Teremok - Запальничка, Teremok

Зустріч посеред ночі, як грім серед ясного неба. Колишні найкращі друзі, чиї шляхи розійшлися під тягарем несказаних почуттів та взаємних образ, знову перетинаються. Рік мовчання, рік болю, рік запитань без відповідей. І ось – випадковість, яка змушує їх подивитися один одному в очі. Від ненависті до несподіваної відвертості – один крок. Чи зможуть вони зруйнувати стіну непорозуміння, яку самі ж звели? Чи наважаться визнати те, що так довго приховували у глибині серця? Ця ніч може стати початком несподіваного зізнання… або ж остаточно поховати їхнє спільне минуле. Інтрига затягується з кожною хвилиною їхнього нового знайомства. Що ж буде далі, коли пристрасті вщухнуть, а слова будуть сказані?

1. Запальничка

***

Ніч.

Тиха, глуха й спокійна, наче світ зупинився, щоб уважно поглянути на тебе. Вітеру немає, навколо тільки тиша міста, яку іноді порушує звук проїжджаючого мимо авто,а далі, все навколо завмирає в холодному, ледь відчутному сні.

Я не мав плану. Просто йшов. Цей спальний район завжди здавався мені чужим — всього багато, тіней, вогників у вікнах, завди щось міняється, немає тієї комфортної стабільності.

Вона сиділа, на краю лавки, в піжамі, щось собі метушилася. Жовтаве світло ліхтаря лягало на її сплутане біле волосся, роблячи його золотим. Я впізнав її ще здалеку.

Її не сплутати.

Ніколи.

Підійшовши ближче, я побачив, що потрібно підкурити... Ти, бляха, далі куриш..

Запальничка тремтіла в моїй руці.
— Допомогти? — спитав, коли підійшов.
Вона мовчки підняла голову. Її погляд — як тонке лезо, що не ріже, а нагадує, що ріжуть.
Мовчки взяла, не спішно прикурила та подякувала, як чужому.
А я... залишився стояти. Бо куди мені ще?

Вона поділилася зі мною сигаретою. Не сказавши нічого — як і колись. Наш стиль.
Я взяв. Прокурені паузи — наше єдине безпечне спілкування.
— Що ти тут робиш? — спитав я, сухо, майже зневажливо, бажання говорити з нею не було, але мовчати не хотілося

— Живу тут... А от що ТИ тут робиш? — відповіла, з тим легким насміхом, що завжди колов мені нерви.

Я важко зітхнув, зізнаватися що мене кинули, не було бажання. Ну не буду ж так принижуватися перед нею, такою впевненою та... спокійною? на наші останні зустрічі спокою від неї не було...

— Вирішив погуляти, — через зуби відповів.

— Щось дуже далеко від дому гуляєш, — вона оглянула мене з ніг до голови, і продовжила. — Не хочеш ділитися? Як завжди... 

Затягуючись сигаретою, легко струшуючи попіл прямо на бруківку, вона насмішливо говорила до мене. Вона змінилася, все таки не мало часу пройшло.

Я швидко докурив, глибоко вдихнув. Від неї немає сенсу щось скривати, ця жінка мала дар бачити мене навскрізь.

— Не встиг на останній автобус.

— Ти до ранку збираєшся так гуляти?

— Напевно, — мене ця розмова починала нервувати, яка їй різниця де і скільки я гуляю.!

— Запропонувати варіанти вирішення твоєї проблеми чи ти сам вирішиш "що маєш робити зі своїм життям"? — дивлячись прямо в очі і б'ючи по болючому каже вона, нікого не жаліє.

Я тільки зверхньо посміхнувся. Втрачати мені нічого, до першого автобусу до мого містечка 7 годин. Чому б не зайняти свій час нею?
— І які в тебе є варіанти?

Вона закинула ноги на лавку, гріючи сама себе. Вийти в піжамі в опівночі така собі ідея. 

— Перший: запрошую тебе заночувати цю ніч в мене, а з самого ранку, поснідаєш, і підеш на зупинку. — вона зупинилася, перевіряючи чи я її слухаю. — Другий - я тебе прямо зараз відвезу. І не треба мені за гроші казати щось, будемо вважати, це моя подяка за ті твої сили та ресурси, які ти потратив на мене 2 роки тому. — Мда... Ця жінка надто добре мене знає. Гроші завжди були для мене "особливо болючою" темою. Гараз, сьогодні я за них не буду думати. Вона продовжувала. — Третій, я просто замовляю тобі таксі, щоб ти тут не маячив перед моїи вікнами. Вибирай.

Скажіть, це психологічний аб'юз з її сторони? Якщо чесно, я хотів спати та їсти, а ще зняти з себе ці кросівки. Тому варіанти мені подобалися всі. Як на диво.

— Не думав що в тебе є аж 3 варіанти, — перебільшуючи скривився, та награно продовжив, - і який із них обрати? от би Всесвіт підказав...

Я не вірю в ці всі "знаки Всесвіту" так сильно як вона, але, так співпало, що мимо йшов чоловік з собачкою, і підслухавши нашу розмову, на ходу сказав:
— Вибирай варіант 1.

Що? Це підозріло-ідеальний знак. Вона сміялася. Їй личить усмішка.

— Гаразд, обираю варіант 1. А що там було?— І звісно я пам'ятав що там було, не хотів признавати що цей варіат я і впринципі найбільше хотів.

— Ласкаво прошу до моєї хати. — Вона підвелася, дістала ще сигарету, поглядом виманила в мене запальничку.

— Тримай собі... 

— Дякую, — крізь зімкнуті губи сказала вона. Ну її губи були зайняті. 

Вона йшла не спішучи, про щось думаючи, а я тихо та нервово йшов за нею. Немає про що нам говорити.

***

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍