Teremok - Запальничка, Teremok

— Пробач, не хотів налякати.

Вона підвелася.

— Я думала, ти вже втік, — журливим голосом сказала.

— Мені не спиться. Курив.

— Зрозуміло...

Вона стояла в темряві. Чекала від мене дій. А я боявся. Як підліток, їй-богу. Але та година розмірковувань дала свої плоди.

— А ти чого не спиш? Я заважаю? — з малого кроку почав я.

— Та теж не спиться, якщо чесно.

Я сів на диван, що стояв майже посеред кімнати, обернений до телевізора. За диваном стояв чорний рояль. Вона вміє грати.

Вона зам’ялася, боялася сісти. Ніби це вона в гостях, а не я.

— Може, поговоримо, як колись? — запропонував я.

— Як колись уже не буде, — вона не здавалася, все ще показувала, яка вона сильна й незалежна.

— Але може бути по-новому. — Я усміхнувся. Вона чекала. — Та сідай. — Я потягнув її за руку. На мить відчув її тепло, ніжну руку, яка два роки тому завжди мене обіймала при зустрічі чи навіть просто так.

Вона зітхнула. Я теж.

Ми обидва розуміли: розмова буде важка. Але ми обидва цього хотіли.

— Ти теж хочеш усе обговорити? Чи тільки робиш вигляд? — знову зверхньо сказала вона. А я вже втомився. Я чесно хотів розмови. А ще — відчути ту атмосферу і те тепло, що було колись.

— Між нами щирі розмови тільки вночі, — почав я.

— Це точно. І через ці щирі розмови не раз я не висипалась, — вона в темряві усміхнулася, я це відчув. — Але воно було того варте.

Я вирішив не лити воду:

— Ти взагалі не шкодуєш потраченого часу на мене тоді?

— Ні, — коротко й ясно. І знову тиша.

— Я вже казала, що ти приніс мені багато нового в життя, новий досвід і все таке... — вона замовкла. — А я для тебе щось значила? Чи так, просто заповнювала твою самотність?

Ех... Якби ти знала, якою ти була важливою.

— Значила.

Ми знову мовчали. Вона запитала:

— В тебе є дівчина? Нові друзі?

— В мене є мимолітні дівчата, яким треба тільки одного. А друзі? Ну, коло спілкування змінилося, тому скажу, що є. А в тебе?

— На даний час я одна, — сказала вона з якоюсь болючою інтонацією. Я це відчув.

І знову ця тиша. Гнітюча тиша.

— Я спати хочу. Чи ти маєш що мені додати? — вона підвела підсумок.

— Та ні... Надобраніч.

Ну що я роблю не так?..