Krait - Посильний. Вільям Тен (переклад), Krait

«Ну-ну з майбутнього, значить, — подумав я. — Теж мені, фінансист у вельветових штанах!.. Вельветових?..»

   - Стій, стій. З майбутнього, кажеш?

   — Так, за вашим календарем… Зараз порахую… У цій частині планети це буде… З 6130-го року. Ой, ні, це інший календар. На вашу думку, це буде 2369-й рік нашої ери. Чи 2370-й? Ні, я так розумію, з 2369-го.

Я зрадів, що він нарешті вирішив це питання. Тут же йому про це сказав, й він мені ввічливо подякував. Та весь цей час я думав: якщо хлопчисько бреше або просто чокнутий, звідки він тоді взяв фарбу у горошок? Одяг цей? Щось я не чув, щоб у нас таку робили. Треба  запитати…

   — Ця фарба… теж із майбутнього? Я хочу сказати – теж із твого часу?

— Ну, так. У магазинах ніде не було, але мені так хотілося проявити себе. Цей Хенесі теж «акула бізнесу», так? Ось я й подався до себе, спробував по спірилліксу та знайшов.

   - Спіриллікс? Це що таке?

   — Це такий круглий узикон, ну, ви знаєте, такий… Ваш американський вчений Венцеслаус винайшов його приблизно у цей час. Так, вірно, це було у ваш час. Я ще, пам'ятаю, читав, у нього були труднощі із фінансуванням…Чи це було в іншому столітті? Ні, у ваш час! Або ...

   Він знову замислився і почав міркувати сам із собою.

   - Гаразд, - зупинив я його, - сто років сюди-туди - яка різниця? Ти мені краще скажи, як цю фарбу роблять? З чого?

 - Як роблять? — Він накреслив носком черевика маленьке коло на землі та втупився в нього. — З плавикової кислоти… Тричі бластованої. На упаковці не було вказано скільки, але я думаю, її бластують тричі, і виходить.

   — Добре, почекай. Що означає бластують та чому тричі?

 Хлопчик весело засміявся, показавши повного рота бездоганних білих зубів.

   — О, я цього ще не знаю. Це все стосується технології дежекторного процесу Шмутца, але я його проходитиму лише через два ступені відповідальності. А може, навіть не буду, якщо у мене буде добре виходити самовираження. Самовиражатися мені подобається більше, ніж вчитися. У мене ще дві години є. Але...

   Він продовжував щось базікати про те, як він хоче когось там переконати, щоб йому дозволили більше самовисловлюватись, та я в цей час напружено думав. І поки нічого хорошого на думку не спадало. Фарби цієї багато не дістанеш. Єдина надія — зробити аналіз зразка, який я мав, але ця чортовина щодо плавикової кислоти та якогось потрійного бластування… Темна справа.

   Самі поміркуйте. Люди знайомі зі сталлю вже давно. Але взяти, наприклад, зразок гарної загартованої сталі з одного із заводів Гері або Піттсбурга та підсунути його якомусь середньовічному алхіміку. Навіть якщо дати йому сучасну лабораторію та пояснити, як користуватись обладнанням, він навряд чи багато зрозуміє. Може, він й визначить, що це сталь, та навіть зможе сказати, скільки у ній домішок вуглецю, марганцю, сірки, фосфору або кремнію.

Якщо, звичайно, хтось перед цим розповість йому про сучасну хімію. Але як сталь придбала свої властивості, звідки взялися її пружність та висока міцність — цього бідолаха сказати не зможе. Якщо розповіси йому про термообробку чи про відпал сталі — він тільки рот розкриватиме, як риба на ринковому прилавку.

   Або узяти скловолокно. Про скло знали ще давні єгиптяни. Але спробуй показати їм шматок такої блискучої тканини та скажи, що це скло. То подивляться як на психа.

   Коротше, у мене є лише фарба. Всього одна банка, та сама, яку я тримаю своєю спітнілою рукою за дротяну ручку. Ясно, це мені нічого не дасть, але я не поважатиму себе, якщо щось не придумаю.

Стоїть зараз перед тобою такий хлопчик-посильний, а насправді — найбільша, небувала можливість розбагатіти. Жоден бізнесмен при здоровому глузді від такої можливості не відмовиться.

   Я, зізнаюся, теж жадібний. Але лише до грошей. Ось я й подумав, як би мені перетворити цей неймовірний випадок на купу зелених папірців із безліччю нулів. Хлопчина нічого не повинен запідозрити чи здогадатися, що я збираюся його використати. Продавець я чи ні? Я просто мушу його перехитрити та змусити працювати на себе з максимальною віддачею.

   З безтурботним виглядом я рушив у той самий бік, куди йшов Ернест. Він наздогнав мене, та ми пішли поряд.

— А де твоя машина часу, Ернесте?

   - Машина часу? — Його худеньке лице спотворилося у здивованій гримасці. — Я не маю жодної… А, зрозумів, ви маєте на увазі хронодром. Це ж треба таке сказати — машина часу!.. Я встановив собі зовсім маленький хронодром. Мій батько працює на головному хронодромі, який використовують задля експедицій, але цього разу я хотів спробувати один без нагляду. Мені так хотілося побачити все самому: як бідні, але цілеспрямовані рознощики газет підіймаються до вершин багатства. Або великих сміливих нуворишів-грабіжників — таких, як ви, та якщо пощастить — справжніх «акул економіки»! Або раптом би я потрапив у якусь інтригу, наприклад, у справжню біржову махінацію, коли мільйони дрібних вкладників втрачають гроші та «йдуть за вітром»! Чи «у жебраки»?

- У жебраки. А де ти встановив цей свій хронодром?

   — Не де, а коли. Одразу після школи. Мені все одно зараз належить займатися самовираженням, тож великої різниці це не робить. Але я сподіваюся встигнути вчасно, перш ніж Цензор-Хранитель…

   — Звісно, ​​встигнеш. Не турбуйся. А чи можна мені скористатися твоїм хронодромом?

Хлопчик зареготав, наче я сказав якусь дурницю.

   - У вас не вийде. Ані тренування, ані навіть другого ступеня відповідальності. Та навіть дестабілізуватись ви не вмієте. Я радий, що скоро повертатись, хоча мені тут сподобалося. Все так чудово! Справжнього нувориша-грабіжника зустрів!

Я понишпорив у кишенях та закурив «нувориш-грабіжницьку» цигарку.

   — Я думаю, ти навіть лівосторонню кисть там у себе знайдеш без особливих зусиль?

   — Не знаю, може, й ні. Я ніколи про такі не чув.

   — Послухай, а у вас є якась штука, щоб бачити майбутнє? — спитав я, струшуючи попіл на дорогу.