Едмонд Мур Гамільтон - Повернення до зірок

— Добре, добре. Подивимося, за що тут можна зачепитися, — Він кинув погляд на записи, — Отже, ви стверджуєте, що ваш розум перенісся крізь час і опинився у тілі іншої людини?

— Так. Зарт Арн був не тільки аристократом, але і вченим. Він створив цей метод. Обмін був здійснений у його лабораторії.

— Припустимо. Але що відбувалося з вашим власним тілом, поки розум був відсутній? Джон Ґордон підняв очі.

— Я ж розповів про обмін. Власне, все почалося саме тому, що Зарт Арн захотів опинитися тут, у нас. Він досліджував минуле і займався цим регулярно. Але в моєму випадку виникли накладки.

— Отже, Зарт Арн був у вашому тілі?

— Так.

— І працював замість вас?

— Не зовсім так. Коли я повернувся, шеф заявив, що радий моєму одужанню. Без сумніву, Зарт Арн спеціально не з’являвся на моїй роботі, щоб не припуститися якої-небудь помилки. Я ж такої можливості був позбавлений.

— Вітаю, містере Ґордон. Ваша логіка бездоганна. Але речових доказів у вас, звісно, немає.

— Так. Та й звідки їм з’явитись?.. А чому вам подобається моя логіка? Доктор Кеоґ дозволив собі посміхнутися.

— Ви замурували собі всі виходи. Ваші галюцинації досконалі, містер Ґордон. Мало хто з людей наділений подібною уявою. — Обличчя Кеоґа знову стало серйозним. — Розумію, чого вам коштувало прийти до мене. Але не турбуйтеся, все буде добре. Підсвідомо я відчуваю, що ви усвідомлюєте те, що всі ці зоряні королівства, вогняні туманності та прекрасні принцеси є лише породженням розуму, який прагне утікти від рутини цього світу. Обтяжливого, як ви його називаєте. Але робота має бути довга і серйозна. Будуть, звісно, складності, однак, я вас запевняю, хвилюватися немає причин. І той факт, що у вас вже давно не було видінь подібного плану, є обнадійливим. Якщо не заперечуєте, я хотів би зустрічатися з вами двічі на тиждень.

— Я спробую.

— Чудово. Міс Фінлей запише дні консультацій. А ось мій телефон. — Кеоґ простягнув візитну картку. — Якщо це повториться, телефонуйте у будь-який час!

Він міцно потиснув руку на прощання, і кілька хвилин по тому Джон Ґордон був уже на вулиці, під дрібним частим дощиком, не відчуваючи нічого, крім повного відчаю. Кеоґ має рацію, він не може помилятися. Ґордон і сам уже підійшов до цих висновків, не вистачало лише зовнішнього поштовху. Але те, що довелося все розповісти… Це наче скальпель хірурга, сказав собі Ґордон. Хірурга, який робить тобі операцію, гуманну та необхідну. Щоправда, без анестезії. Отже, нічого не було. Не було, хоч і здавалося таким реальним… Джон Ґордон рішуче викинув з голови і серця голос Ліанни, її прекрасне обличчя, спогади про дотик губ.

А Кеоґ тим часом квапливо диктував на магнітофон історію Джона Ґордона, похитуючи від подиву головою. Так, цей випадок увійде до підручників…

Акуратно, двічі на тиждень, Ґордон приходив на консультації. Відповідав на запитання Кеоґа, описував численні деталі своїх видінь, починаючи мало-помалу, під умілим керівництвом лікаря, ставитися до них критично. Він поступово усвідомлював їх глибоко приховані мотиви — незадоволеність нудною роботою, бажання стати популярним, стати значним, могутнім, хоч трохи помститися світу, який обманом змушував його обкрадати самого себе. Кеоґа найбільше вразив опис Руйнівника, зброї незбагненної потужності, яку Ґордон використав у битві з Лігою Темних Світів.

— Отже, ви знищили частину простору? — Перепитував Кеоґ, похитуючи головою. — Ну й замашки у вас. Нам пощастило, що вони знаходять вихід тільки у ваших видіннях!

Найлегше пояснювалося те, що у галюцинаціях була присутня Ліанна. Вона була недоступним створенням мрії і, віддаючи їй свої бажання, Ґордон рятував себе від необхідності домагатися любові дівчат, які його оточували. Кеоґ зробив висновок, що він, очевидно, боїться жінок. До цього Ґордон вважав, що з ними просто нудно, але лікар, схоже, знав його підсвідомість краще за нього. Минали тижні, і видіння поступово втрачали яскравість та гостроту. Кеоґ був у захваті. Кращого пацієнта годі було уявити. Зібрані матеріали стануть основою для сенсаційних статей та доповідей на конференціях. І одного разу, у погожий травневий день — сонце весело блищало на небі серед невеликих хмар — психоаналітик сказав Ґордону:

— Я цілком задоволений. Прогрес є. Ви робите помітні успіхи. Спробуйте деякий час обійтися без мене. Заходьте тижні за три — розповісте, як справи. Вони випили по стаканчику на честь такої події. Того ж вечора Ґордон влаштував собі королівський обід. Потім пішов до театру у найкращому настрої. І не переставав повторювати собі, який він щасливий. Повертаючись додому, він уже не дивився на незліченні зірки, якими було заповнено небо. І спокійно ліг спати.

Телефонний дзвінок розбудив доктора Кеоґа чверть до третьої. Лікар зняв трубку. Перші ж слова змусили його підстрибнути на ліжку: він прокинувся остаточно.

— Ґордон? Що трапилося?

Голос у трубці був сповнений жаху:

— Це почалося знову! Зарт Арн! Він щойно говорив зі мною! Сказав… сказав, що все готово для перенесення! І що на мене чекає Ліанна… Доктор! Доктор…

Голос обірвався.

— Ґордон! — Закричав Кеоґ у занімілу трубку. — Зачекайте, не панікуйте! Я зараз буду у вас!..

За чотирнадцять хвилин він уже був на місці. Двері квартири Ґордона були замкнені, тож довелося розбудити консьєржку. У квартирі нікого не було. Телефонна трубка висіла на шнурі, ніби її кинули посеред розмови. Кеоґ поклав її абсолютно машинально. Хвилину він мовчки розмірковував. Так, сумнівів не може бути. Не в змозі відмовитися від своїх блискучих видінь, від своєї мрії, Ґордон втік. Втік від реальності та від лікаря, який йому допомагав. Потім він, звісно, повернеться, але починати доведеться з початку… Доктор Кеоґ зітхнув, похитав головою і вийшов у ніч.