Едмонд Мур Гамільтон - Повернення до зірок

Свідомість поверталося повільно. Спочатку лише смутні спогади про страх і паніку, запаморочення і нудота, до яких приплутувалося дивне відчуття падіння в нікуди. У вухах стояв власний крик, і Ґордон не розумів, чому Кеоґ досі не прийшов на допомогу. Потім він почув далекі голоси, знайомі і незнайомі одночасно. У горло його влилася холодна рідина і вибухнула у шлунку крижаним полум’ям. Він відкрив очі. Все навколо було сліпуче білим. Потім на тлі цієї суцільний молочної білизни стали з’являтися якісь форми. Великі предмети: вікна, стіни, меблі. І невеликі, ближчі. Вони схилялися до нього. Обличчя. Два схилених до нього чоловічих обличчя. Одне незнайоме, напружене і заклопотане. А ось друге… Його власне обличчя. Обличчя Джона Ґордона. Ні. Ґордон був шатен і блакитноокий, а над ним схилилася горбоноса, темноока людина. І все ж…

— Джон Ґордон! — Покликав чоловік.

— Секунду, ваша високість, — відгукнувся інший.

Ґордон відчув, що йому піднімають голову. Побачив руку, стакан у цій руці, автоматично випив. Знову всередині вибухнуло крижане полум’я, приємне і тонізуюче. Туман розсіявся остаточно. Якийсь час він вдивлявся у смагляве красиве обличчя чоловіка, потім вимовив:

— Зарт Арн…

Могутні руки стиснули його плече.

— Слава Богу! А я вже почав хвилюватися. Ні, не намагайся підвестися. Не рухайся, ти ще не оговтався від шоку. Воно й не дивно — адже кожному атому твого тіла довелося пронизати товщу часу. І все-таки це зроблено! Нарешті, після стількох років! — Зарт Арн посміхнувся.

— Невже ти міг подумати, що я забув тебе?

— Мені здавалося… — почав Ґордон. «Кеоґ! — Заволав він подумки, закриваючи очі. — Кеоґ, допоможіть! У мене знову галюцинації, я божеволію. Але що є реальність? Де вона? А у тому, що я бачу зараз, я не сумнівався ніколи в житті, не зважаючи на всю вашу точну логіку. Хіба це не є реальність?..» Він не без зусиль сів і окинув поглядом лабораторію. Вона була такою, якою він її пам’ятав хіба що апаратури стало набагато більше. Посередині приміщення височів предмет, схожий на скляний саркофаг, підвішений між двома енергетичними решітками. Нічого подібного Ґордон раніше не бачив. Товсті силові кабелі зміїлися по підлозі — генератор, очевидно, знаходився десь зовні. Проте це була все та ж восьмикутна кімната з високими вікнами, в які вривалися потоки яскравого сонячного світла, яке буває таким тільки на великій висоті. І дійсно, зовні височіли величні гімалайські вершини. Джон Ґордон, отже, знаходився зараз на Землі. Він гостро відчував свої руки і тіло, відчував м’якість і міцність оббивки столу, на якому сидів, тканину покривал, свіжий вітерець на своїй голій спині. Підкоряючись раптовому імпульсу, він схопив руку Зарт Арна. Кістки, м’язи, шкіра і кров, гарячі і живі.

— Де Ліанна? — Запитав Ґордон.

— Вона чекає на тебе. — Зарт Арн махнув у бік суміжної кімнати. — Вона хотіла бути тут, але ми вирішили, що краще, якщо вона побуде там… поки ти остаточно не оговтаєшся. Ґордон відчув, як шалено закалатало серце. Реальність чи видіння, істина чи безумство — яка різниця? Він живий, і Ліанна чекає на нього. Він схопився і полегшено розреготався, коли вони кинулися до нього, щоб підтримати.

— Я довго чекав — сказав він Зарт Арну, — Іноді приходив у відчай. Але тепер все добре. Життя таке, яким воно є. Чи не можна ще стаканчик цього пекельного вогню, га? Та добре було б якийсь одяг.

Зарт Арн подивився на свого компаньйона.

— Як ви вважаєте, Лекс Вель?.. Ґордон, познайомся з сином Вель Квена. Він замінив тут свого батька. Без нього я б ніколи не розв’язав цю важку задачу.

— Так, — підтвердив Лекс Вель. І додав, щиро потискуючи руку Ґордона: — А вставати вам поки що рано. Відпочиньте ще трохи, потім ми повернемося до цієї розмови.

Ґордон не без жалю ліг знову. Зарт Арн сказав:

— Ти не уявляєш, який прийом чекає на тебе у Трооні. Мій брат — один з небагатьох, хто повністю у курсі всього. Він знає, чим я тобі зобов’язаний. Але віддячити тобі у повній мірі, на жаль, ми не в змозі.

Ґордону згадалося, як Джал Арн, щойно прийнявши всю повноту влади після загибелі батька, сам ледве уникнув замаху на своє життя і звалив на Ґордона важкий тягар влади та захисту Імперії. І Ґордон, треба відзначити, викрутився з ситуації з честю — завдячуючи Небу та неймовірному, божевільному везінню. На його губах пробігла посмішка.

— Дякую.

І, непомітно для себе, Джон Ґордон знову занурився в сон. Коли він прокинувся, світло було не настільки яскравим, тіні подовжилися. Зарта не було в кімнаті. Лекс Вель оглянув Ґордона та вказав на одяг, який висів на спинці крісла. Ґордон одягнувся. Він ще відчував тремтіння у колінах, але сили швидко поверталися. Костюм з тієї самої шовковистою тканини, яку він добре пам’ятав: безрукавка, штани мідного кольору і плащ. Ґордон поглянув у дзеркало: ніколи раніше він не бачив себе в цьому вбранні. На тілі Зарт Арна воно виглядало цілком природно, а зараз змусило його посміхнутися. Він ніби потрапив на бал-маскарад. Аж раптом йому відкрилася страшна правда: Ліанна ніколи його не бачила! Вона кохала його, коли він був у образі Зарт Арна, і лише потім дізналася, що він — це Джон Ґордон з XX століття. Що відбудеться, коли вона побачить його у цьому, теперішньому вигляді? Можливо, тепер він буде для неї звичайним, навіть, непривабливим?.. Ґордон невпевнено звернувся до Лекс Веля:

— Можна ще стаканчик цього стимулятора?

Той оцінююче поглянув на нього, потім приніс потрібне. Ґордон осушив стакан, і тут з’явився Зарт Арн.

— Що відбувається?

— Не знаю, — зам’явся Лекс Вель. — Все було добре, а потім…

Зарт Арн привітно посміхнувся Ґордону:

— Здається, розумію. Це через Ліанну?

Ґордон ствердно кивнув.

— Мені щойно спало на думку, що вона… Що вона мене жодного разу не