Влада Клімова - Скажи, що любиш, Влада Клімова

– Ти більше не хочеш мене бачити? – спитала вона дурницю.

– Яка ж ти в мене розпачлива і дурненька. Хочу! Можу! Буду після 19-ї, чекай, – розсміявся він і дівча від насолоди прикрило очі.

– Просто скажи це... – попросила вона.

– Кохаю до нестями й хочу тебе навіки, – млів його чарівний голос. Вона не відповіла, бо відчувала: як тяжко буде прожити без нього ще три години, що залишались до зустрічі.

Чоловік з’явився рівно о 19.00. Здавалось, його день теж був важким і довгим. Він виглядав трішки змарнілим, але таким піднесеним і осяяним, що фари біля адміністрації й близько не могли зрівнятись з вогняним оксамитовим поглядом. В авто він поцілував її рученята й Аліса відчула, що руки коханого тремтять.

– Ти чого? – запитала вона ніжно.

– Все добре. Але коли я тебе бачу, то тремчу від насолоди та ще не вірю, що це відбувається зі мною насправді, – збентежено, наче підліток, зізнався він. Аліса зітхнула й прошепотіла:

– Мені страшно...

– І мені теж. Але щастя не буває легким. Ходімо до нашого кафе. Спочатку треба попоїсти, бо не буде сил «для боротьби», – підморгнув щасливий чоловік і вони дійсно сходили на вечерю в уже знайоме кафе. Потім поїхали на Дарницю. Він гнав автомобіль так, наче боявся не встигнути й Аліса зробила йому зауваження.

– Але я страшенно скучив, – виправдовувався він. – І твої квіти нас, мабуть, зачекались...

Біля будинку збуджена парочка згадала, що треба купити води. Правда Евіан тут не знайшлося, і вони взяли Боржомі. Взагалі-то, яка різниця? Їм потрібен був порятунок від зневоднення, от і все. Сьогодні вже не треба було обережно, по краплинці, завойовувати довіру одне одного. Та й не вийшло б! Адже цілий день в обох туманилось перед очима від однієї лише згадки про вчорашнє злиття їх світів в безмежно солодку агонію кохання. В робочому процесі вони з нетерпінням поглядали на годинники, наче підганяли час, бо неймовірно хотілося повторення, продовження, нескінченності...

Зараз Вадим лагідно обіймав прекрасне юне створіння, що ніжилось біля його щасливого серця та раптом сумно сказав:

– Знаєш, я не можу без тебе дихати.

– Тоді давай будемо дихати разом, – випалила дівчина і не впізнавала сама себе. Від учора їй було байдуже, як до сорому, так і до цілого світу. Своїми почуттями чарівний король-лев, миттєво, перетворив її на спокусливу левицю.

– Я тільки «за», янголятко моє щире. Але нам треба поговорити. Дай слово, що не кинеш мене, коли розповім, – якось винувато попросив Вадим.

І розумна дівчина звичайно ж здогадалась, до чого готує її ввічливий і страшенно закоханий чоловік. Щоб припинити його страждання, вона сама спитала:

– Що все зовсім не так просто, як хотілося б? Ти одружений?

Він ще ніжніше стиснув її в обіймах і позаздрив сміливості свого янгола. З першої зустрічі вона зачаровувала вмінням іти напролом.

– Не ображай мене, будь ласка. Коли я тебе побачив, то забути вже не міг. Але нізащо не підійшов би, якби був одружений. Хоча ти права: сім’я в мене дійсно була і навіть є донька.

– Вибач, я не хотіла. Просто після всього, що між нами діється, я панічно боюся втратити подарований тобою світ, – щасливо посміхалась Аліса і відчувала, що кохає ще більше. А крім того тепер було ясно: звідки в ньому стільки уваги та ніжності до жінки? Ймовірно, цьому його навчила любов до донечки.

– Дякую, що допомогла. А я боявся... Так, значить, не кинеш?

– Нізащо не кину. Хіба, що накажеш. Але тоді я помру, – зізнавалась у своєму безмежному коханні Аліса і він почув її, бо довго і лагідно цілував чарівне личко.

– Не накажу... Я збожеволів від тебе раз і назавжди, та з кожним подихом ти стаєш мені все ріднішою. До тебе я навіть не здогадувався, яким прекрасним може бути життя на землі. Тепер я хочу прожити у твоїх обіймах років сто, а потім попрошу у Бога ще вічність для нас. Не бійся – моя сім’я в минулому. Але доньку я, звичайно ж, люблю.

– Як багато зізнань відразу! – зітхнула Аліса.

– Мабуть, – згодився він і, скинувши свою тяжку ношу, повеселішав: – Нумо знайомитись заново? Мене звати Назаренко Вадим Георгійович. Мені тридцять три роки, два з яких я уже розлучений. Після другого курсу універу ми на Київському морі влаштували студентську вечірку, з феєрверками та запливами. Там було стільки випито, що на ранок я взагалі нічого не пам’ятав, а згодом виявилось, що одна з моїх однокурсниць вагітна. Хоча ні! Тоді ще Стас залетів з однією іноземкою, але вони скоро розбіглися. А Томка з першого курсу ганялась за мною, наче навіжена й от коли я був п’яний, мов чіп, втілила свою мрію в життя. Ми робили потім тест на батьківство і Даринка, дійсно, моя донька та це не додало нам щастя. Промучились ми під одним дахом цілих десять років. Жили: кожен у своєму світі, а потім вона сама захотіла розлучення. Я завжди буду допомагати своїй малій, але нашого з тобою неймовірного щастя це ніяк не зачепить. Сподіваюсь, що моя чарівна і мудра земна половинка повірила мені та простила. Я ж не знав, що на світі живе моє єдине солодке кохання. Хоча тоді ти була ще зовсім маленька. До речі, це дім того самого Стаса. Він зараз у Мілані на заробітках, а я у нього тут за сторожа. Та вчора ти дала мені крила і я побачив з тобою рай. Не забирай його у мене, будь ласка, – закінчив свою частину зізнання Вадим і покірно причаївся, чекаючи її вироку.

Аліса гірко посміхалась і вирішувала: чия правда страшніша? Хоч це було очевидно. Її коханий дорослий чоловік чесно зізнався, що має звичайне минуле, а з нею дуже хоче прекрасного майбутнього. А як їй, нещасній, звалити на його добру і щиру голову свою страшну біду? Хоч не сказати – буде набагато гірше. Підлі «родичі» миттєво проінформують його такими подробицями, яких нормальна людина просто не витримає. Вона повинна розповісти все!

Зараз у кімнаті зависла напружена тиша і бідолашний закоханий, не відаючи істинних мотивів її мовчання, навіть після палких зізнань, розхвилювався:

– Щось не так? Не треба було настільки докладно розповідати?

– Господи! Правду кажуть, що чоловіки наче діти. Дякую, за щиру розповідь. Все добре. Ти просто ще не розумієш: як могутньо прикував мене до себе. Бо я тепер живу і дихаю одним на світі, приймаю все твоє і нас уже ніщо не розлучить...

Від таких красивих стверджень Вадим засяяв і знову притис Алісу до себе:

– Боже, який я радий! Дівчинко моя кохана, ти права: за наш неповторний світ можна віддати все, і ми будемо захищати та любити його. Я взагалі не знаю: як жив без твого гарячого серця і світлого розуму? От сьогодні зовсім працювати не міг! На моніторі та в паперах бачив лише небесні очі, а на губах відчував твій солодкий смак і аромат. Я божеволію від спогадів про кожну мить з тобою і в тобі...

Він пристрасно цілував її скрізь і вже точно не був готовий зараз слухати ніяких історій. Донедавна, дорослий і стриманий чоловік, тепер все частіше нагадував збудженого підлітка. Такого, що вперше з юною красунею пізнавав ще незвідані таємниці кохання.

Розділ 5. Тобі не почулося

Трохи пізніше, коли задоволена й знесилена парочка відпочила солодким сном в ніжних обіймах, Аліса спитала:

– Покажеш мені свою донечку?

– Так, звичайно, – він взяв телефон і відкрив галерею з текою «Доця».

Від несподіванки вона навіть зойкнула, бо побачила модну дівчинку-підлітка, з подружками та хлопцями.

– Господи! А скільки ж їй років?

– Майже твоя ровесниця, – пожартував щасливий чоловік. – Скоро буде тринадцять. У неї навіть хлопець є, хоч я від того щастя зовсім не в захваті. Це моя колишня розводить романтику.

– Ну, нічого собі! Яка ж вона гарнюня і має твої очі... А якщо дівчинка образиться на мене за тата? – розгубилась Аліса, адже донька Вадима дійсно було лише на вісім років молодша за неї.

– Не знаю, ця може! Але я хотів би, щоб ви були подругами. Господи, яка ж ти в мене ще маленька і страшенно кохана...

Вадим блаженно пригортав до себе юний скарб і раптом серцем відчув її тривогу:

– Що? Не хочеш дружити з моєю малою? Та й не треба, тільки не сумуй, будь ласка.

– Я не тому така... – настирливо зітхнула Аліса.

– Тоді чому? Розказуй, я хочу знати про тебе все. Хоч повинен зізнатись, що мій товариш, начальник служби безпеки нашого банку, вже склав доволі якісне твоє досьє.

– Навіщо? – здивувалася дівчина.

– Вибач, професіональні навички. Коли я вперше побачив тебе в адміністрації – ти навіть не помітила, а я запав відразу і дуже хотів знати: чи вільна? Тому і попросив Славка допомогти пізнати таємничу незнайомку ближче, – веселився Вадим.

– І що ж такого ти знаєш про мене?

– Все, що мені треба! На той момент у тебе не було хлопця і це мене страшенно порадувало. Знаю, що в тебе є батьки й старша сестра. Що ти педагог за освітою і працюєш у відділі по роботі зі зверненнями громадян. А ще ти щира і неймовірно красива. Мені цього більше, ніж достатньо.

– Боюсь, що ваш банківський професіонал не зовсім якісно виконав твоє прохання. Я розповім тобі таке, чого не пишуть в досьє. Тільки пообіцяй, хоч я не в праві вимагати, що не розлюбиш мене, дізнавшись правду.

– Клянусь життям, що немає у світі такої правди, яка б розлучила нас. Говори, я готовий почути весь твій біль, – рішуче кивнув Вадим.

Дівчина тяжко зітхнула і почала здалеку.

– Зі старань твого Славка ти вже знаєш основне. Та в документах не пишуть про любов ближніх. А вона у нас в сім’ї однобока. Моя старша сестра для батьків була всім; а я – тягарем, нещастям, білою вороною. Це не мої слова, а матері. У твоєму досьє, скоріше за все вказано, що між сестрами різниця в десять років. Тому коли я ще старанно навчалась в школі, моя старша вже шукала напасті на свою голову. Перший її хлопець привіз з війська вагітну дружину і як кажуть «понеслось». З розпачу вона вийшла заміж за одного ресторанного алкоголіка і майже відразу розлучилась та позбулася його дитини. Третя напасть з’явилась в її житті, коли мені було, як зараз твоїй доньці. Вони одружились і цей теж запив, загуляв. Може тому, що вона в нас трішки лінива й байдужа. Де вона їх знаходить, не знаю, але ж всі її обранці рідкісні покидьки. От тоді вони з матір’ю і вирішили подарувати йому мене, як живу іграшку, щоб хоч цей залишився...

– ...Вибач, що? – шокований почутим, перебив її розповідь ввічливий чоловік.

– Так. Тобі не почулося. Мати й сестра систематично підкладали мене чотирнадцятирічну під цього виродка, а я нічого не могла вдіяти. Мені було соромно і страшно. Я не йшла до поліції, бо вони сміялись і казали, що мені ніхто не повірить.

– Господи! Але в це дійсно неможливо повірити! – протер руками лице Вадим. – Прости. Я слухаю...

– У мене в школі був хлопець. Ми з ним просто дружили, з дитинства. Шкільний хуліган, музикант і любитель поганяти на мотоциклі. Та мабуть, саме за приязнь до мене родичі його страшенно зненавиділи. Коли Віталій пішов до війська – ми жваво переписувались і навіть після його повернення планували одружитись. Я дурепа цього не приховувала. А мої панічно боялись можливих наслідків, бо він був шаленим правдолюбом. Тоді й вигадали для мене історію з його зрадою та уявною дитиною. Я повірила і порвала з ним, адже боюсь брехні та зрад найбільше у світі. Звичайно, це було дуже боляче і хотілось померти. Лана мені допомагала триматись. Коли він повернувся – у нас була щира розмова і з’ясувалось, що ніякої «іншої» в нього не було. Він хотів помиритись, а мені вже було байдуже. Вигоріло якось все дуже сильно і світ став жахливо сірим. Я замкнула душу і знала, що більше нікого туди не впущу. Потім наші маразматики, традиційно до свята, замовили банкет. Тоді ти й запросив мене на танець і світ, миттєво і магічно, знову став кольоровим. Зараз мені здається, що то весь час була не я. А з тобою наче прокинулась від сну і готова на що завгодно, навіть на смерть, якщо це буде ціна за твій світ – неповторний і прекрасний... – сказала і притихла.

Дорослий і досвідчений чоловік, шанований працівник фінансової установи, який міг запросто укладати серйозні угоди та розв’язувати складні питання; розлучений батько дівчинки-підлітка – мовчки сидів на ліжку, наче заморожений і ніжно пестив голівку своєї нещасної коханої. А вона відвернулась від нього і, обхопивши подушку рученятами, тихо плакала. Від неймовірно важкої інформації Вадима охопив такий розпач, що він намагався зібрати думки й слова, а вони зрадницьки сипались і не складались до купи... Ні в яких книжках, чи кіно нічим подібним він не цікавився та зараз точно знав, що повинен підтримати та розрадити ту, яка після всього пережитого повірила саме йому. Чоловікові було навіть соромно за свої нарікання на життєві труднощі. А як же ця, маленька прекрасна дівчинка, може так нещадно тримати в собі страшний біль та ще й віддавати йому стільки тепла й любові?

Щоб не затягувати важку паузу, Вадим глибоко зітхнув і заговорив лагідно та тихо:

– Ти прости мені, кохана, що мовчав так довго. Спочатку злякався твого мовчання, а ось тепер і сам не знаю: де знайти слова, щоб сказати як тебе люблю... Та не потрібні мені твої зізнання, бо то не твій гріх – неприпустимий і жахливий. А за твою чесність і мужність я ж кохаю тепер іще більше. І не знайдеться у світі сили, щоб розлучила нас. Ти – найпрекрасніше найрідніше створіння в моєму, раніше пустому житті, і я тебе нікому не віддам. Знаєш, у моїх мріях все повинно було відбуватись поступово і чарівно, але тепер ти переїдеш сюди до мене завтра ж. А потім я буду молити твоєї руки, бо серце коханої, думаю, мені вже трішечки належить. Ще я хотів би бути чаклуном і стерти всі твої погані спогади. Та я звичайна людина, що кохатиме тебе довіку. Скажи: а його ти вже більше не любиш?

– Господи! Кого? – підняла Аліса припухлі оченята.

– Того хлопця, шкільну любов.

– Ні! Він хороший, але ж то було майже дитинство. Його навіть в місті немає. Віталік одразу поїхав до родичів у Харків і більше я його не бачила. Та й навіщо? Хай собі буде щасливий. Я розповіла тобі все-все і страшенно рада, що між нами нічого не змінилося. Бо я кохаю і хочу тільки тебе на все життя, чи на сто життів, на скільки побажаєш. Прошу єдине: забудемо все і будемо жити від тих тварюк в паралельному світі. Тільки б не згадувати більше...

– Ну, це вже як вийде. Такого прощати не можна. Вони повинні відповісти за твій біль. Звичайно ж без твоєї участі, крихітко моя, – дивно засяяли очі Вадима.

– Ні! – скрикнула Аліса. – Якщо тільки мене кохаєш: пообіцяй, будь ласка, що ми викреслимо їх раз і назавжди.

– Все-все. Обіцяю! Просто не стримався й уже забув. А зараз я дуже хочу, щоб ти перестала плакати та посміхнулась, як умієш робити це тільки ти. Ну, дивись, оченята червоні. Куди це годиться? Ти ж у мене красуня! Поцілуй мене і будемо спатки. Завтра буде гарний день і ми почнемо разом нове життя. Іди до мене. Солодких снів, моя краплиночко!

Вадим ніжно обіймав свою бідолашну кохану і тихо цілував в гарячу від переживань голівку, хоч сам заснути не міг. Тепер у нього раптом з’явилось стільки нових думок та не вирішених питань, що спати явно скасовувалось.

Розділ 6. Будь моєю дружиною

Наступного дня Аліса, дійсно, зібрала сякі-такі речі та повезла валізу до виходу з дому.

– Що? У вашій божевільні вже почалися відпустки? – звичайним неприязним тоном запитала у дівчини сестра. Товста і нахабна, вона стояла посеред маминої кухні й запихалась вчорашніми пиріжками, розтрушуючи крихти по підлозі.

– Так, почалися, – байдуже промовила Аліса і була рада, що крикливої матері зараз немає вдома. Інакше вийти спокійно вона точно не змогла б.

Щоб уникнути «родинної зустрічі», дівчина спеціально попросила коханого залишитись біля авто на сусідній вулиці. Спочатку він був проти, але настирлива красуня довела, що так буде краще. За рогом, чоловік миттю опинився поряд і схопив її рожеву валізку.

– І це все? Не хочу порівнювати, але моя колишня на пляжний вікенд тягала речей більше. Вибач, маленька! Більше не буду, – радо поклав він збіжжя коханої в багажник і відчинив для неї дверцята.

– А я думала, що високі манери уже в минулому. Пробач, ляпнула дурницю, – схаменулась Аліса. – Благаю, Вадичку, поїхали звідси геть.

Чоловік виконав її прохання і Форд уже легко нісся швидкісною трасою міста. Вадим знову пошукав тиху музику і був на диво радісним та загадковим, а оксамитові очі просто спопеляли шлях попереду.

У квартирі на Дарниці стояв накритий святковий стіл, з білосніжною скатертиною та золотавими свічками посередині.

– Що це? Коли ти встиг? – здивовано замерехтіли сині оченята переселенки. А її суджений, з ніжною посмішкою на вустах, уже ніс з холодильника ігристе вино і страви з експрес-доставки.

– Ти ще навіть не уявляєш: який я готую смачнючий борщ і курочку на грилі. Я ж у тебе – знахідка для домогосподарства! Будь ласка, візьми на кухні келихи. Я їх гарно вимив. А то ігристого тут ні з ким не куштував, а у Стаса в засіках усе мохом заросло, – як справжній господар ділився інформацією Вадим, а сам просто сяяв.

Дивлячись на його шалений настрій Аліса миттю забула, про бурхливі й неминучі зміни у своєму житті. А коли принесла келихи, то чоловік уже запалив свічки та став чомусь серйознішим.

– Я чув ти любиш французький мускат? – талановито тихо відкрив він пляшку.

– Ти й це про мене знаєш? – підхопила його радість Аліса.

– Зоренько моя, ще трішки – й ми будемо знати одне про одного все-все. Я цього страшенно хочу.

Зараз він наповнив келихи жовтими бульбашками та раптом опустився на одне коліно. Вадим дістав з кишені маленьку червону коробочку, відкрив її й Аліса мало не скрикнула від краси, яку побачила. Вона перевела зачарований погляд на щасливого чоловіка та почула неповторні й жадані кожною дівчиною слова:

– Доле моя кохана, зроби мене найщасливішим у світі – будь моєю дружиною...

В очах у неї спочатку стемніло, а потім здалося, що сонце впало поряд зі столом. Аліса дивилась на Вадима оченятами, повними сліз і шепотіла:

– Так! Я буду твоєю навіки...

Він одяг їй на пальчик прекрасну обручку й заколисав на руках:

– Дякую! Господи, який я щасливий! – він цілував її гаряче від хвилювання личко й невідомо, чи був ще в когось на землі прекрасніший вечір, нехай і в чужому домі?

Вони пригубили вина, але до їжі діло не дійшло. Та й випивка була їм зараз ні до чого. Шалено сп’янілі від того, що сталося буквально через кілька днів після їх фатальної зустрічі – Аліса і Вадим не пам’ятали зараз більше нікого у світі. Бувають же такі чарівні збіги на землі: шукаєш ціле життя, а знаходиш миттю і назавжди! І нехай, як і у будь-кого, у них не все складатиметься гладко, але ж як божественно виглядає це вічне неземне КОХАННЯ!

В магічному чужому ліжку, що так раптово і міцно поєднало цих блаженних, Аліса милувалась чистою краплинкою діаманта у себе на пальчику і тихенько шепотіла:

– Я зараз навіть дихати боюсь, щоб не порушити того, що сталося. Господи! Який же ти неймовірний! За що мені стільки щастя?

– А мені за що? – поглинав її палкими оксамитами очей Вадим і серйозно доповнив: – Ти наче божественний янгол зійшла до мене з небес і я не знаю слів, щоб дякувати тобі за це. Давай завтра з’їздимо спочатку до РАЦСу, а потім подумаємо, де будемо вінчатися.

– Коханий мій, навіщо стільки всього? Хіба не достатньо буде РАЦСу?

– Ні за що у світі! Ти боже створіння і я присягатиму кохати та оберігати тебе, саме перед Богом...

Від цих слів у Аліси по тілу поповзли мурашки й вона тяжко зітхнула:

– Прошу: не говори так проникливо, бо я зараз заплачу.

– Ти не повіриш, але я тепер теж часто хочу плакати. Так мені добре з тобою... А зараз вибирай: будемо плакати від кохання чи все ж підемо чогось поїмо? – згадав король-лев, що дуже голодний.

– Спочатку друге, а потім перше. Згода? – розсипала чарівний сміх наречена.

– Згода. На все згода. Навіть якщо ти захочеш впасти зі мною в безодню – я погоджусь. Бо про це мене попросиш ти, – запевняв в дитячих дурницях її дорослий чоловік так переконливо і щиро, що неможливо було не повірити.

З усього виходило, що навіть для стрімкого сучасного світу – доленосні події в житті Аліси та Вадима відбувались аж занадто швидко. На третій зустрічі, в чужому домі, вони відчули надприродний зв'язок, наступного дня – дізнались про найпотаємніше з життя одне одного, а п’ятого дня – досвідчений і серйозний фінансист Вадим Назаренко попросив руки юної красуні. Їх шалено щасливе життя набирало просто запаморочливих обертів та здавалося казкою.

Майбутні Назаренки вже побували в РАЦСі та подали заяву про одруження. Для вінчання ж вони одностайно обрали неповторну Андріївську церкву. Тепер Вадиму було зовсім не до банківських справ. Мабуть, через неймовірно осяяні щастям очі та практично дитячу поведінку, керівництво фінансової установи зараз не дуже довіряло своєму ведучому спеціалісту. А він, окрилений власними чудесними проблемами, ганяв на безвідмовному конику Форді по Софіївській Борщагівці зі спритним місцевим рієлтором та Алісою, в пошуках гарного й не дуже дорогого помешкання.

Будинок прекрасна парочка шукала недовго. Гарний двоповерховий особняк на Шевченка, з басейном на задньому дворі та розкішними кущами троянд, що хазяї залишили на щастя новим власникам – припав до душі обом відразу. Талановитий фінансист миттю розрахував доволі вигідний кредит. А його маленька хазяєчка причепурила житло Стаса так, що Вадим зовсім не впізнавав свій колишній притулок. Після смачної домашньої вечері, він розчинявся поглядом в її небесних оченятах і ніяк не міг збагнути: за що доля так неочікувано нагородила його щедрим подарунком? Після втрати батьків, дитбудинку, навчання і тяжкої праці для досягнення певного статусу у фінансовій системі, а ще після нещасливого шлюбу й розлучення – зараз світ здавався Вадиму справедливим і врівноваженим. А хіба можна за всі ті поневіряння отримати від життя більшу нагороду ніж ту, що й зараз ніжно щебече в його обіймах?

– Ні, ти зізнайся, бо я й досі не розумію, – грайливо зазирала Аліса в смарагдові очі коханого чоловіка та легенько збуджувала його під ковдрою: – Чому після нашого першого танцю ти більше навіть не поглянув у мій бік? Що так не сподобалась?

Від її шаленого кокетства Вадим починав втрачати розум, але взаємна гра «на витривалість» заводила неймовірно:

– Так, не сподобалась! Як зараз, відчуваєш? Два роки бачити жінок не міг, а ти з'явилась і завоювала миттєво і навік. Я ж тоді за столом, від болю, дихати боявся. От зараз за мої страждання карати буду!

– Хоч до ранку... – прошепотіла гаряче Аліса.

Розділ 7. Був чоловік і пропав

У щедро випитих ночах кохання закінчився їх березень і наставали дні, коли все зеленіло, розквітало та готувалось дарувати людям тепло весни.

Аліса чекала дзвінка коханого, щоб їхати замовляти весільний банкет. Задзвонив телефон і вона схопила трубку:

– Любий, я спускаюсь.

– Це ж з кого ти там спускаєшся? – почула дівчина хамовитий голос сестри й застигла від огиди та навіть страху.

– З Карпатських гір. Чого ти хочеш? – дуже змінився тон Аліси, бо тепер вона могла перегризти горлянку кому завгодно, хто посміє доторкнутись до її неймовірного щастя.

– «Любий» кажеш? А як же відпустка? Виявляється, ти нікуди й не їздила. Тоді де ж ти кинула свої мілкі кістки? – бурмотіла ображена дивною нещирістю маленької сестри Віра.

Аліса трішки зловтішно посміхнулась і подумала: наскільки тупою треба бути, щоб повірити першому, що почула від неї ця низька у своєму розвитку потвора? Але вона повинна захищати власний рай і дівчина байдуже повторила питання:

– Так чого ти хочеш? Що, без мене підлогу нікому мити? Вибач, але тобі не зашкодить схуднути та спробувати себе в прибиранні. Бувай, мені ніколи.

Вона натиснула відмову і сама набрала Вадима.

– Мене «родичі» вдома зачекались. Сьогодні Віра дзвонила, – відразу в авто пожалілась коханому.

– Віра? А хто це? – чарівно посміхався Вадим і, здається, був від її страхіть на відстані іншої планети.

– Ти ж складав з другом моє досьє і не пам’ятаєш: як звати мою старшу сестру?

– Квітонько моя, я тебе прошу! Вони для мене не існують. Ти ж сама взяла з мене обіцянку і я її виконую. А чого їй треба?

– Цікавилась: де я живу. Сказати адресу? – ніжно пестила його потилицю Аліса.

– Та щас! – весело відізвався Вадим і повернув авто у двір ресторану.

Парочка замовила чудове весняне меню, на невеличку компанію, і тепер тільки залишалось дочекатись прекрасного моменту.

Далі Назаренки поїхали, щоб подивитись: чи правильно робітники розставили меблі в їх оновленому домі.

Вадим був задоволений роботою і щедро розрахувався з хлопцями. Аліса бігала на другому поверсі та щось поправляла, а потім радісно відізвалась згори:

– Коханий! Я й досі не розумію: навіщо нам кругле ліжко? Від нього тут все якесь маленьке стало...

– Це ти в мене маленька і тому не розумієш, що я хочу кохати тебе на всі сторони світу. З самого початку, у Стаса, я мріяв саме про таке. Пам’ятаєш, як одного разу, в запалі, ми ледве не покалічились на краєчку його полігону? І, знаєте пані дизайнер, у нас кругом так казково, що я просто змушений особливо віддячити Вам за талановиту працю, – жартома прошепотів на вушко їй Вадим, по-студентськи через сходинку, піднявшись нагору.

– Що ти робиш? Нам же ще на роботу! – намагалась зупинити його шаленства Аліса, але її наречений уже так завівся, що від одягу на них залишились тільки чарівні посмішки.

– Іди до мене на ручки… – промовив він своїм неповторним баритоном і надійно вмостився посередині диво-ліжка. Наречена підкорилась його волі й, на колінцях, попрямувала по пружній поверхні обновки. Обійняла його і хотіла звичайного дива, але король-лев неквапливо тішився своєю слабкістю – пишними рожевими грудьми красуні.

– Я більше не можу… – прошепотіла до нестями збуджена жінка і поглядом благала милосердя.

– Ніколи не перестану захоплюватися твоєю жагою, – відповів Вадим і тільки тепер обережно посадив її до себе «на ручки». Аліса скрикнула від гострої насолоди, а чоловік не відводячи зачарованого погляду від її очей, притримував за талію і плавно керував пристрасними рухами своєї богині. Час від часу, не в змозі контролювати себе, гаряча коханка відкидала сп’яніле тіло назад і божеволіла від часткового занурення. Тоді Вадим давав їй хвилинку розгорітись ще більшим вогнем та притягував до себе, щоб бачити казкові очі й продовжувати пестощі.

З першої ж зустрічі вони злилися неймовірно, але такої неземної муки та єднання не відчували ще ніколи. Тепер блаженні говорили між собою тільки палкими серцями, і в якусь мить Аліса почула його неповторний голос:

– Доле моя, нехай це станеться зараз...

– Так! Я дуже давно чекаю... – миттю погодилась наречена і щасливий чоловік просто вибухнув життєдайним вогнем, вперше абсолютно незахищено, бажано і свідомо. А вона утопала в його оксамитових очах покірною вдячністю і ніжний стогін найщасливішої у світі жінки стелився десь під високими стелями їх сімейного гніздечка.

– Моя крихітка вже знає: навіщо нам це ліжко? – посміхався страшенно задоволений тим, що сталося Вадим. – Полеж ще трішки, нехай звикають жити у тобі, – ніжно пестив він її пульсуючий животик і розумів, що скоріше за все, нині вони зробили дитинку. Потім не стримався і випалив: – Я вже бачу тут наших діточок, багато-багато. Ти ж не проти трішки розтовстіти?

– Категорично проти! На діточок – згодна, а товстішати – ні за що! Добре? Ой!..

– Ти чого? – обійняв її уважний чоловік.

– Бо від нашого «човника» я зовсім втратила рівновагу. Твоя камасутра казкова! Тільки ніжки тепер трусяться, як у курчати, а до роботи все повинне пройти, – намагалась мужньо триматись розбещена його безмежним коханням Аліса і відчувала всередині просто медову насолоду.

– Боже, як гарно сказала! А ти й схожа зараз на маленьке чарівне курчатко...

– Ні-ні! Перестань, будь ласка, бо так ти до своїх банківських справ сьогодні точно не доїдеш, – відкараскалась від його обіймів Аліса, а в її серці вирувала весна.

Підходила дата, якої щасливі молодята чекали з нетерпінням і особливим трепетом.

Правда й родичі Аліси вже звідкись дізнались, що їх маленька, ображена і нікому не потрібна раніше дівчинка, знайшла своє палке кохання і виходить заміж за успішного фінансиста. Лана клялась подрузі, що не випустила й пари з вуст і, закохана у своє нинішнє життя юна жінка, вірила подрузі. Але в апараті було ще багато заздрісних пліткарок і навіть не знаючи ніяких подробиць – вони все одно сплітали своє липке павутиння...

А схвильований таточко довго боявся, та все ж познайомив поки єдину доньку з майбутньою дружиною. Зустріч виявилась доволі приємною. Звичайно ж у сучасного підлітка в голові була страшенна каша, та юну татову наречену дівчинка сприйняла щиро й безболісно. Правда, Вадиму довелось-таки задобрити малу найновішим айфоном і виснажливою поїздкою по модних бутіках, в пошуках вишуканого вбрання на його весілля. Але дівчинка, що душею і тілом належала соцмережам, зовсім не претендувала на перше місце в батьківському серці.

Зараз Вадим зустрів у Бориспільському аеропорту свого вірного друга Стаса і віз його додому, в славнозвісну дарницьку квартиру. Невідомо як, але товариш знайшов спосіб вирватись на весілля до Назаренків.

– Назаре-брате! А я чомусь пропустив: де ви познайомились? – жартома спитав його турист.

– Та йди до біса, Валігура! Я стільки разів розповідав, а ти носиш свою дурну борідку і забуваєш все, як старий маразматик. Моя кохана зіронька спустилась до мене з небес.

– Ага, і тоді ви танцювали під «Speak Softly Love» Ніно Роти? А ти знаєш, що він народився в Мілані?

– Ні, не знав. То це так ти нічого не пам’ятаєш, злодюго? – жартував про минуле друга Вадим, бо начебто саме через фінансові розтрати півтора року тому, Стас ледве не потрапив за ґрати. І якби не вірні друзі, то нахабний тодішній фінансовий керівник таки втік би за кордон, зваливши на підлеглого свою аферу. Та саме Вадим Назаренко і начальник служби безпеки Крук В’ячеслав Янович просто зі шкіри вилізли, щоб врятувати невинного. Після цього Стас покинув стіни рідного банку і поїхав працювати, по контракту, до Італії. Здається, тепер він зовсім не шкодував про ті зміни. Але знайти своє щастя, навіть в іншій країні, де було аж занадто багато прекрасних землячок – так і не зміг. І зараз, дивлячись на те, як Вадим майже в невагомості від шаленого кохання, веде авто – заздрив товаришу справжньою білою заздрістю і бажав йому всього найкращого.

– Я вже не можу дочекатись, коли познайомлюсь з твоєю зіронькою, – в нетерплячці сміявся Стас.

– Ти спочатку заново познайомишся зі своєю халупою і не впізнаєш її. Бо моє маленьке диво зробило з неї рай. Стасе, там у тебе ми дійсно пізнали рай і залишимось в ньому навіки. Досі повірити не можу, що я старий дурень закохався в мою юну квіточку, як шестикласник. Коли побачив вперше – думав, що марю. Потім доторкнувся і зрозумів, що треба діяти, бо вкрадуть. Але коли наш божевільний зв’язок підтвердився, обоє зрозуміли, що уже нічого не стра

шно. Ми навіть не сваримось, не виходить. Коли я дивлюсь в її небесні оченята – світ перестає існувати і є тільки вона, єдина у світі.

– Був чоловік і пропав... – радісно підпирав рукою голову Стас, замріяно дивлячись на свого старого друга й страшенно хотів познайомитись з тією, що зробила з нудного фінансиста невиліковного наркомана кохання.

Розділ 8. Неймовірне маленьке диво

Днями, після відвідин РАЦСу, закохані офіційно стали Назаренками й тепер весільний кортеж прямував до Андріївської церкви. Звичайно всі були вимушені трішки пройтись, бо вузька бруківка Андріївського узвозу зовсім не пристосована до паркування там лімузинів. Щоб кохана не зіпсувала черевички – Вадим миттю підхопив свій скарб на руки та поставив лише на сходах прекрасної церкви. Потім подав їй свою сильну руку і жінка згадала, як він вперше доторкнувся до неї в ресторані. Від хвилювання голівка нареченої пішла обертом, але окрилена щастям юна принцеса ніжно посміхнулась і, граційно притримуючи весільну сукню, зайшла з коханим під купол Божого храму.

Місцевий розпорядник розмістив усіх, згідно з процедурою урочистості, і гарний сивий священник спочатку наставляв Алісу і Вадима на праведний життєвий шлях, а потім надав обом можливість сказати одне одному про найголовніше, з дозволу Господа. Здавалось в житті Вадима Назаренка було вже багато зворушливих моментів: випуск з універу, народження доньки, укладання мільйонних угод, але наразі він так страшенно хвилювався, що його красивий баритон помітно тремтів. Та як тільки чоловік заглибився в прекрасні сині очі дружини – світ знову зник і, взявши мікрофона, він заговорив:

– Єдина моя, кохана! Зустріч з тобою – найщасливіша і найголовніша подія в моєму житті. Дякуючи тобі я пізнав справжнє кохання та мої почуття до тебе з кожним днем міцніші й неповторніші. Я радий кинути до твоїх ніженьок цілий світ і виконати будь-яке твоє бажання. Клянусь, що буду поряд з тобою завжди й в усьому, поки смерть не розлучить нас.

Аліса стерла з личка сльозинки й тихенько взяла з його рук мікрофон. Вона ніжно посміхалась і теж бачила в цілому світі тільки його оксамитовий погляд:

– Коханий мій! Ти найрідніший і найважливіший у моєму житті. Моя опора і щастя. Я не відаю, як жила не знаючи твого кохання і тепла. Клянусь, що всі негаразди я пройду поруч з тобою і мої почуття до тебе ніколи не згаснуть. Я хочу, щоб ми прожили разом довге щасливе життя, доки смерть не розлучить нас.

Для співробітників церкви це була звичайна пара з сьогоднішнього списку. І були обручки й доленосний поцілунок, привітання нечисленних щирих і добрих друзів – в гарний весняний день. А от для Аліси та Вадима світ знову став іншим, тепер справді, єдиним і неповторним. Далі був невеличкий банкет і танець молодят. Було багато селфі та навіть Лана танцювала зі Стасом. Але нічого подібного як в Аліси та Вадима, звичайно, ж не сталося. Бо, навіть у Бога, не кожного дня в діловому щоденнику записано: «З’єднати прекрасним коханням дві чисті земні душі – навіки».

Лімузин привіз, втомлену подіями й публічністю, парочку додому. Вони прийняли душ і миттю заснули на прекрасному круглому ліжку. З величезного вікна другого поверху було видно, як гарно сідає сонце. Закохані та рідні – Аліса і Вадим спали посміхаючись, і бачили зараз чарівні сни зі свого майбутнього.