Делісія Леоні - Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні

— Вашу сумку, ресо, — промовив ходячий монумент і простяг руку до моєї промоклої, як і я, ручної поклажі. Сподіваюся, вони ритися в ній не будуть? - Проходьте. На Вас зачекалися.

Хм. Незважаючи на погоду, я прийшла вчасно і навіть звірилася з годинником. Сиріт виховували у суворості, і будь-яке запізнення каралося. Нас вчили смиренності, нас вчили беззаперечному підпорядкуванню, нас вчили, що ми лише мурахи, які повинні мовчати, слухати, виконувати. Наші характери намагалися зламати, переробити, приспати гордість та почуття власної гідності.

Зітхнувши, я переступила поріг кабінету, але змогла зробити лише кілька кроків.

— Стійте там, де стоїте. Цей килим надто дорогий. Він був привезений з далекої подорожі, - зупинив мене різкий жіночий голос, і я побачила красиву леді, що сиділа в кріслі навпроти мене, правда з важким, гордовитим і холодним поглядом. Чорне, густе волосся хвилями спадало на плечі, переливаючись синьовою. Пишні чорні вії обрамляли її карамельні, мигдалеподібні очі. Щось було в цій леді неземне та екзотичне, не кажучи вже про те, що вона до кінчиків нігтів була справжньою аристократкою. Темно-вишневе плаття з тугим корсетом підкреслювало її тонку талію. У цій леді було все чудове. Окрім низького, холодного голосу.

— Ви змусили нас чекати на Вас, ресо, — і тільки зараз я помітила молодого чоловіка, що стоїть біля каміну, що тихенько потріскує, в іншому кінці великої овальної кімнати. Я згадала про ввічливі манери, і присіла в кніксені, а також перепросила, хоч і чудово знала, що я зовсім не запізнилася. Склавши руки перед собою, я покірно чекала на продовження.

— Я графиня Ерманія де Лівон. У зв'язку з хворобою мого колишнього чоловіка, а також через відсутність інших родичів, я веду його справи і наймаю слуг. З Вашими обов'язками ознайомить Соур, наш дворецький, що ж стосується медичних послуг - доктор Марвей, - і жінка витончено вигнула ручку в бік чоловіка, який поки що мовчав. – Оплата здійснюється після закінчення місяця роботи. Ви маєте тиждень випробувального терміну. Ви повинні розуміти, що слуг у цьому будинку залишилося мало, побутова магія не працює і мені доводиться платити всім потрійну зарплату: за основну роботу, за ручну роботу і ще доплачувати за загрозу їхнім життям. Грошей годувати зайві роти у графа де Лівона немає.

У цей момент пролунав сильний вибух, стіни затремтіли, кришталева люстра на стелі задзвеніла і захиталася з боку в бік. Графиня зблідла, але нічим не видала свій страх. Спокійно підвівшись із крісла, леді Ерманія закінчила свою промову:

— Сподіваюся, запитань до мене нема? Я приїжджаю сюди раз на тиждень, щоби контролювати всі справи. Якщо сьогодні-завтра втечете, як і всі, можете не турбувати себе поясненням причин. Я залишаю Вас з доктором Марвей, щоб він розповів про ваші обов'язки.

Повернувшись до чоловіка, вона трохи м'якшим тоном до нього звернулася:

— У Вас, лікарю, лише кілька хвилин. Я сильно втомилася і бажаю якнайшвидше покинути цей божевільний будинок.

— Я вважаю, буде найкращим, якщо дівчина спочатку пройде випробувальний період, - промовив чоловік, і ліниво відштовхнувшись від камінної полиці, він повільно пройшов до графині де Лівон. - Якщо вона протримається, а я в цьому дуже сумніваюся, адже вона дуже юна і вразлива, то через тиждень я їй все поясню. А поки що я сам приїжджатиму до Вітора і робитиму всі необхідні процедури.

Несподівано в кімнату увірвалася служниця, з кривим чепчиком на голові, у фартуху, повністю забрудненому у щось червоне. На її обличчі була рішучість, поєднана із сильним переляком.

— Я звільняюся, Ваша Світлість! З мене досить! Я так більше не можу! Він божевільний! Заплатіть мені зараз, ноги моєї тут більше не буде! - істерично кричала жінка років сорока п'яти. Я помітила, як сильно тремтіли її руки, якими уривками вона говорила і як божевільно піднімалися її груди. Вона була на межі справжнісінької істерики.

У відповідь на крик найманки, графиня де Лівон невдоволено цокнула язичком і пройшла мимо жінки, кинувши на ходу дворецькому, який якимось незбагненним чином уже стояв біля дверей.

— Розплатися з нею і більше нікого не наймай. Досить. Гроші на вітер, а мої нерви вже на межі від усіх цих істерик. Проведи та поясни цій ресі її обов'язки, - кивнувши вже в мій бік, промовила графиня і разом із лікарем покинула кімнату. А в цей момент знову пролунав вибух, стіни затремтіли, а служниця, що стояла біля мене, не впоравшись більше зі своїми почуттями, істерично розплакалася.

Може... мені варто було відмовитись від цієї роботи? Одна справа трактати читати, і зовсім інша – жити під одним дахом із божевільним.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно