Джулія Ромуш - Його зухвала дівчинка, Джулія Ромуш

Розділ 2.

Роб уже як кілька хвилин вийшов з аудиторії, а я так само і стою в повному ступорі. Це що таке щойно було?! Він зовсім головою поїхав?

Ні, Роб звичайно і раніше не був адекватною людиною, але таким я його бачила вперше.

Силою змушую себе вийти зі ступору і струсити головою. Нехай біситься, цап! Мені начхати на нього, на всі його випади. Розлютився через те, що я їх застукала? Значить, нічого було затискатися там, де не можна цього робити.
Хоча коли Роба цікавили хоч якісь правила? Він завжди жив тільки за своїми та здається успішно продовжує так робити!

Подивившись на листи, які цей неандерталець порвав, я кривлюсь. Ну що за скотина?! Підходжу до столу та з'єдную дві частини аркуша з розкладом. Знаходжу номер аудиторії та засовую у сумку всю макулатуру, яка тепер виглядає так, ніби я її силою у когось вирвала.

Знайти потрібну мені аудиторію виявляється не так вже й просто. Я навіть встигаю змиритися з думкою, що мені доведеться запізнитися, але, на щастя, мені зустрічається хлопчина, який не окидає мене дивним поглядом, а навпаки, усміхається, коли я до нього підходжу.

- Ти не міг би мені допомогти, я шукаю сто п'яту аудиторію. - Усміхаюся наймилішою усмішкою, яка тільки є в моєму арсеналі й кілька разів ляскаю віями.

- Новенька? - Хлопець окидає мене допитливим поглядом.

- Так помітно?

- У тебе лекція у Харитона, була б не нова знала, що за запізнення він карає додатковими годинами практики. Твоя аудиторія за поворотом, я на твоєму місці поквапився б, залишилося дві хвилини.

- Чорт! - Миттєво зриваюся з місця і мчу в зазначеному напрямку, - дякую!. Кричу на ходу.

- Будеш винна, - летить мені в спину, коли я вже повертаю за кут. 

Бачу потрібну мені аудиторію та скинувши швидкість зупиняюся прямо перед дверима. Намагаюся привести подих у порядок і в цей момент відчуваю, як мою спину пропалює від якогось погляду. Обернувшись, я бачу Агату яка стоїть неподалік мене і дивиться на мене таким поглядом, що я розумію - вона всього, що сталося, просто так не залишить. Не треба бути екстрасенсом, щоб зрозуміти, що я побачила те, чого не мала побачити й тепер дівчина захоче мене за це провчити.
***
Пари проходять набагато краще, ніж я очікувала. Я встигаю навіть трохи познайомитися з одногрупниками та дізнатися, що завтра треба прийти на першу пару на тридцять хвилин раніше, бо нас мають відібрати у пари для практичних занять.

Одногрупниці пропонують сходити в кафе після останньої лекції, але я змушена відмовитися, бо я все ще не заселилася до своєї кімнати й не встигла познайомитись з сусідкою. Я приїхала вчора пізно ввечері й мені виділили кімнату на ніч, бо вже не було начальниці гуртожитку, і ніхто не знав, у яку кімнату мене визначили.

- Знову ти? - Жінка на пропускній системі кривиться так, ніби я намагаюся їй продати якусь чортівню.

- І я теж рада вас бачити, - розтягую губи в посмішці й підходжу ближче.

- Манатки свої з кімнати забери, а то мені вже догану через тебе вліпили, - дуже доброзичлива жінка.

- Із задоволенням, як тільки ключі від кімнати мені видасте, - я все ще намагаюся посміхатися, але бажання послати її куди далі стає все сильнішим.

Вона зітхає так, ніби я прошу ключі не від своєї законної кімнати, а як мінімум від її квартири. Ключі в мене практично жбурляють і номер кімнати повідомляють таким голосом, що я не розумію першу цифру, а коли перепитую мені ще й кажуть, що вуха треба почистити. Проковтую все це лише тому, що я дуже хочу розкласти речі й сходити в душ.

Ліфт виявляється неробочим і мені доводиться тягнути свою валізу аж на восьмий поверх сходами. На сьомому поверсі я готова здатися і просто лягти прямо на сходах і завити, але все ж таки змушую себе доповзти до потрібної кімнати. Коли хочу вже вставити ключ у замок та відкрити двері, то бачу, що вони й так не зачинені. Ткнувши їх, заходжу всередину і відразу завмираю на місці. Я зовсім по-різному свою сусідку уявляла, але сподівалася, що вона буде хоча б жіночої статі.

Поки я приходжу в себе від шоку, хлопець, який знаходиться в кімнаті, зухвало окидає мене з ніг до голови оцінювальним поглядом, а після криво усміхнувшись, вимовляє:

- Нормас, давно просив комендантку до мене підселити когось симпатичніше.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно