Делісія Леоні - Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні

Розділ 2.

— Ідіть за мною, ресо, — мені не дали часу навіть привести себе до ладу. Я так і пройшла за дворецьким у брудних черевиках, мокрому одязі, зі звисаючими пасмами з зачіски.

— Можна просто Дарія, - привітно посміхнулася я, і усмішка моя залишилася без відповіді. Ні м'яз не здригнувся на обличчі дворецького, а у відповідь мені лише сухим тоном відповіли:

— Це не важливо. Я навряд чи згадаю про Вас завтра.

Згадаєш. Куди ти подінешся? Адже я знала на що йду, на відміну від своїх попередниць. Хоча… хвилююся так, наче і не впевнена на що я пішла. Головне, у першу зустріч із хворим не наробити дурниць. І жодного хвилювання! Дорогою зробила дихальну практику і повністю заспокоїлася.

Соур швидко ознайомив мене з будинком: ліворуч - бальний зал і дві вітальні (в одній з яких мене приймала леді Ерманія), праворуч - повністю господарська частина (кабінет графа, музична кімната, зимова оранжерея та вихід до саду, бібліотека). На другому поверсі розташовувалися господарські покої, кімнати для гостей. Третій поверх лівого крила – кімнати для служниць, де й розташовувалася тепер моя кімнатка. У слуг були свої сходи, тож із господарями ніхто не перетинався.

Підсобні приміщення розташовувалися на іншому кінці будинку. Під парадними, широкими сходами були дверцята, які вели прямісінько в надра кухні. Я намагалася запам'ятати все, що говорив і показував Соур, але в мене склалося відчуття, що від його зубів відскакував давно завчений текст.

— А скільки зараз слуг працює у домі? - поцікавилася я, чим збила дворецького з ритму.

— Вже троє. Разом зі мною, - після паузи відповіла ходяча статуя. Ми увійшли до величезної кухонної зали. Мабуть, колись тут працював цілий штат кухарів. Навіть у моїх колишніх господарів, у яких я проходила практику, а вони були менш знатними лордами, ніж граф де Лівон, на кухні працювало щонайменше п'ять чоловік.

Нас зустріла одна єдина кухарка, повненька, червонощока жінка, років шістдесяти. У будинку залишилися прислужувати лише ці двоє. Вони працювали тут дуже давно і служили ще батькові хворого. І швидше за все, якби не прив'язаність до молодого графа, їх би тут і слід простиг.

— Віднесете сніданок Його Світлості. Погодуєте, - бубонів монотонно Соур, а жінка вже приготувала нову тацю і зі співчуттям простягла її мені. - Заберіть залишки посуду в кабінеті, витріть пил, наведіть порядок. Коли повернетеся на кухню, Вам скажуть, що робити далі... якщо повернетеся, - цокнув язиком дворецький і велів йти за ним. Він мав показати мені кабінет графа.

— Ох, зовсім молодесенька, - похитала нам услід головою пухка жінка. Тим часом Соур почав знову декламувати свою зубрилку:

— Вікна в кабінеті ні в якому разі не відкривати. Не підходити до графа зі спини. Завжди бути у нього на виду. Так само краще, щоб він також був на очах у Вас. Не шуміти. Кожен шум його виводить із себе. Не дивитися йому в очі. І краще взагалі мовчати. Хоча він все одно Вас не почує та не зрозуміє.

— Хіба ж у нього така пізня стадія? - здивовано запитала я і відразу прикусила собі язика. Професор Шолла нічого не говорив про те, що графові вже не підкоряється його розум. Але помітивши дивний погляд дворецького, мало не видавши себе, безтурботно змінила тему:

— А скільки до мене тут було служниць? - поцікавилася я.

— Ви десята за останній місяць. Понад двох днів ніхто не протримався. Усі питання, реса, будуть доречними після проходження Вами випробувального терміну. Не забирайте у мене час, - роздратовано пробурчав Соур.

— А чому…

Дворецький різко зупинився біля гарних різьблених дверей з червоного дерева. Обернувшись до мене, він звузив очі.

—  «А чому» - дізнаєтесь зараз самі. Бажаю вийти живою та неушкодженою, реса, – дворецький пішов і навіть не допоміг відчинити двері.

Я озирнулася. Ніде поблизу не було ні столика, ні тумби, чогось такого, на що можна було поставити тарілки і відчинити двері. А піднос був нелегкий, і втримати його однією рукою було вкрай складно, особливо якщо врахувати, що я не знаю, наскільки легко відчиняються двері і що мене чекає за ними. Мене залишили одну, навіть не побажавши представити господареві. Божевільний чи ні, але поки що його не позбавили дієздатності, а дуже дивно, що досі цього не сталося, граф залишався господарем.

Гаразд, спробую відкрити однією рукою. Доторкнувшись до ручки, я різко відсмикнула пальці. Мені здалося чи мене справді пропалила магія? Але ж у будинку її немає! Окрім тієї, що вирує в тілі графа. А ця була схожа на звичайний захист, який не мав тут бути за фактом.

Я знову торкнулася, але більше нічого не зазнала. Значить, здалося. Двері відчинилися легко, і я пораділа, але занадто рано. Я не встигла підхопити другою рукою піднос. Ліва рука затремтіла під вагою тарілочок і чайничка, і в одну мить, з такою легкістю і простотою, весь піднос обрушився до моїх ніг, забруднивши дерев'яну підлогу, мої і до того брудні черевики та спідницю.

Я прикусила губу, розпачливо дивлячись на розбитий посуд, розлитий бульйон, на частини омлету, що розлетівся по підлозі, на чай, що швидко поглиналося деревом.

Відчувши на собі пильний погляд, я підвела голову і зіткнулася з Його Світлістю. Він сидів у інвалідному візку біля великого, майже до підлоги вікна, напіврозвернувшись до мене боком і пропалюючи чорним, нелюдським поглядом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍