років сто, а потім попрошу у Бога ще вічність для нас. Не бійся – моя сім’я в минулому. Але доньку я, звичайно ж, люблю.

– Як багато зізнань відразу! – зітхнула Аліса.

– Мабуть, – згодився він і, скинувши свою тяжку ношу, повеселішав: – Нумо знайомитись заново? Мене звати Назаренко Вадим Георгійович. Мені тридцять три роки, два з яких я уже розлучений. Після другого курсу універу ми на Київському морі влаштували студентську вечірку, з феєрверками та запливами. Там було стільки випито, що на ранок я взагалі нічого не пам’ятав, а згодом виявилось, що одна з моїх однокурсниць вагітна. Хоча ні! Тоді ще Стас залетів з однією іноземкою, але вони скоро розбіглися. А Томка з першого курсу ганялась за мною, наче навіжена й от коли я був п’яний, мов чіп, втілила свою мрію в життя. Ми робили потім тест на батьківство і Даринка, дійсно, моя донька та це не додало нам щастя. Промучились ми під одним дахом цілих десять років. Жили: кожен у своєму світі, а потім вона сама захотіла розлучення. Я завжди буду допомагати своїй малій, але нашого з тобою неймовірного щастя це ніяк не зачепить. Сподіваюсь, що моя чарівна і мудра земна половинка повірила мені та простила. Я ж не знав, що на світі живе моє єдине солодке кохання. Хоча тоді ти була ще зовсім маленька. До речі, це дім того самого Стаса. Він зараз у Мілані на заробітках, а я у нього тут за сторожа. Та вчора ти дала мені крила і я побачив з тобою рай. Не забирай його у мене, будь ласка, – закінчив свою частину зізнання Вадим і покірно причаївся, чекаючи її вироку.

Аліса гірко посміхалась і вирішувала: чия правда страшніша? Хоч це було очевидно. Її коханий дорослий чоловік чесно зізнався, що має звичайне минуле, а з нею дуже хоче прекрасного майбутнього. А як їй, нещасній, звалити на його добру і щиру голову свою страшну біду? Хоч не сказати – буде набагато гірше. Підлі «родичі» миттєво проінформують його такими подробицями, яких нормальна людина просто не витримає. Вона повинна розповісти все!

Зараз у кімнаті зависла напружена тиша і бідолашний закоханий, не відаючи істинних мотивів її мовчання, навіть після палких зізнань, розхвилювався:

– Щось не так? Не треба було настільки докладно розповідати?

– Господи! Правду кажуть, що чоловіки наче діти. Дякую, за щиру розповідь. Все добре. Ти просто ще не розумієш: як могутньо прикував мене до себе. Бо я тепер живу і дихаю одним на світі, приймаю все твоє і нас уже ніщо не розлучить...

Від таких красивих стверджень Вадим засяяв і знову притис Алісу до себе:

– Боже, який я радий! Дівчинко моя кохана, ти права: за наш неповторний світ можна віддати все, і ми будемо захищати та любити його. Я взагалі не знаю: як жив без твого гарячого серця і світлого розуму? От сьогодні зовсім працювати не міг! На моніторі та в паперах бачив лише небесні очі, а на губах відчував твій солодкий смак і аромат. Я божеволію від спогадів про кожну мить з тобою і в тобі...

Він пристрасно цілував її скрізь і вже точно не був готовий зараз слухати ніяких історій. Донедавна, дорослий і стриманий чоловік, тепер все частіше нагадував збудженого підлітка. Такого, що вперше з юною красунею пізнавав ще незвідані таємниці кохання.

Розділ 5. Тобі не почулося

Трохи пізніше, коли задоволена й знесилена парочка відпочила солодким сном в ніжних обіймах, Аліса спитала:

– Покажеш мені свою донечку?

– Так, звичайно, – він взяв телефон і відкрив галерею з текою «Доця».

Від несподіванки вона навіть зойкнула, бо побачила модну дівчинку-підлітка, з подружками та хлопцями.

– Господи! А скільки ж їй років?

– Майже твоя ровесниця, – пожартував щасливий чоловік. – Скоро буде тринадцять. У неї навіть хлопець є, хоч я від того щастя зовсім не в захваті. Це моя колишня розводить романтику.

– Ну, нічого собі! Яка ж вона гарнюня і має твої очі... А якщо дівчинка образиться на мене за тата? – розгубилась Аліса, адже донька Вадима дійсно було лише на вісім років молодша за неї.

– Не знаю, ця може! Але я хотів би, щоб ви були подругами. Господи, яка ж ти в мене ще маленька і страшенно кохана...

Вадим блаженно пригортав до себе юний скарб і раптом серцем відчув її тривогу:

– Що? Не хочеш дружити з моєю малою? Та й не треба, тільки не сумуй, будь ласка.

– Я не тому така... – настирливо зітхнула Аліса.

– Тоді чому? Розказуй, я хочу знати про тебе все. Хоч повинен зізнатись, що мій товариш, начальник служби безпеки нашого банку, вже склав доволі якісне твоє досьє.

– Навіщо? – здивувалася дівчина.

– Вибач, професіональні навички. Коли я вперше побачив тебе в адміністрації – ти навіть не помітила, а я запав відразу і дуже хотів знати: чи вільна? Тому і попросив Славка допомогти пізнати таємничу незнайомку ближче, – веселився Вадим.

– І що ж такого ти знаєш про мене?

– Все, що мені треба! На той момент у тебе не було хлопця і це мене страшенно порадувало. Знаю, що в тебе є батьки й старша сестра. Що ти педагог за освітою і працюєш у відділі по роботі зі зверненнями громадян. А ще ти щира і неймовірно красива. Мені цього більше, ніж достатньо.

– Боюсь, що ваш банківський професіонал не зовсім якісно виконав твоє прохання. Я розповім тобі таке, чого не пишуть в досьє. Тільки пообіцяй, хоч я не в праві вимагати, що не розлюбиш мене, дізнавшись правду.

– Клянусь життям, що немає у світі такої правди, яка б розлучила нас. Говори, я готовий почути весь твій біль, – рішуче кивнув Вадим.

Дівчина тяжко зітхнула і почала здалеку.

– Зі старань твого Славка ти вже знаєш основне. Та в документах не пишуть про любов ближніх. А вона у нас в сім’ї однобока. Моя старша сестра для батьків була всім; а я – тягарем, нещастям, білою вороною. Це не мої слова, а матері. У твоєму досьє, скоріше за все вказано, що між сестрами різниця в десять років. Тому коли я ще старанно навчалась в школі, моя старша вже шукала напасті на свою голову. Перший її хлопець привіз з війська вагітну дружину і як кажуть «понеслось». З розпачу вона вийшла заміж за одного ресторанного алкоголіка і майже відразу розлучилась та позбулася його дитини. Третя напасть з’явилась в її житті, коли мені було, як зараз твоїй доньці. Вони одружились і цей теж запив, загуляв. Може тому, що вона в нас трішки лінива й байдужа. Де вона їх знаходить, не знаю, але ж всі її обранці рідкісні покидьки. От тоді вони з матір’ю і вирішили подарувати йому мене, як живу іграшку, щоб хоч цей залишився...

– ...Вибач, що? – шокований почутим, перебив її розповідь ввічливий чоловік.

– Так. Тобі не почулося. Мати й сестра систематично підкладали мене чотирнадцятирічну під цього виродка, а я нічого не могла вдіяти. Мені було соромно і страшно. Я не йшла до поліції, бо вони сміялись і казали, що мені ніхто не повірить.

– Господи! Але в це дійсно неможливо повірити! – протер руками лице Вадим. – Прости. Я слухаю...

– У мене в школі був хлопець. Ми з ним просто дружили, з дитинства. Шкільний хуліган, музикант і любитель поганяти на мотоциклі. Та мабуть, саме за приязнь до мене родичі його страшенно зненавиділи. Коли Віталій пішов до війська – ми жваво переписувались і навіть після його повернення планували одружитись. Я дурепа цього не приховувала. А мої панічно боялись можливих наслідків, бо він був шаленим правдолюбом. Тоді й вигадали для мене історію з його зрадою та уявною дитиною. Я повірила і порвала з ним, адже боюсь брехні та зрад найбільше у світі. Звичайно, це було дуже боляче і хотілось померти. Лана мені допомагала триматись. Коли він повернувся – у нас була щира розмова і з’ясувалось, що ніякої «іншої» в нього не було. Він хотів помиритись, а мені вже було байдуже. Вигоріло якось все дуже сильно і світ став жахливо сірим. Я замкнула душу і знала, що більше нікого туди не впущу. Потім наші маразматики, традиційно до свята, замовили банкет. Тоді ти й запросив мене на танець і світ, миттєво і магічно, знову став кольоровим. Зараз мені здається, що то весь час була не я. А з тобою наче прокинулась від сну і готова на що завгодно, навіть на смерть, якщо це буде ціна за твій світ – неповторний і прекрасний... – сказала і притихла.

Дорослий і досвідчений чоловік, шанований працівник фінансової установи, який міг запросто укладати серйозні угоди та розв’язувати складні питання; розлучений батько дівчинки-підлітка – мовчки сидів на ліжку, наче заморожений і ніжно пестив голівку своєї нещасної коханої. А вона відвернулась від нього і, обхопивши подушку рученятами, тихо плакала. Від неймовірно важкої інформації Вадима охопив такий розпач, що він намагався зібрати думки й слова, а вони зрадницьки сипались і не складались до купи... Ні в яких книжках, чи кіно нічим подібним він не цікавився та зараз точно знав, що повинен підтримати та розрадити ту, яка після всього пережитого повірила саме йому. Чоловікові було навіть соромно за свої нарікання на життєві труднощі. А як же ця, маленька прекрасна дівчинка, може так нещадно тримати в собі страшний біль та ще й віддавати йому стільки тепла й любові?

Щоб не затягувати важку паузу, Вадим глибоко зітхнув і заговорив лагідно та тихо:

– Ти прости мені, кохана, що мовчав так довго. Спочатку злякався твого мовчання, а ось тепер і сам не знаю: де знайти слова, щоб сказати як тебе люблю... Та не потрібні мені твої зізнання, бо то не твій гріх – неприпустимий і жахливий. А за твою чесність і мужність я ж кохаю тепер іще більше. І не знайдеться у світі сили, щоб розлучила нас. Ти – найпрекрасніше найрідніше створіння в моєму, раніше пустому житті, і я тебе нікому не віддам. Знаєш, у моїх мріях все повинно було відбуватись поступово і чарівно, але тепер ти переїдеш сюди до мене завтра ж. А потім я буду молити твоєї руки, бо серце коханої, думаю, мені вже трішечки належить. Ще я хотів би бути чаклуном і стерти всі твої погані спогади. Та я звичайна людина, що кохатиме тебе довіку. Скажи: а його ти вже більше не любиш?

– Господи! Кого? – підняла Аліса припухлі оченята.

– Того хлопця, шкільну любов.

– Ні! Він хороший, але ж то було майже дитинство. Його навіть в місті немає. Віталік одразу поїхав до родичів у Харків і більше я його не бачила. Та й навіщо? Хай собі буде щасливий. Я розповіла тобі все-все і страшенно рада, що між нами нічого не змінилося. Бо я кохаю і хочу тільки тебе на все життя, чи на сто життів, на скільки побажаєш. Прошу єдине: забудемо все і будемо жити від тих тварюк в паралельному світі. Тільки б не згадувати більше...

– Ну, це вже як вийде. Такого прощати не можна. Вони повинні відповісти за твій біль. Звичайно ж без твоєї участі, крихітко моя, – дивно засяяли очі Вадима.

– Ні! – скрикнула Аліса. – Якщо тільки мене кохаєш: пообіцяй, будь ласка, що ми викреслимо їх раз і назавжди.

– Все-все. Обіцяю! Просто не стримався й уже забув. А зараз я дуже хочу, щоб ти перестала плакати та посміхнулась, як умієш робити це тільки ти. Ну, дивись, оченята червоні. Куди це годиться? Ти ж у мене красуня! Поцілуй мене і будемо спатки. Завтра буде гарний день і ми почнемо разом нове життя. Іди до мене. Солодких снів, моя краплиночко!

Вадим ніжно обіймав свою бідолашну кохану і тихо цілував в гарячу від переживань голівку, хоч сам заснути не міг. Тепер у нього раптом з’явилось стільки нових думок та не вирішених питань, що спати явно скасовувалось.

Розділ 6. Будь моєю дружиною

Наступного дня Аліса, дійсно, зібрала сякі-такі речі та повезла валізу до виходу з дому.

– Що? У вашій божевільні вже почалися відпустки? – звичайним неприязним тоном запитала у дівчини сестра. Товста і нахабна, вона стояла посеред маминої кухні й запихалась вчорашніми пиріжками, розтрушуючи крихти по підлозі.

– Так, почалися, – байдуже промовила Аліса і була рада, що крикливої матері зараз немає вдома. Інакше вийти спокійно вона точно не змогла б.

Щоб уникнути «родинної зустрічі», дівчина спеціально попросила коханого залишитись біля авто на сусідній вулиці. Спочатку він був проти, але настирлива красуня довела, що так буде краще. За рогом, чоловік миттю опинився поряд і схопив її рожеву валізку.

– І це все? Не хочу порівнювати, але моя колишня на пляжний вікенд тягала речей більше. Вибач, маленька! Більше не буду, – радо поклав він збіжжя коханої в багажник і відчинив для неї дверцята.

– А я думала, що високі манери уже в минулому. Пробач, ляпнула дурницю, – схаменулась Аліса. – Благаю, Вадичку, поїхали звідси геть.

Чоловік виконав її прохання і Форд уже легко нісся швидкісною трасою міста. Вадим знову пошукав тиху музику і був на диво радісним та загадковим, а оксамитові очі просто спопеляли шлях попереду.

У квартирі на Дарниці стояв накритий святковий стіл, з білосніжною скатертиною та золотавими свічками посередині.

– Що це? Коли ти встиг? – здивовано замерехтіли сині оченята переселенки. А її суджений, з ніжною посмішкою на вустах, уже ніс з холодильника ігристе вино і страви з експрес-доставки.

– Ти ще навіть не уявляєш: який я готую смачнючий борщ і курочку на грилі. Я ж у тебе – знахідка для домогосподарства! Будь ласка, візьми на кухні келихи. Я їх гарно вимив. А то ігристого тут ні з ким не куштував, а у Стаса в засіках усе мохом заросло, – як справжній господар ділився інформацією Вадим, а сам просто сяяв.

Дивлячись на його шалений настрій Аліса миттю забула, про бурхливі й неминучі зміни у своєму житті. А коли принесла келихи, то чоловік уже запалив свічки та став чомусь серйознішим.

– Я чув ти любиш французький мускат? – талановито тихо відкрив він пляшку.