Влада Клімова - Скажи, що любиш, Влада Клімова

– Не знаю, ця може! Але я хотів би, щоб ви були подругами. Господи, яка ж ти в мене ще маленька і страшенно кохана...

Вадим блаженно пригортав до себе юний скарб і раптом серцем відчув її тривогу:

– Що? Не хочеш дружити з моєю малою? Та й не треба, тільки не сумуй, будь ласка.

– Я не тому така... – настирливо зітхнула Аліса.

– Тоді чому? Розказуй, я хочу знати про тебе все. Хоч повинен зізнатись, що мій товариш, начальник служби безпеки нашого банку, вже склав доволі якісне твоє досьє.

– Навіщо? – здивувалася дівчина.

– Вибач, професіональні навички. Коли я вперше побачив тебе в адміністрації – ти навіть не помітила, а я запав відразу і дуже хотів знати: чи вільна? Тому і попросив Славка допомогти пізнати таємничу незнайомку ближче, – веселився Вадим.

– І що ж такого ти знаєш про мене?

– Все, що мені треба! На той момент у тебе не було хлопця і це мене страшенно порадувало. Знаю, що в тебе є батьки й старша сестра. Що ти педагог за освітою і працюєш у відділі по роботі зі зверненнями громадян. А ще ти щира і неймовірно красива. Мені цього більше, ніж достатньо.

– Боюсь, що ваш банківський професіонал не зовсім якісно виконав твоє прохання. Я розповім тобі таке, чого не пишуть в досьє. Тільки пообіцяй, хоч я не в праві вимагати, що не розлюбиш мене, дізнавшись правду.

– Клянусь життям, що немає у світі такої правди, яка б розлучила нас. Говори, я готовий почути весь твій біль, – рішуче кивнув Вадим.

Дівчина тяжко зітхнула і почала здалеку.

– Зі старань твого Славка ти вже знаєш основне. Та в документах не пишуть про любов ближніх. А вона у нас в сім’ї однобока. Моя старша сестра для батьків була всім; а я – тягарем, нещастям, білою вороною. Це не мої слова, а матері. У твоєму досьє, скоріше за все вказано, що між сестрами різниця в десять років. Тому коли я ще старанно навчалась в школі, моя старша вже шукала напасті на свою голову. Перший її хлопець привіз з війська вагітну дружину і як кажуть «понеслось». З розпачу вона вийшла заміж за одного ресторанного алкоголіка і майже відразу розлучилась та позбулася його дитини. Третя напасть з’явилась в її житті, коли мені було, як зараз твоїй доньці. Вони одружились і цей теж запив, загуляв. Може тому, що вона в нас трішки лінива й байдужа. Де вона їх знаходить, не знаю, але ж всі її обранці рідкісні покидьки. От тоді вони з матір’ю і вирішили подарувати йому мене, як живу іграшку, щоб хоч цей залишився...

– ...Вибач, що? – шокований почутим, перебив її розповідь ввічливий чоловік.

– Так. Тобі не почулося. Мати й сестра систематично підкладали мене чотирнадцятирічну під цього виродка, а я нічого не могла вдіяти. Мені було соромно і страшно. Я не йшла до поліції, бо вони сміялись і казали, що мені ніхто не повірить.

– Господи! Але в це дійсно неможливо повірити! – протер руками лице Вадим. – Прости. Я слухаю...

– У мене в школі був хлопець. Ми з ним просто дружили, з дитинства. Шкільний хуліган, музикант і любитель поганяти на мотоциклі. Та мабуть, саме за приязнь до мене родичі його страшенно зненавиділи. Коли Віталій пішов до війська – ми жваво переписувались і навіть після його повернення планували одружитись. Я дурепа цього не приховувала. А мої панічно боялись можливих наслідків, бо він був шаленим правдолюбом. Тоді й вигадали для мене історію з його зрадою та уявною дитиною. Я повірила і порвала з ним, адже боюсь брехні та зрад найбільше у світі. Звичайно, це було дуже боляче і хотілось померти. Лана мені допомагала триматись. Коли він повернувся – у нас була щира розмова і з’ясувалось, що ніякої «іншої» в нього не було. Він хотів помиритись, а мені вже було байдуже. Вигоріло якось все дуже сильно і світ став жахливо сірим. Я замкнула душу і знала, що більше нікого туди не впущу. Потім наші маразматики, традиційно до свята, замовили банкет. Тоді ти й запросив мене на танець і світ, миттєво і магічно, знову став кольоровим. Зараз мені здається, що то весь час була не я. А з тобою наче прокинулась від сну і готова на що завгодно, навіть на смерть, якщо це буде ціна за твій світ – неповторний і прекрасний... – сказала і притихла.

Дорослий і досвідчений чоловік, шанований працівник фінансової установи, який міг запросто укладати серйозні угоди та розв’язувати складні питання; розлучений батько дівчинки-підлітка – мовчки сидів на ліжку, наче заморожений і ніжно пестив голівку своєї нещасної коханої. А вона відвернулась від нього і, обхопивши подушку рученятами, тихо плакала. Від неймовірно важкої інформації Вадима охопив такий розпач, що він намагався зібрати думки й слова, а вони зрадницьки сипались і не складались до купи... Ні в яких книжках, чи кіно нічим подібним він не цікавився та зараз точно знав, що повинен підтримати та розрадити ту, яка після всього пережитого повірила саме йому. Чоловікові було навіть соромно за свої нарікання на життєві труднощі. А як же ця, маленька прекрасна дівчинка, може так нещадно тримати в собі страшний біль та ще й віддавати йому стільки тепла й любові?

Щоб не затягувати важку паузу, Вадим глибоко зітхнув і заговорив лагідно та тихо:

– Ти прости мені, кохана, що мовчав так довго. Спочатку злякався твого мовчання, а ось тепер і сам не знаю: де знайти слова, щоб сказати як тебе люблю... Та не потрібні мені твої зізнання, бо то не твій гріх – неприпустимий і жахливий. А за твою чесність і мужність я ж кохаю тепер іще більше. І не знайдеться у світі сили, щоб розлучила нас. Ти – найпрекрасніше найрідніше створіння в моєму, раніше пустому житті, і я тебе нікому не віддам. Знаєш, у моїх мріях все повинно було відбуватись поступово і чарівно, але тепер ти переїдеш сюди до мене завтра ж. А потім я буду молити твоєї руки, бо серце коханої, думаю, мені вже трішечки належить. Ще я хотів би бути чаклуном і стерти всі твої погані спогади. Та я звичайна людина, що кохатиме тебе довіку. Скажи: а його ти вже більше не любиш?

– Господи! Кого? – підняла Аліса припухлі оченята.

– Того хлопця, шкільну любов.

– Ні! Він хороший, але ж то було майже дитинство. Його навіть в місті немає. Віталік одразу поїхав до родичів у Харків і більше я його не бачила. Та й навіщо? Хай собі буде щасливий. Я розповіла тобі все-все і страшенно рада, що між нами нічого не змінилося. Бо я кохаю і хочу тільки тебе на все життя, чи на сто життів, на скільки побажаєш. Прошу єдине: забудемо все і будемо жити від тих тварюк в паралельному світі. Тільки б не згадувати більше...

– Ну, це вже як вийде. Такого прощати не можна. Вони повинні відповісти за твій біль. Звичайно ж без твоєї участі, крихітко моя, – дивно засяяли очі Вадима.

– Ні! – скрикнула Аліса. – Якщо тільки мене кохаєш: пообіцяй, будь ласка, що ми викреслимо їх раз і назавжди.

– Все-все. Обіцяю! Просто не стримався й уже забув. А зараз я дуже хочу, щоб ти перестала плакати та посміхнулась, як умієш робити це тільки ти. Ну, дивись, оченята червоні. Куди це годиться? Ти ж у мене красуня! Поцілуй мене і будемо спатки. Завтра буде гарний день і ми почнемо разом нове життя. Іди до мене. Солодких снів, моя краплиночко!

Вадим ніжно обіймав свою бідолашну кохану і тихо цілував в гарячу від переживань голівку, хоч сам заснути не міг. Тепер у нього раптом з’явилось стільки нових думок та не вирішених питань, що спати явно скасовувалось.

Розділ 6. Будь моєю дружиною

Наступного дня Аліса, дійсно, зібрала сякі-такі речі та повезла валізу до виходу з дому.

– Що? У вашій божевільні вже почалися відпустки? – звичайним неприязним тоном запитала у дівчини сестра. Товста і нахабна, вона стояла посеред маминої кухні й запихалась вчорашніми пиріжками, розтрушуючи крихти по підлозі.

– Так, почалися, – байдуже промовила Аліса і була рада, що крикливої матері зараз немає вдома. Інакше вийти спокійно вона точно не змогла б.

Щоб уникнути «родинної зустрічі», дівчина спеціально попросила коханого залишитись біля авто на сусідній вулиці. Спочатку він був проти, але настирлива красуня довела, що так буде краще. За рогом, чоловік миттю опинився поряд і схопив її рожеву валізку.

– І це все? Не хочу порівнювати, але моя колишня на пляжний вікенд тягала речей більше. Вибач, маленька! Більше не буду, – радо поклав він збіжжя коханої в багажник і відчинив для неї дверцята.

– А я думала, що високі манери уже в минулому. Пробач, ляпнула дурницю, – схаменулась Аліса. – Благаю, Вадичку, поїхали звідси геть.

Чоловік виконав її прохання і Форд уже легко нісся швидкісною трасою міста. Вадим знову пошукав тиху музику і був на диво радісним та загадковим, а оксамитові очі просто спопеляли шлях попереду.

У квартирі на Дарниці стояв накритий святковий стіл, з білосніжною скатертиною та золотавими свічками посередині.

– Що це? Коли ти встиг? – здивовано замерехтіли сині оченята переселенки. А її суджений, з ніжною посмішкою на вустах, уже ніс з холодильника ігристе вино і страви з експрес-доставки.

– Ти ще навіть не уявляєш: який я готую смачнючий борщ і курочку на грилі. Я ж у тебе – знахідка для домогосподарства! Будь ласка, візьми на кухні келихи. Я їх гарно вимив. А то ігристого тут ні з ким не куштував, а у Стаса в засіках усе мохом заросло, – як справжній господар ділився інформацією Вадим, а сам просто сяяв.

Дивлячись на його шалений настрій Аліса миттю забула, про бурхливі й неминучі зміни у своєму житті. А коли принесла келихи, то чоловік уже запалив свічки та став чомусь серйознішим.

– Я чув ти любиш французький мускат? – талановито тихо відкрив він пляшку.

– Ти й це про мене знаєш? – підхопила його радість Аліса.

– Зоренько моя, ще трішки – й ми будемо знати одне про одного все-все. Я цього страшенно хочу.

Зараз він наповнив келихи жовтими бульбашками та раптом опустився на одне коліно. Вадим дістав з кишені маленьку червону коробочку, відкрив її й Аліса мало не скрикнула від краси, яку побачила. Вона перевела зачарований погляд на щасливого чоловіка та почула неповторні й жадані кожною дівчиною слова:

– Доле моя кохана, зроби мене найщасливішим у світі – будь моєю дружиною...

В очах у неї спочатку стемніло, а потім здалося, що сонце впало поряд зі столом. Аліса дивилась на Вадима оченятами, повними сліз і шепотіла:

– Так! Я буду твоєю навіки...

Він одяг їй на пальчик прекрасну обручку й заколисав на руках:

– Дякую! Господи, який я щасливий! – він цілував її гаряче від хвилювання личко й невідомо, чи був ще в когось на землі прекрасніший вечір, нехай і в чужому домі?

Вони пригубили вина, але до їжі діло не дійшло. Та й випивка була їм зараз ні до чого. Шалено сп’янілі від того, що сталося буквально через кілька днів після їх фатальної зустрічі – Аліса і Вадим не пам’ятали зараз більше нікого у світі. Бувають же такі чарівні збіги на землі: шукаєш ціле життя, а знаходиш миттю і назавжди! І нехай, як і у будь-кого, у них не все складатиметься гладко, але ж як божественно виглядає це вічне неземне КОХАННЯ!

В магічному чужому ліжку, що так раптово і міцно поєднало цих блаженних, Аліса милувалась чистою краплинкою діаманта у себе на пальчику і тихенько шепотіла:

– Я зараз навіть дихати боюсь, щоб не порушити того, що сталося. Господи! Який же ти неймовірний! За що мені стільки щастя?

– А мені за що? – поглинав її палкими оксамитами очей Вадим і серйозно доповнив: – Ти наче божественний янгол зійшла до мене з небес і я не знаю слів, щоб дякувати тобі за це. Давай завтра з’їздимо спочатку до РАЦСу, а потім подумаємо, де будемо вінчатися.

– Коханий мій, навіщо стільки всього? Хіба не достатньо буде РАЦСу?

– Ні за що у світі! Ти боже створіння і я присягатиму кохати та оберігати тебе, саме перед Богом...

Від цих слів у Аліси по тілу поповзли мурашки й вона тяжко зітхнула:

– Прошу: не говори так проникливо, бо я зараз заплачу.

– Ти не повіриш, але я тепер теж часто хочу плакати. Так мені добре з тобою... А зараз вибирай: будемо плакати від кохання чи все ж підемо чогось поїмо? – згадав король-лев, що дуже голодний.

– Спочатку друге, а потім перше. Згода? – розсипала чарівний сміх наречена.

– Згода. На все згода. Навіть якщо ти захочеш впасти зі мною в безодню – я погоджусь. Бо про це мене попросиш ти, – запевняв в дитячих дурницях її дорослий чоловік так переконливо і щиро, що неможливо було не повірити.

З усього виходило, що навіть для стрімкого сучасного світу – доленосні події в житті Аліси та Вадима відбувались аж занадто швидко. На третій зустрічі, в чужому домі, вони відчули надприродний зв'язок, наступного дня – дізнались про найпотаємніше з життя одне одного, а п’ятого дня – досвідчений і серйозний фінансист Вадим Назаренко попросив руки юної красуні. Їх шалено щасливе життя набирало просто запаморочливих обертів та здавалося казкою.

Майбутні Назаренки вже побували в РАЦСі та подали заяву про одруження. Для вінчання ж вони одностайно обрали неповторну Андріївську церкву. Тепер Вадиму було зовсім не до банківських справ. Мабуть, через неймовірно осяяні щастям очі та практично дитячу поведінку, керівництво фінансової установи зараз не дуже довіряло своєму ведучому спеціалісту. А він, окрилений власними чудесними проблемами, ганяв на безвідмовному конику Форді по Софіївській Борщагівці зі спритним місцевим рієлтором та Алісою, в пошуках гарного й не дуже дорогого помешкання.

Будинок прекрасна парочка шукала недовго. Гарний двоповерховий особняк на Шевченка, з басейном на задньому дворі та розкішними кущами троянд, що хазяї залишили на щастя новим власникам – припав до душі обом відразу. Талановитий фінансист миттю розрахував доволі вигідний кредит. А його маленька хазяєчка причепурила житло Стаса так, що Вадим зовсім не впізнавав свій колишній притулок. Після смачної домашньої вечері, він розчинявся поглядом в її небесних оченятах і ніяк не міг збагнути: за що доля так неочікувано нагородила його щедрим подарунком? Після втрати батьків, дитбудинку, навчання і тяжкої праці для досягнення певного статусу у фінансовій системі, а ще після нещасливого шлюбу й розлучення – зараз світ здавався Вадиму справедливим і врівноваженим. А хіба можна за всі ті поневіряння отримати від життя більшу нагороду ніж ту, що й зараз ніжно щебече в його обіймах?

– Ні, ти зізнайся, бо я й досі не розумію, – грайливо зазирала Аліса в смарагдові очі коханого чоловіка та легенько збуджувала його під ковдрою: – Чому після нашого першого танцю ти більше навіть не поглянув у мій бік? Що так не сподобалась?

Від її шаленого кокетства Вадим починав втрачати розум, але взаємна гра «на витривалість» заводила неймовірно:

– Так, не сподобалась! Як зараз, відчуваєш? Два роки бачити жінок не міг, а ти з'явилась і завоювала миттєво і навік. Я ж тоді за столом, від болю, дихати боявся. От зараз за мої страждання карати буду!

– Хоч до ранку... – прошепотіла гаряче Аліса.

Розділ 7. Був чоловік і пропав

У щедро випитих ночах кохання закінчився їх березень і наставали дні, коли все зеленіло, розквітало та готувалось дарувати людям тепло весни.

Аліса чекала дзвінка коханого, щоб їхати замовляти весільний банкет. Задзвонив телефон і вона схопила трубку:

– Любий, я спускаюсь.

– Це ж з кого ти там спускаєшся? – почула дівчина хамовитий голос сестри й застигла від огиди та навіть страху.

– З Карпатських гір. Чого ти хочеш? – дуже змінився тон Аліси, бо тепер вона могла перегризти горлянку кому завгодно, хто посміє доторкнутись до її неймовірного щастя.

– «Любий» кажеш? А як же відпустка? Виявляється, ти нікуди й не їздила. Тоді де ж ти кинула свої мілкі кістки? – бурмотіла ображена дивною нещирістю маленької сестри Віра.

Аліса трішки зловтішно посміхнулась і подумала: наскільки тупою треба бути, щоб повірити першому, що почула від неї ця низька у своєму розвитку потвора? Але вона повинна захищати власний рай і дівчина байдуже повторила питання:

– Так чого ти хочеш? Що, без мене підлогу нікому мити? Вибач, але тобі не зашкодить схуднути та спробувати себе в прибиранні. Бувай, мені ніколи.

Вона натиснула відмову і сама набрала Вадима.

– Мене «родичі» вдома зачекались. Сьогодні Віра дзвонила, – відразу в авто пожалілась коханому.

– Віра? А хто це? – чарівно посміхався Вадим і, здається, був від її страхіть на відстані іншої планети.

– Ти ж складав з другом моє досьє і не пам’ятаєш: як звати мою старшу сестру?

– Квітонько моя, я тебе прошу! Вони для мене не існують. Ти ж сама взяла з мене обіцянку і я її виконую. А чого їй треба?

– Цікавилась: де я живу. Сказати адресу? – ніжно пестила його потилицю Аліса.

– Та щас! – весело відізвався Вадим і повернув авто у двір ресторану.

Парочка замовила чудове весняне меню, на невеличку компанію, і тепер тільки залишалось дочекатись прекрасного моменту.

Далі Назаренки поїхали, щоб подивитись: чи правильно робітники розставили меблі в їх оновленому домі.

Вадим був задоволений роботою і щедро розрахувався з хлопцями. Аліса бігала на другому поверсі та щось поправляла, а потім радісно відізвалась згори:

– Коханий! Я й досі не розумію: навіщо нам кругле ліжко? Від нього тут все якесь маленьке стало...

– Це ти в мене маленька і тому не розумієш, що я хочу кохати тебе на всі сторони світу. З самого початку, у Стаса, я мріяв саме про таке. Пам’ятаєш, як одного разу, в запалі, ми ледве не покалічились на краєчку його полігону? І, знаєте пані дизайнер, у нас кругом так казково, що я просто змушений особливо віддячити Вам за талановиту працю, – жартома прошепотів на вушко їй Вадим, по-студентськи через сходинку, піднявшись нагору.

– Що ти робиш? Нам же ще на роботу! – намагалась зупинити його шаленства Аліса, але її наречений уже так завівся, що від одягу на них залишились тільки чарівні посмішки.

– Іди до мене на ручки… – промовив він своїм неповторним баритоном і надійно вмостився посередині диво-ліжка. Наречена підкорилась його волі й, на колінцях, попрямувала по пружній поверхні обновки. Обійняла його і хотіла звичайного дива, але король-лев неквапливо тішився своєю слабкістю – пишними рожевими грудьми красуні.

– Я більше не можу… – прошепотіла до нестями збуджена жінка і поглядом благала милосердя.

– Ніколи не перестану захоплюватися твоєю жагою, – відповів Вадим і тільки тепер обережно посадив її до себе «на ручки». Аліса скрикнула від гострої насолоди, а чоловік не відводячи зачарованого погляду від її очей, притримував за талію і плавно керував пристрасними рухами своєї богині. Час від часу, не в змозі контролювати себе, гаряча коханка відкидала сп’яніле тіло назад і божеволіла від часткового занурення. Тоді Вадим давав їй хвилинку розгорітись ще більшим вогнем та притягував до себе, щоб бачити казкові очі й продовжувати пестощі.

З першої ж зустрічі вони злилися неймовірно, але такої неземної муки та єднання не відчували ще ніколи. Тепер блаженні говорили між собою тільки палкими серцями, і в якусь мить Аліса почула його неповторний голос:

– Доле моя, нехай це станеться зараз...

– Так! Я дуже давно чекаю... – миттю погодилась наречена і щасливий чоловік просто вибухнув життєдайним вогнем, вперше абсолютно незахищено, бажано і свідомо. А вона утопала в його оксамитових очах покірною вдячністю і ніжний стогін найщасливішої у світі жінки стелився десь під високими стелями їх сімейного гніздечка.

– Моя крихітка вже знає: навіщо нам це ліжко? – посміхався страшенно задоволений тим, що сталося Вадим. – Полеж ще трішки, нехай звикають жити у тобі, – ніжно пестив він її пульсуючий животик і розумів, що скоріше за все, нині вони зробили дитинку. Потім не стримався і випалив: – Я вже бачу тут наших діточок, багато-багато. Ти ж не проти трішки розтовстіти?

– Категорично проти! На діточок – згодна, а товстішати – ні за що! Добре? Ой!..

– Ти чого? – обійняв її уважний чоловік.

– Бо від нашого «човника» я зовсім втратила рівновагу. Твоя камасутра казкова! Тільки ніжки тепер трусяться, як у курчати, а до роботи все повинне пройти, – намагалась мужньо триматись розбещена його безмежним коханням Аліса і відчувала всередині просто медову насолоду.

– Боже, як гарно сказала! А ти й схожа зараз на маленьке чарівне курчатко...

– Ні-ні! Перестань, будь ласка, бо так ти до своїх банківських справ сьогодні точно не доїдеш, – відкараскалась від його обіймів Аліса, а в її серці вирувала весна.

Підходила дата, якої щасливі молодята чекали з нетерпінням і особливим трепетом.

Правда й родичі Аліси вже звідкись дізнались, що їх маленька, ображена і нікому не потрібна раніше дівчинка, знайшла своє палке кохання і виходить заміж за успішного фінансиста. Лана клялась подрузі, що не випустила й пари з вуст і, закохана у своє нинішнє життя юна жінка, вірила подрузі. Але в апараті було ще багато заздрісних пліткарок і навіть не знаючи ніяких подробиць – вони все одно сплітали своє липке павутиння...

А схвильований таточко довго боявся, та все ж познайомив поки єдину доньку з майбутньою дружиною. Зустріч виявилась доволі приємною. Звичайно ж у сучасного підлітка в голові була страшенна каша, та юну татову наречену дівчинка сприйняла щиро й безболісно. Правда, Вадиму довелось-таки задобрити малу найновішим айфоном і виснажливою поїздкою по модних бутіках, в пошуках вишуканого вбрання на його весілля. Але дівчинка, що душею і тілом належала соцмережам, зовсім не претендувала на перше місце в батьківському серці.

Зараз Вадим зустрів у Бориспільському аеропорту свого вірного друга Стаса і віз його додому, в славнозвісну дарницьку квартиру. Невідомо як, але товариш знайшов спосіб вирватись на весілля до Назаренків.

– Назаре-брате! А я чомусь пропустив: де ви познайомились? – жартома спитав його турист.

– Та йди до біса, Валігура! Я стільки разів розповідав, а ти носиш свою дурну борідку і забуваєш все, як старий маразматик. Моя кохана зіронька спустилась до мене з небес.

– Ага, і тоді ви танцювали під «Speak Softly Love» Ніно Роти? А ти знаєш, що він народився в Мілані?

– Ні, не знав. То це так ти нічого не пам’ятаєш, злодюго? – жартував про минуле друга Вадим, бо начебто саме через фінансові розтрати півтора року тому, Стас ледве не потрапив за ґрати. І якби не вірні друзі, то нахабний тодішній фінансовий керівник таки втік би за кордон, зваливши на підлеглого свою аферу. Та саме Вадим Назаренко і начальник служби безпеки Крук В’ячеслав Янович просто зі шкіри вилізли, щоб врятувати невинного. Після цього Стас покинув стіни рідного банку і поїхав працювати, по контракту, до Італії. Здається, тепер він зовсім не шкодував про ті зміни. Але знайти своє щастя, навіть в іншій країні, де було аж занадто багато прекрасних землячок – так і не зміг. І зараз, дивлячись на те, як Вадим майже в невагомості від шаленого кохання, веде авто – заздрив товаришу справжньою білою заздрістю і бажав йому всього найкращого.

– Я вже не можу дочекатись, коли познайомлюсь з твоєю зіронькою, – в нетерплячці сміявся Стас.

– Ти спочатку заново познайомишся зі своєю халупою і не впізнаєш її. Бо моє маленьке диво зробило з неї рай. Стасе, там у тебе ми дійсно пізнали рай і залишимось в ньому навіки. Досі повірити не можу, що я старий дурень закохався в мою юну квіточку, як шестикласник. Коли побачив вперше – думав, що марю. Потім доторкнувся і зрозумів, що треба діяти, бо вкрадуть. Але коли наш божевільний зв’язок підтвердився, обоє зрозуміли, що уже нічого не стра

шно. Ми навіть не сваримось, не виходить. Коли я дивлюсь в її небесні оченята – світ перестає існувати і є тільки вона, єдина у світі.

– Був чоловік і пропав... – радісно підпирав рукою голову Стас, замріяно дивлячись на свого старого друга й страшенно хотів познайомитись з тією, що зробила з нудного фінансиста невиліковного наркомана кохання.

Розділ 8. Неймовірне маленьке диво

Днями, після відвідин РАЦСу, закохані офіційно стали Назаренками й тепер весільний кортеж прямував до Андріївської церкви. Звичайно всі були вимушені трішки пройтись, бо вузька бруківка Андріївського узвозу зовсім не пристосована до паркування там лімузинів. Щоб кохана не зіпсувала черевички – Вадим миттю підхопив свій скарб на руки та поставив лише на сходах прекрасної церкви. Потім подав їй свою сильну руку і жінка згадала, як він вперше доторкнувся до неї в ресторані. Від хвилювання голівка нареченої пішла обертом, але окрилена щастям юна принцеса ніжно посміхнулась і, граційно притримуючи весільну сукню, зайшла з коханим під купол Божого храму.

Місцевий розпорядник розмістив усіх, згідно з процедурою урочистості, і гарний сивий священник спочатку наставляв Алісу і Вадима на праведний життєвий шлях, а потім надав обом можливість сказати одне одному про найголовніше, з дозволу Господа. Здавалось в житті Вадима Назаренка було вже багато зворушливих моментів: випуск з універу, народження доньки, укладання мільйонних угод, але наразі він так страшенно хвилювався, що його красивий баритон помітно тремтів. Та як тільки чоловік заглибився в прекрасні сині очі дружини – світ знову зник і, взявши мікрофона, він заговорив:

– Єдина моя, кохана! Зустріч з тобою – найщасливіша і найголовніша подія в моєму житті. Дякуючи тобі я пізнав справжнє кохання та мої почуття до тебе з кожним днем міцніші й неповторніші. Я радий кинути до твоїх ніженьок цілий світ і виконати будь-яке твоє бажання. Клянусь, що буду поряд з тобою завжди й в усьому, поки смерть не розлучить нас.

Аліса стерла з личка сльозинки й тихенько взяла з його рук мікрофон. Вона ніжно посміхалась і теж бачила в цілому світі тільки його оксамитовий погляд:

– Коханий мій! Ти найрідніший і найважливіший у моєму житті. Моя опора і щастя. Я не відаю, як жила не знаючи твого кохання і тепла. Клянусь, що всі негаразди я пройду поруч з тобою і мої почуття до тебе ніколи не згаснуть. Я хочу, щоб ми прожили разом довге щасливе життя, доки смерть не розлучить нас.

Для співробітників церкви це була звичайна пара з сьогоднішнього списку. І були обручки й доленосний поцілунок, привітання нечисленних щирих і добрих друзів – в гарний весняний день. А от для Аліси та Вадима світ знову став іншим, тепер справді, єдиним і неповторним. Далі був невеличкий банкет і танець молодят. Було багато селфі та навіть Лана танцювала зі Стасом. Але нічого подібного як в Аліси та Вадима, звичайно, ж не сталося. Бо, навіть у Бога, не кожного дня в діловому щоденнику записано: «З’єднати прекрасним коханням дві чисті земні душі – навіки».

Лімузин привіз, втомлену подіями й публічністю, парочку додому. Вони прийняли душ і миттю заснули на прекрасному круглому ліжку. З величезного вікна другого поверху було видно, як гарно сідає сонце. Закохані та рідні – Аліса і Вадим спали посміхаючись, і бачили зараз чарівні сни зі свого майбутнього.

Ближче до ночі Аліса прокинулась і, натиснувши маленький нічничок, стала тихо милувалась своїм прекрасним коханим чоловіком. З першої миті їх доленосної зустрічі вона обожнювала кожну клітиночку його мужнього і красивого обличчя: чарівні шовкові брови та звабливі вуса бездоганної форми. Ці солодкі ніжні вуста, що завжди зводять її з розуму...

Коли Вадим відкрив очі, дружина всім серцем поринала в його окрилену душу.

– Моя дружина: перед Богом і перед людьми. Господи, який же я щасливий. Як безмежно тебе кохаю. Що мені зробити, щоб подарувати тобі ще більше щастя? – прошепотів він.

– Неймовірне маленьке диво, – однозначно відповіла Аліса.

– Найбільше у світі я теж хочу саме його, – прошепотів він.

Так це була тільки їх ніч, під зорями, що сяяли на небосхилі за велетенським вікном. Її ще називають шлюбною. Та здається в житті цих двох – всі ночі були шлюбними. І зовсім не вперше Аліса покірно відкривалась, поглинаючи насолоду всім своїм єством, а поміж коханням напівсвідомо пестила свій животик, наче допомагала хвостатим завойовникам знайти в її чарівному тілі найзатишніший куточок. Вона ще не знала, що неймовірне маленьке диво в ній уже жило...

Через кілька днів, сусідніми рейсами, Назаренки зі Стасом вилетіли з Борисполя – хто куди. Молоду сім’ю чекала прекрасна весільна подорож до Монако, а Стас повертався на роботу в Мілан. Звичайно ж, завдяки шенгену, друзі домовились через кілька днів знову зустрітись і товариш пообіцяв, що на своєму швидкісному Chevrolet Camaro, покатає їх по незабутніх куточках матінки-Європи. В шалених планах молодят були ймовірно: Париж, Неаполь, Марсель і, звичайно ж, Мілан.

Просто заради цікавості, Назаренки вже побували в шикарному і незабутньому казино «Монте-Карло» та відвідали перлину туризму – трасу Формули-1. Під Неаполем вони лазили на Везувій, а в Марселі катались на яхті та їли мідій в прованських прянощах. Але коли Стас привіз їх до себе в Мілан – час побіг так швидко, що голова йшла обертом, особливо в Аліси... Окрім вечора в «Ла Скала», все інше Назаренки пам’ятали уривками та систематизували тільки тоді, коли відкривали незліченні фото і відео у своїх телефонах.

Париж вони залишили на фінал подорожі, а перед розставанням вірний друг запросив молодят у чарівний ресторанчик, просто неба.

Щаслива парочка вже виглядала приголомшливо. Статний засмаглий красень Вадим, зі своїм неповторним смарагдовим поглядом, та ніжна і тендітна шоколадка Аліса – засліплювали оточення шармом і красою. На майданчику, під зорями, наживо грали музики й навіть був присутній невеличкий кордебалет. Трійця вже закінчила насолоджуватись стравами та відпочивала за коктейлями, коли старший серед музик, з гітарою підійшов до їх столика і привів за собою веселих танцівниць.

Зазвучала запальна Тарантела й артисти запросили Алісу до танцю. Вадим ще й досі пам’ятав, як вона не любить швидких витребеньок і тому, ввічливо приклавши руку до грудей, негативно закивав головою:

– Grazie! Mille grazie!

Але дружина зараз виглядала такою щасливою, бо доторкнулась до руки коханого і, сяючи яскравою посмішкою, попросила:

– Чого ти, хороший мій! Я потанцюю...

Вона уважно подивилась на рухи танцівниць, повторила їх і гаряче поринула в прекрасний танок. Її прикладу наслідували й інші відвідувачі та вже скоро заклад потопав у щасливих посмішках. Гарнюня маленька танцівниця у коротесенькому пляжному платтячку, що чарівно підкреслювало гнучке і сексуальне дівоче тіло; з пухнастими локонами, розсипаними по засмаглих плечиках – приголомшила Вадима. Він думав, що бачив і знає про кохану все, та зараз наче загіпнозований не міг відвести погляду від свого скарбу. А Стас, що познайомився з дружиною товариша під час серйозної урочистості, тепер з розумінням і посмішкою слідкував за давнім другом:

– Що, брате, продовжує дивувати тебе кожного дня?

– Ой, Стасе-братику, і кожної ночі. Коли я вперше побачив її в тій адміністрації, то навіть уявити не міг: яке це багатогранне і неймовірно прекрасне створіння, талановите і безмежно віддане. Тому я покохав її миттєво і на все життя. Ми – дві краплинки цілого світу, за який я без жалю віддам, і тіло, і душу...

– Та це я з самого початку зрозумів. Як і будь-хто, побачивши вас хоча б одну мить разом, – зітхнув Валігура.

А танок, тим часом скінчився і розпалена та щаслива Аліса повернулась до столика. Вона сіла до чоловіка на одне коліно й ніжно обійняла його за шию.

– Я принесу нам ще по коктейлю, – здогадливо запропонував Стас і відійшов до бару.

– Ти ж не танцюєш швидких танців, – заглядав їй в очі шаленим поглядом Вадим, а вона потерлась носиком об його ніс і щиро зізналась:

– То було давно, коханий! А зараз я танцювала для тебе і, здається, можу все на світі.

– Ти така гаряча... Я дуже хочу тебе, моя чарівна італієчко, – відповів зізнанням чоловік, а вона розсміялась своїм прекрасним сміхом і перепитала:

– Прямо тут? А що скажуть всі ці люди?

– Що я кохаю тебе до нестями й хочу завжди та всюди, – не в змозі відмовитись від її вогню, прошепотів Вадим і справді відчував, що невідкладно повинен піднятись з дружиною в номер.

Стас тільки й встиг підійти до столика, але парочка вже зібралась і було зрозуміло, що коктейлі та його компанія близько не зрівняються з тим, про що домовилися ці двоє.

І вже не вперше за шлюбну подорож крихти одягу розлетілись в різні боки, а доведений до відчаю її танцями чоловік цілував дружину гаряче і безсоромно. Збуджена його пестощами Аліса тремтіла від божественної насолоди, бо її коханий знову не стримував пристрасті та накопичених бажань. Він утопав в ній жадібно і натхненно так, щоб наповнити всю до дна впертими хвостатиками й точно привезти додому з теплих країв малесеньке диво.

Вранці втрьох, зі Стасом, вони повинні були летіти в Париж, але Алісі чомусь стало дуже зле. Бідолашна намагалась стерпіти, та настирлива нудота просто не відпускала її з ванної кімнати. Вадим подзвонив другу і сказав, що на Ейфелеву вежу їм сьогодні точно не піднятись. Товариш, жартома, привітав «породистого жеребчика з добре виконаним шлюбним завданням» і пообіцяв, що завтра обов’язково відвезе парочку в аеропорт. На пляж вони теж не пішли. Чоловік приніс коханій її улюбленої води та соковитих місцевих фруктів, але нічого з цього вона й бачити не могла.

– Може це твої вчорашні танці завадили? Чи з’їла щось не те? – ніжно пестив жінку Вадим, а вона була на диво блідою і кволою. – А може це те, чого ми так неймовірно чекаємо? – наче дитина, не міг вгамувати щастя дорослий і безмежно щасливий чоловік, хоч спостерігати за дружиною в такому стані – було абсолютно неприродно і жалісно.

Вперше в житті, в літаку Алісу теж страшенно нудило. Не на жарт стурбований її станом Вадим ніжно пригортав свою чарівну краплинку до грудей, а вона тихо ховала щасливий погляд і тільки встигала хапати пакети. Інколи жінка поглядала за вікно літака і таємниче посміхалась. Їй здавалось, що зараз вони з коханим пролітають десь поряд з тією величною силою, що подарувала їм доленосну зустріч, шалені почуття та, швидше за все, прекрасне малесеньке диво з оксамитовим поглядом. І хоч почувалась вона жахливо, та вже настирливо чекала на нього.

Розділ 9. Як знати напевно

По прильоту додому, Аліса відпочила і їй стало трішечки краще. Наступного дня вона заспокоїла чоловіка і відправила на Поділ, а сама миттю збігала до аптеки. Домашній тест красуню не підвів і видав законні дві смужечки. Тепер вона сиділа на величезному круглому ліжку, пестила його поверхню і ніжно посміхалась. Не важко було здогадатись, що завагітніла вона саме на цьому місці, з їх першого незахищеного і божественного єднання. А вже потім було дивне запаморочення на високих східцях Андріївської церкви, в день вінчання. Хоч тоді вона думала, що то від хвилювання. Потім кілька разів було недобре під час шлюбної подорожі, коли вони з Вадимом уже настирливо працювали над збільшенням сім’ї. Та тепер Аліса знала і хотіла їх прекрасної маленької крихітки понад усе на світі.

Маючи звичку: все і завжди доводити до логічного кінця, вона пішла до діагностичного центру на Кільцевій. Там уважний лікар впевнено підтримав її щасливі підозри. Але він чомусь наполягав на вдвічі більшому строку вагітності? Не дивлячись на статеві стосунки з Вадимом майже з першої зустрічі, Аліса довіряла досвіду коханого і стверджувала, що лікар помиляється. Той направив її на якісь аналізи та запросив на УЗД через два тижні. Він запевняв, що тоді в центрі точно зможуть відповісти спантеличеній жінці: як про строки, так і про кількість діточок, що живуть в її тендітному тілі... А от ця новина видалась піднесеній красуні майже жахливою!

Після шлюбної подорожі в банку у Вадима Георгійовича накопичилось безліч важливих справ. Але сьогодні Аліса ледве дочекалась його. Почувши новину Вадим повинен був закружляти її від щастя на руках, а він теж став чомусь дуже серйозним.

– О, Господи! Як? Та може те світило медицини помилилось? Ти ж у мене сама ще дитятко. Як ти будеш носити та вперше народжувати відразу двох? От я нездара! – бідкався він.

Та Аліса ніжно пестила його шовкові щічки й заспокоювала:

– Ну, коханий, ти ж так марив про велику сім’ю...

– Але ж не про всю відразу. Сонечко, мені страшно! – стривожено шепотів майбутній тато.

А через два тижні Алісі Сергіївні дійсно підтвердили, як аналізами, так і на УЗД, що вона носить під серцем двійняток.

Спочатку все було добре. Навіть марудний токсикоз і запаморочення трішки відступили, та почались інші неминучі зміни в організмі майбутньої тендітної матусі. З часом Назаренки дізнались, що у них народяться не просто двійнятка, а дівчинка з хлопчиком. Інколи, на мить забуваючи про щоденні страждання своєї коханої, щасливий чоловік наче літав. Але коли вони перевіряли стан судин і серця майбутньої крихітної матусі – його шалено закохане серце огортав нестерпний біль. Вадим уже не радий був тим божевільним заняттям, які передували нинішній ситуації зі здоров’ям найдорожчої у світі жінки та винив у всьому не природу, а себе.

– Знаєш, Стасе, я повний дебіл, – жалівся він вірному другу, коли розмовляв з Міланом по Skype. – Не міг нормально подарувати коханій крихітне дитятко! Я спати не можу, так боюсь. А у нас лише трішки більше, ніж половина строку...

– Назаре, та чого ти кіпішуєш? Я в такому взагалі без поняття, та це й на краще. Але в Італії розповсюджені дуже великі сім’ї. У мене самого кілька таких знайомих. І всі вони розповідають одне і теж: тяжко, страшно, але ж можливо і неймовірно прекрасно! – підтримував Вадима товариш.

Тяжко, страшно, але неймовірно прекрасно протікали дні молодої сім’ї Назаренків, в очікуванні найважливішого в їх житті дива. Аліса вже якось призвичаїлась до постійно підвішеного стану і невгамовно ніжно пестила маленьких крихіток, що безжально катували свою матусю. Скоро Вадим наполіг на необхідності взяти в дім помічницю по господарству і вони, з трьох десятків претенденток, вибрали гарну працелюбну жінку з передмістя. Таким чином завбачливий чоловік допустив в будинок людину, яка мала його суворий наказ: при будь-яких негараздах, чи навіть підозрах на такі – негайно телефонувати йому і лікарям. Здавалось, жінка була щирою та кмітливою і навіть Аліса з нею дещо повеселішала.

Інколи до Назаренків приїжджала старша донька Вадима і тоді Алісі було зовсім непереливки. Тринадцятирічна Даринка, в якій вже просто вирували жіночі гормони, бігала по дому, розповідала якісь дурниці про друзів, показувала безліч фото і відео і доводила вагітну «мачуху» до повного виснаження. Звичайно, дитина навіть не підозрювала, що неймовірно ускладнює стан слабкої татової дружини, а може її це навіть заводило? Як знати напевно?

Та одного разу сталося дивне. Помічниця Галя повернулась з Борщагівського ринку зі свіжими продуктами й почала готувати обід. Аліса тихо відпочивала в подушках нагорі, коли хтось подзвонив у високу хвіртку. Галя подивилась на монітор пристрою, що фіксував цілодобовий огляд камер спостереження, попросила почекати й пішла відзвітувати хазяйці. Аліса тільки-но задрімала, але піднялась на ноги та пішла подивитись. За двором стояла абсолютно незнайома жінка та просила впустити, щоб викликати швидку, бо телефона у неї немає, а на зупинці дуже погано якомусь дідусеві.

Важко уявити жінок, які не купляться на страждання старенького й Аліса впустила в дім чужу. Та зробила звичайний виклик на 103, подякувала і мирно пішла на вихід. Але перед цим ще попросила у Галі води. Аліса повернулась до себе нагору, а непрохана гостя, що нібито «не мала телефону» дістала звичайний смартфон і зробила кілька знімків з фото закоханої парочки, які були щедро розставлені по дому.

Далі все відбувалось, як в банальному телесеріалі, з детективним підтекстом. Після обміну життєвими історіями між закоханими ще на Дарниці – Вадим пообіцяв Алісі та неухильно дотримувався повного ігнору її гидких родичів. Але ж стервезна старша сестра вже дізналась в адміністрації від пліткарок, що красуня-Аліса вийшла заміж за багатого й успішного, та тепер «царює» у власному маєтку десь за містом.

Спочатку сестра Віра почала надзвонювати Алісі та вимагати грошей «мамі на ліки», та коли про це дізнався Вадим – давній номер, разом зі стареньким смартфоном зник назавжди, а його місце в сумочці від Prada зайняв новий айфон, з абсолютно невідомим для дурнуватої рідні номером. Звичайно, Аліса поновила контакти з небагатьма дорогими їй людьми, та набридливі «родичі» наче відчепились.

Вірна подруга Аліси – Лана, яка була присутня при доленосній весняній зустрічі теперішніх Назаренків, вже неодноразово побувала в їх гарненькому домі на Софіївській Борщагівці. Але навіть, якщо й заздрила подрузі, то видно цього зовсім не було. Вона і досі працювала в адміністрації та навіть намагалась приструнити деякі довгі язики, але ж хіба нормальна людина може впоратись з отруйними гадами? Якось сестра Віра навіть спробувала підстелитись до Лани з грошима, щоб дізнатись адресу Аліси. Та дівчина послала її якомога далі й, звісно, сповістила про це Назаренків. Але за нинішніх обставин такі незначущі подробиці тут же забувались, бо кожного дня відбувалось щось нове.

Нікому й в голову не могло прийти, що тупенька і товста сестра Віра уже дізналась про першу сім’ю Вадима. Вона довго полювала під школою на його доньку, щоб налаштувати Даринку проти нової сім’ї. Одначе її алкоголік все ж мав трохи більше мізків і порадив дружині не йти аж так напролом. Спочатку треба було прослідкувати за Даринкою, за місто, і тільки потім підіслати когось зі знайомих жіночок в особняк Назаренків, для підтвердження інформації.

Усе вищезазначене наштовхує на думку про, як мінімум, захоплення сім’ї фінансиста в заручники, з метою вимоги викупу. Але ж не будемо дарувати таких вишуканих компліментів підлим і заздрісним створінням. Звичайно, в затишному домі Аліси та Вадима було вже чим поживитись, та здається у нахабних куренівських родичів зріли зовсім інші плани. А та жаліслива жіночка «без телефону», що просилась подзвонити на 103, якраз і була хорошою знайомою Віри. За фотопідтвердження вона отримала від гидкої парочки, не більше не менше, як застілля з випивкою.

Розділ 10. Адам і Єва

Гучне свято, з приводу тринадцятиліття Даринки, вирувало в кафе з друзями, без участі Аліси. Тато Вадим заїхав зовсім ненадовго, подарував доньці давно жаданий нею подарунок – сережки з діамантами та помчав на Софіївську Борщагівку до своєї маленької коханої дружини.

Сьогодні вечір в Аліси та Вадима видався, на диво, тихим і чарівним. Вони лежали на улюбленому круглому ліжку біля величезного вікна і милувались як захід сонця, поступово, передає володіння небосхилом прекрасним зорям... Ще коли Назаренки шукали собі житло, Аліса миттю запала душею на це панорамне диво та уявляла собі: як вони з коханим будуть проводити щасливі вечори. Ця її мрія уже здійснилася, як і шалене бажання народжувати коханому красивих діточок. Хто ж міг подумати, що доля подарує їй виконання другого бажання – з перевиконанням?

Бідолашна вагітна вже прийняла необхідні ліки й нагодувала коханого смачною вечерею. Галю вони відпустили додому, та просто насолоджувались тишею. Вадим ніжно обіймав доволі повненький животик дружини й відчував, як час від часу, хтось зі спадкоємців намагається «привітатись» з таточком. Тоді чоловік танув від блаженства та у своїх мріях поринав кудись до зірок. Не важко було здогадатись, що він зараз уявляє: якими саме будуть їх неймовірно прекрасні Адам і Єва...

Вранці Галя приїхала трохи раніше і Вадим, ніжно поцілувавши Алісу, вибрався на Кільцеву. Сьогодні в банку планувалось просто море роботи, тому фінансист настирливо петляв між інших автомобілів, щоб швидше потрапити на Поділ. Уважна, як завжди, хазяєчка перевірила записи покупок і попросила помічницю сходити на ринок за улюбленою зеленню. Жінка швидко зібралась і вийшла. На хвіртці вона майже зіткнулась з Даринкою, яка сьогодні чомусь прокинулась занадто рано. Виявилось, що дівчинці просто припікало похвалитись перед мачухою татовими сережками.

Найрідніші жінки Вадима Назаренка сиділи на другому поверсі й, завдяки численним фотогалереям, обмінювались враженнями: одна про вчорашню гулянку, а інша – про подорож Європою. Наразі Аліса почула виклик від хвіртки та попросила Даринку відчинити швидкій Галі. Неуважне дівча, навіть не поглянуло на монітор та натиснуло кнопку. Яким же було здивування обох красунь, коли замість Галі посеред холу намалювалась старша сестра Аліси – Віра.

– Господи! Хто це? – винувато забелькотіла Даринка.

– Познайомтесь, – спокійно відреагувала на непрохану гостю Аліса. – Це моя старша сестра Віра Сергіївна. А це донька мого чоловіка від першого шлюбу – Даринка.

Товстуха Віра, наче в тумані, крутила головою і роздивлялась: в якому прекрасному світі живе її молодша, донедавна дуже нещасна, сестричка.

– А так, так! Приємно, – відсторонено кивала вона і продовжувала зловтішно ковтати слину.

– Дариночко! Будь ласка, піди в нашу з татом спальню, там на столику мій особистий тобі подарунок, – намагалась розібратись з Вірою наодинці Аліса.

Шалено обожнюючи подарунки, мала зірвалась з ніг і кинулась знову нагору.

– Ти як мене знайшла? – тепер іншим тоном запитала у віроломної родички Аліса.

– А що тебе шукати? В адміністрації кожна собака знає про твій небувалий злет, – збрехала та.

– Це не правда. На відміну від тебе, я ніколи не роздавала фальшиві автографи, – настирливо трималась Аліса.

– Та годі тобі, сестричко. Я страшенно рада за тебе. Он який у вас палац! А можна мені ближче подивитись на те диво, що сяє нагорі? – підступно посміхнулась Віра, показуючи на панорамне вікно.

– Будь ласка, – щиро погодилась хазяйка «дива». Товста тварюка аж занадто жваво опинилась на другому поверсі, а ввічлива господиня почала тихо підійматися сходами, щоб все-таки поговорити з непроханою гостею сидячи.

Не встигла вона дійти й до середини, як Віра з усіх ніг побігла назустріч і з силою штовхнула Алісу вниз. Нещасна вагітна жінка похитнулась і, втративши рівновагу, здійснила фатальний «політ» аж на середину холу. Тоді Віра накинула на голову невеличку хустку, що до цього прикрашала її обвислу шию і десь взяла темні окуляри. Опустивши низько голову, вона вислизнула з-під чисельних камер геть.

Даринка почула дивний шум і вибігла зі спальні. Побаченого дівчинка не забуде вже ніколи. Її юна мачуха лежала посеред кухні з розкиданими руками й не ворушилась, а іншої жінки – ніде не було. З криками мала побігла вниз і намагалась якось допомогти нещасній дружині тата, й саме за цим процесом її застукала домашня робітниця.

– Ти що наробила негідниця? – на диво владно закричала Галя, а дівчисько як всі неврівноважені підлітки, в істериці, вже ридало на весь дім.

– Я нічого не робила! Це не я… Тут була якась тітка. А тепер її немає, а Аліса померла, – продовжувала істерити дитина, та сільська жінка зорієнтувалась майже миттєво і викликала «швидку». Далі вона тремтячими руками набрала Вадима.

– Вадиме Георгійовичу, це я – Галя. У нас страшна біда. Я не вберегла Ваш скарб. Аліса Сергіївна попросила купити зелень. Мене не було хвилин двадцять. Тут ще прийшла Ваша донька… А тепер Аліса Сергіївна лежить на підлозі, наче нежива. Я вже викликала «швидку». Прошу, будь ласка, приїздіть як тільки зможете...

Від почутого нещасний фінансист спочатку завмер на мить, а потім прожогом кинувся з кабінету, де підписував угоду. Не пам’ятаючи себе, Назаренко влетів до кімнати охоронців і підполковник Крук навіть піднявся йому назустріч, бо зроду не бачив товариша таким блідим.

– Вадику, щось сталося? – врівноважено поцікавився він.

– Славо, біда! Моя дружина... Молю, їдьмо. Ти поведеш, бо я не зможу, – навіть в такому стані ще правильно розставляв пріоритети Вадим.

– Хлопці, я на виїзд, – скомандував підлеглим відставник і автоматично перевірив зброю під піджаком.

Він завів свій «броньовик» і помчав у бік Кільцевої.

– Вадю, що діється? Що з Алісою? – намагався професіонально зорієнтуватися в екстремальній ситуації підполковник Крук і тому розпитував.