П'єр Адо - Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

неясність є однією з рис архаїчної мудрості, яка охоче виражається у формі загадок. У «Протагорі» Платона Сім Мудреців доводять свою мудрість «стислими й достопам’ятними висловами», які вони подарували Аполонові, написавши на його храмі в Дельфах. Таким є стиль давньої філософії, як каже Платон, «лаконська стислість»[15]. Проте Геракліт не задовольняється загадковою стислістю, він також хоче показати засобами цієї літературної форми те, що для нього є законом будь-якої реальності — боротьбу між протилежностями і постійні метаморфози внаслідок цієї вічної боротьби протилежних сил.

Отже, не йдеться про те, щоб довіритися інтерпретаціям цього незрозумілого тексту, які нам залишили давні мислителі, тим більше, що ті, хто жив після Сократа, зокрема Платон і Аристотель, жили в універсумі думки, який повністю відрізнявся від світу мислителя з Ефесу. Мова еволюціонувала, думка набула інших форм і автори цієї доби — між іншим, так само, як і модерні автори, — не помічають суперечностей у своїх власних інтерпретаціях. Щоб зрозуміти цей текст, потрібно радше порівнювати Геракліта з Гераклітом, або щонайменше з авторами, не надто віддаленими від нього у часі. У тому, що стосується Геракліта, можливості порівняння на жаль надто обмежені, адже до нас дійшло лише сто двадцять шість фрагментів його творчості, в цілому не більше десятка сторінок. Ці фрагменти мають форму коротких сентенцій, загадкових афоризмів, які з легкістю приймають антитетичну структуру й відбивають у такий спосіб сам устрій реальності з його збігом протилежностей.

І

ПОКРИВАЛО СМЕРТІ

1

Афоризм Геракліта:

Те, що народжується, схильне зникнути

Щоб зрозуміти афоризм Геракліта, мусимо спробувати зрозуміти три слова. Насамперед потрібно сказати, що тип фраз, який містить слово philein (любити) часто зустрічається у самого Геракліта, а також у трагіків, або ж у Геродота, наприклад: «Вітер «любить» [має звичку] віяти»[16], чи у Демокріта: «Завдяки цим вправам [зусиллям з навчання читанню та музиці] повага «любить» зростати [зазвичай зростає]»[17]. Слово «любить» (philein) означає тут не почуття, а природну або звичну схильність, процес, який виникає з необхідністю або досить часто.

Але чим є те, про що кажуть: «воно схильне приховуватися», «зазвичай приховується»? Ідеться про phusis — за доби Геракліта це слово мало багатий сенс і не означало власне Природу як сукупність або начала явищ. За тієї доби це слово мало насамперед два значення: воно могло означати з одного боку устрій, власну природу будь-якої речі та, з іншого боку, процес реалізації, ґенези, виникнення, приросту якоїсь речі.

Перше значення підтверджується у Геракліта. Він заявляє, що його власний метод полягає у поділі будь-якої речі відповідно до її природи[18], що у контексті того, що нам відомо про вчення Геракліта, має означає поділ кожної речі з виявленням притаманного їй збігу протилежностей. Якщо розуміти phusis у цьому значенні, то можна припустити, що «приховуватися» стосується трудності відкриття власної природи кожної речі. У Геракліта слова kruptein та kruptesthai справді можуть мати сенс «приховувати від пізнання», наприклад, у випадку Аполона у Дельфах: «Його промова не каже й не приховує, вона вказує»[19]. Тому цілком можливо сенсом нашого афоризму є «природа (у сенсі власного устрою, власної сили, життя речі) любить приховуватися, не бути видимою». Втім це тлумачення передбачає два відтінки: або природа речей є важкою у пізнанні, або природа речей вимагає свого приховування, тобто мудрець повинен її приховувати[20].

Однак можна цілком законно запитати себе, чи не потрібно розуміти тут phusis скоріше у другому значенні — процесу, тобто значенні появи, народження якоїсь речі чи речей. Цей сенс також існував за доби Геракліта, найкращий приклад чого знаходимо у Емпедокла: «Для всіх смертних речей немає ні народження (phusis), ні кінця в огидній смерті, а є лише змішування та розрізнення переплетених речей, саме це люди називають phusis»[21]. Емпедокл має на думці, що якщо люди вважають, що слово phusis позначує процес, який спричиняє існування речі, то вони помиляються: phusis є процесом змішування та розрізнення вже існуючих речей. Якою б не була порушена Емпедоклом проблема, зрозуміло, що слово phusis означає тут процес появи речей. Отже, афоризм Геракліта міг би означати: «Процеси народження та утворення схильні приховуватися». Ми продовжуємо перебувати у регістрі труднощів пізнання і можемо порівняти наш афоризм з іншим афоризмом Геракліта: «Ідучи своїм шляхом, ти ніколи не зможеш знайти межі душі, навіть якщо досліджуватимеш всі шляхи — настільки її logos є глибоким»[22]. Порівнявши обидві сентенції, можна дійти висновку, що phusis тотожне logos, тобто подиху, що поєднує протилежності.

Зрештою це означає, що ми цілком можемо витлумачувати kruptesthai у зовсім іншому сенсі. І справді, це дієслово у активному способі kruptein, а також у середньому способі kruptesthai, може означати «ховати, закопувати», як дієслово kaluptein. «Kalypso», знаменита Каліпсо, яка затримала Одіссея, є богинею смерті[23]. Це значення відповідає одночасно уявленню про землю, яка ховає тіло та уявленню про покривало, яким вкривають голову мертвих. Наприклад, Федра у «Гіпполіті» Евріпіда, нажахана пристрастю, що її пожирає, просить свою годувальницю покрити їй голову. Та це робить, однак додає: «Вкриваю. Коли ж то й мене, стару, окутає смерть?»[24]. Смерть постає тут як покривало, темрява, хмара[25]. Це можливе значення kruptein, kruptesthai скеровує нас до зовсім іншого витлумачення уривку Геракліта. Як ми щойно побачили, слово phusis може означати народження, а слово kruptesthai своєю чергою може вказувати на смерть, зникнення. Ми, таким чином, маємо опозицію народження та смерті, виникнення та зникнення, і сентенція набуває антитетичного вигляду у повній відповідності до загального спрямування Геракліта.

Тут ми знову матимемо дві можливі форми антитези. Насамперед можна припустити, що phusis та kruptesthai повинні розумітись у активному сенсі. Тоді матимемо наступне значення афоризму: «Те, що народжує, прагне знищити», тобто та сама сила народжує та умертвляє. Однак можна припустити, що обидва слова мають пасивний сенс. Слово phusis справді може позначати, як у Аристотеля[26], результат процесу утворення, форму, що виникла наприкінці цього процесу. Наш афоризм тоді означатиме: «Те, що є наслідком процесу народження, прагне зникнути», або «Форма, яка виникла, прагне зникнути».