Катерина Лилик - Особливе призначення, Катерина Лилик

2.

— А тепер повернемось до останніх новин, — надміру серйозним, сухим тоном продовжувала дикторка. На голографічному екрані, що розтягнувся вздовж вулиці, її обличчя здавалося напівпрозорим та майже нереальним, підсвіченим. —  Веремія Бийвус,  єдиний  підозрюваний у масовому цинічному вбивстві в обласній адміністрації Леополісу, утік сьогодні під час виконання слідчого експерименту. Увага на екран. Якщо ви володієте інформацією де ця людина знаходиться, будьте ласкаві повідомити за наступними засобами зв’язку… — обличчя утікача  простяглось над багатоповерхівками немов прапор. Статичні анфас і профіль, поряд рухома проекція. Номери телефонів та емейл-адреси бігли рухомою стрічкою знизу зображення. 

— Нагадуємо, що минулої середи,  під час засідання тендерного комітету відбулося  масове вбивство управлінців та представників бізнесу.  Серед загиблих очільники кібербезпеки, облради, держспоживслужби, військової адміністрації, технічного бюро, відомі бізнесмени у сферах грального та тютюнового бізнесу, виробництва медичних препаратів. Точний перелік  загиблих виведено на екран… Про це наш наступний сюжет.

 

 Новини линули вулицею, куди б не вели погляд і ноги. Здавалося, ці голографічні екрани повзли слідом, і вистрибували з-за кожного кутка, щоб стовідсотково потрапити в центр уваги. Зафіксуватися в пам'яті перехожих образами та наративами. Однак, Веремія не був для них вдалою ціллю зараз.

Власне, він навіть не міг сказати чи його присутність тут, на дні вулиці, можна було назвати вдалою хоч для чогось.

Хіба для його власного усунення.

Обійшовши черговий екран, він судомно  втягнув повітря крізь зуби від раптового болісного прострілу в скроні. Похитнувся. Привалився плечем до стіни та відкинув голову.

Він втомився рухати “те” місце пальцями. Нічого окрім імпланта там не знайти. Пластина міцно сиділа на скроні, охоплювала частину обличчя і навіть око. Останнє —  справжнє, однак не факт, що власне. Бо від натурального  тіла на чоловікові не так багато. Йому пояснили, що причиною тому замах на вбивство, понад два роки тому. Саме тоді Веремія втратив тіло, обличчя та сім’ю. Однак зараз над головою демонстрували не реальну зовнішність магната, а її “офіційну” версію.

Біда в тому, що Веремія навіть не міг сказати чи він дійсно той, за кого його всі тут мали.

 

— Адвокати заперечують причетність Веремії Бийвуса, апелюючи щодо втрати пам’яті головного підозрюваного у резонансному вбивстві, — лунало з найближчого передавача. — Втечу називають вимушеною мірою несправедливо засудженого. З цього приводу до вашої уваги інтерв'ю з експертом, докторкою психологічних наук, експертом в галузі психологічної кібернетики та трансформації,  Марією Воловою.

— О, знов про цього психа крутять, — долинуло від парочки що пройшла повз. — Краще б одразу його дронами на місці розстріляли, потвора.

— Ну та звичайно, а потім що казати?   Для вигляду хоча б, але суд має бути…

 

Хех… Для вигляду Веремії дали не тільки право на суд, але й повернули можливість рухатися. Це було навіть великодушно, з огляду на те що в першу розмову із слідчим Веремія міг оперувати лише даними, які надав той сам слідчий. Тоді це здалося нормальним, допоки не стало ясно, що саме на затриманого Веремію вішають.

 

Новини все ще тривають:

— … як ви вважаєте, чому не можна просто звинуватити вбивцю у вбивстві? — надто пафосно питав  журналіст. Докторка певний час мовчала. Камера фіксувала її довершене, явно редаговане на фізичному рівні обличчя; наближала ракурс.

— Я не слідчий і не суддя, — нарешті відповіла вона, а знизу зображення завмерла стрічка з її ім’ям. Марія Волова, експерт, контакти. —  Я можу говорити лише про психологію злочинця і про те, що   ми зіштовхуємося з ситуативним казусом. Де відсутність спогадів є фактором, який не допомагає у дослідженні мотивів, а тим більше в усвідомленні злочинцем власної вини.

Так само неефективно можна звинуватити будь-яку особу, яка втратила пам'ять.

 

Вона говорила так, наче знала, що саме з Веремією в цю мить відбувалося. 

 

Насправді в його очах пливло від надсадно болю і яскравих світлових спалахів. Там, угорі, де між  висоток, мало б проглядатися небо, не видно нічого окрім надмірної кількості голографіків, екранів, банерів. Обличчя Марії Волової заповнювало їх як гігантська наліпка, розбита різноманітними формами квадратів на частки. Все іскрилося, накладалося одне на одне, ворушилося, поволі пливло по своїх особливих узгоджених траєкторіях. Картинки змінилися, там знову демонструвалися сцена вбивства. Електромагнітний імпульс. Убивцю хитає та хилить, він не може здійняти ні рук, ні ніг, стигне у своєму сталевому каркасі і не може поворушитися. Там справжнє обличчя потвори. В якусь мить на кожному з баннерів знову видно обличчя жінки. Там їй майже в рота пхнули мікрофон вульгарної форми.

— Однак, будь-яка особа не була зафіксована  на місці злочину, — хитро продовжує журналіст і підводить до конкретних відповідей.

— На його місці міг бути будь-хто, навіть ви. Цей факт має вагоме значення, — та докторка  наук  нагадувала андроїда, настільки без емоційним і холодним було її обличчя коли вона намагалася гнути свою лінію між незручних питань:

 — Ви не можете стверджувати  чи пам'ять убивці  була пошкоджена до злочину, а чи вже після. Чи керували ним під час події, а чи діяв він самостійно, — майже ліниво говорила вона. — Від цього залежить якої ваги є його персональна вина, в скількох людей є реалізований мотив.

— Можливо, ви знаєте, де зараз знаходиться утікач, або ж його пособники, співдумці?

— Я думаю, про це більше проінформоване слідство. 

 

Веремія нервово смикнув краєчком рота. Краще б слідство було не в курсі, що воно має хоч про щось  знати, окрім розміру своєї “такси”.

 

Ще краще, якби вони за цю “таксу” підпрацьовували як “таксі”. Бо єдине, що Веремія бажав зараз —  це проїхатися з комфортом, а не звалитися десь поряд сміттєвих баків та на кілька годин прикинутись безхатьком, особою  без визначеного місця проживання.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍