Krait - Посильний. Вільям Тен (переклад), Krait

- Спіриллікс? Це що таке? — Це такий круглий узикон, ну, ви знаєте, такий… Ваш американський вчений Венцеслаус винайшов його приблизно у цей час.

Посильний

Вільям Тен

Посильний

 

-Доброго дня, так, я Малколм Блін, це я подзвонив вам сьогодні вранці з села...Чи можна увійти? Я вам не заважаю?.. Дякую. Я зараз все вам розповім, і якщо ви – саме та людина, заради якої я бігаю по всій країні, це пахне мільйонами.

Ні-ні, я нічого вам не збираюся продавати… Жодних золотих копалень, атомних двигунів внутрішнього згоряння та іншого. Взагалі, я комівояжер, все життя ним був та чудово розумію, що схожий на комівояжера із голови до п'ят.

Але сьогодні нічого не продаю. Сьогодні я купую. Якщо, звичайно, ви маєте те, що мені потрібно. Те, про що казав посильний… Та послухайте, я не псих якийсь. Сідайте та дайте мені сказати до кінця. Це не звичайний посильний. І взагалі, він такий самий посильний, як Ейнштейн — бухгалтер. Зараз ви все зрозумієте…

Тримайте сигару. Ось моя візитівка. «Фарби для Малярних Робіт Малколма Бліна. Будь-яка Фарба у Будь-якій Кількості у Будь-яке Місце у Будь-який Час». Звісно ж, під «будь-яким місцем» мається на увазі лише континентальна частина країни, але звучить добре. Реклама! Так ось, я свою справу знаю.

Я можу продати із прибутком усе що завгодно. Нову технологію, послуги, якусь технічну штуковину… Натовп разом знесе. У мене в кабінеті на стіні є цитата з Емерсона. Чули, мабуть: «Якщо людина може написати книгу краще за інших, прочитати краще проповідь або зробити мишоловку краще, ніж сусід, то нехай вона хоч у лісі живе, люди протопчать туди стежку».

Залізний закон! А я — той самий хлопець, хто змушує їх пробивати стежку. Я знаю, як це працює, і хочу, щоб ви одразу це зрозуміли. Якщо у вас є те, що мені потрібно, ми зможемо таку справу провернути… Ні, ні, у мене всі вдома… Ви взагалі чим займаєтеся? Курчат вирощуєте? Ну гаразд. Слухайте…

Було це п'ять тижнів тому, у середу. До нас саме надійшло термінове замовлення. Час — одинадцята, а до полудня треба доставити триста галонів білої фарби в Нью-Джерсі на будівництво однієї великої підрядної фірми, з якою я давно хотів зав'язати міцні стосунки. Я, звісно, ​​був на складі. Підкручував Хенесі, він у мене за старшого, щоб той спонукав своїх людей.

Каністри з фарбою вантажили і відвозили з такою ж блискавичною швидкістю, з якою в банку вам відповідають відмовою на прохання про відстрочку платежу.

Хенесі глузливо так каже:

   — Хлопця, посильного, щось довго немає. Мабуть йому вже насточортіло.

   Чоловік десять перервали роботу й засміялися. Мовляв, шеф жартує, отже, треба сміятися.

— З якого часу у нас новий хлопець-посильний? — питаю я Хенесі. — На мою думку, до сьогодні я тут приймав на роботу і звільняв. Кожен, хто наймається вперше, має бути зареєстрований. А то що день, то нові… Ти чув, що є закони про дитячу працю? Хочеш, щоб у мене були неприємності? Скільки йому років?

— Звідки мені знати, містере Блін? - Відповідає Хенесі. - Вони всі виглядають однаково. Дев'ять, може, десять, а може, й усі одинадцять. Худий такий, але не дохлий і добре одягнений.

   — Нема чого йому тут робити. А то ще причепляться до нас із Ради освіти чи з профспілки. Вистачить з мене двох водіїв-ідіотів, які по мапі Пенсільванії доставляють вантаж у Нью-Джерсі…

Хенесі почав виправдовуватися.

   — Та я ж його не наймав. Він прийшов з ранку і почав скиглити, що, мовляв, хоче «почати з самого низу» та «показати себе», отже, мовляв, «далеко піде», відчуває, мовляв, що «може вибитися у люди», та йому, мовляв, «потрібний лише шанс». Я йому відповідаю, що у нас справи йдуть кепсько та ми навіть самого Олександра Грейема Белла не взяли б зараз на посаду телеграфіста, але він погодився працювати  безкоштовно. Все, що йому, каже, потрібно, — це «сходинка вгору до успіху», і так далі.

- Та й що?

   — Ну, я вдав, що розмірковую, потім кажу: «Добре, дам тобі шанс. Будеш працювати посильним». Вручив йому порожню банку і наказав терміново знайти фарбу, зелену в помаранчевий горошок. Пожартував, значить так. А він схопив банку і побіг. Хлопці тут мало не луснули від сміху. Гадаю, він більше не повернеться.

— Так, смішно аж нікуди. Як тоді, коли ти замкнув Вейлена у душовій та підсунув туди вибухівку-смердючку. До речі, якщо фірма не отримає фарбу вчасно, я вас з Вейленом місцями зміняю — тоді зовсім смішно буде!

   Хенесі витер руки об комбінезон, зібрався було щось відповісти, але передумав і почав кричати на вантажників так, що всі вуха зав'яли. Жарти безглузді він любить, мабуть, ще з того часу, коли вперше надув у пелюшки, але одне можна сказати точно: хлопці з ним працюють як треба.

Як раптом входить цей хлопчина.

   - Гей, дивіться, Ернест повернувся! - крикнув хтось.

   Робота знову зупинилася. Захекавшись, хлопчик підбіг до нас та поставив на підлогу перед Хенесі банку з фарбою.

Одягнений хлопчик був у білу сорочку, латані вельветові штани та високі шнуровані черевики. Мушу сказати, я такого вельвету раніше ніколи не бачив, та й матеріалу, з якого була пошита сорочка, теж. Тонкий та, схоже, справді дорогий матеріал наче металом відливає, просто вже й не знаю, як інакше описати.

— Я радий, що ти повернувся, хлопче, — сказав Хенесі. — Мені якраз терміново знадобився лівосторонній малярський пензель. Збігай-но розшукай. Тільки обов'язково лівосторонній.

   Двоє чи троє вантажників обережно засміялися. Хлопець побіг до виходу, але у дверях зупинився і повернувся до нас.

— Я постараюсь, сер, — сказав він, і мені здалося, ніби в його голосі залунала флейта. — Але фарба… Я не знайшов зелену в помаранчевий горошок. Тільки червоний. Сподіваюся, вона теж підійде.

І втік.

Секунду було тихо, потім усіх як прорвало. Вантажники стояли, тримаючи в руках банки з фарбою, і нестримно гоготали, захлинаючись отруйними репліками на адресу Хенесі.

   — Як він тебе, га?..

   — У червоний горошок!..

   — Сподіваюся, теж підійде!..

Влип по самі вуха! ‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍