Krait - Посильний. Вільям Тен (переклад), Krait

— Добре, але ти поспішай. До заходу сонця ще треба багато встигнути. Руш. - Я встановив банку з фарбою у траву й схрестив руки. Потім змахнув гілкою, немов цією штуковиною, ну, яку королі все тягають, — скіпетром.

   Він кивнув, повернувся й побіг до блакитного туману за камінням. Торкнувшись його, він спочатку став блакитним, потім зник. Які можливості відкриваються! Адже ви розумієте, про що я. Цей тенденсор… Якщо все, що сказав хлопчисько, — правда, його справді можна використати саме так, як я наобіцяв Ернесту. Можна пророкувати рух біржового курсу: вниз, вгору, хоч убік!

Передбачати фінансові цикли, розвиток галузей промисловості. Пророкувати війни, перемир'я, випуск акцій ... Все, що потрібно, - це запхати в машинку факти, наприклад фінансові новини з будь-якої щоденної газети, а потім загрібати гроші лопатою. Ну, зараз можна буде розвернутися.

   Я відкинув голову й підморгнув кроні дерева.

   Слово честі, я відчував себе наче п'яний. Мабуть, я й справді сп'янів від передчуття успіху. Я втратив хватку, перестав думати. А цього не можна припускати ні на мить. Ніколи!

Підійшовши до блакитної хмари, я торкнувся його рукою, мов кам'яна стіна. Хлопчик не збрехав, справді, без підготовки мені туди не потрапити.

   «Ну й гаразд, — подумав я. — Гарний хлопець, Ернесте. Та ім'я в нього гарне, Ернест. І все чудово».

   Туман розійшовся, звідти вискочив Ернест. У руках він тримав довгасту сіру шухляду з цілою купою білих клавіш, як у лічильної машинки. Я вихопив ящик у нього з рук.

- Як він працює?

   — Моя наставниця… Вона мене помітила, — задихаючись від бігу, промовив хлопчик. — Вигукнула мене… Сподіваюся… вона не бачила… що я побіг до хронодрому… Вперше не послухався… Незаконне використання хронодрому…

   — Гаразд, заспокойся, — зупинив я його, — недобре, звичайно. А як він працює?

- Клавіші. Треба друкувати факти. Як на стародавній... як на ваших машинках. А результати з'являться ось тут, на маленькому екрані.

   — Так, екран замалий. І знадобиться чортова сила-силенна часу, щоб надрукувати пару сторінок фінансових новин. І ще біржовий курс. У вас що, немає нічого кращого? Щоб можна було показати машині сторінку, щоб відразу отримати відповідь.

Ернест замислився.

   — Ви маєте на увазі відкритий тенденсор. У моєї наставниці такий є. Але це лише для дорослих. Мені його не дадуть, доки я не отримаю сьомий ступінь відповідальності. І те, якщо в мене буде добре із самовираженням…

   Знову він із цим своїм самовираженням!

   — Але це саме те, що нам потрібне, Ернесте. Ну ж бо злітай до себе й прихопи тенденсор своєї наставниці.

Хлопчик застиг від страху. Дивлячись на його обличчя, можна було подумати, що я наказав йому застрелити президента. Того самого, якого вони нещодавно зробили.

   — Але ж я сказав! Тенденсор не мій. Це моєї наставниці.

   — Ти хочеш керувати накопиченням капіталу чи ні? Хочеш побачити найвеличнішу з усіх коли-небудь проведених на Уолл-стріт операцій? Банки банкрутують, дрібні вкладники... і таке інше... Хочеш? Тоді мерщій до своєї наставниці.

   — Це ви про мене розмовляєте? — пролунав чистий голос.

   Ернест різко обернувся.

   - Моя наставниця! - пискнув він зляканою флейтою.

   Біля найблакитнішої хмари стояла маленька бабуся в дивакуватому зеленому одязі. Вона сумно посміхнулася Ернесту й, хитаючи головою, глянула на мене з явним докором.

   — Я сподіваюся, ти вже зрозумів, Ернесте, що цей період «надзвичайних пригод» насправді дуже потворний та населений безліччю негідних особистостей… Однак ми зачекалися, ти занадто надовго дестабілізувався — настав час повертатися.

— Ви хочете сказати… Цензори-охоронці знали про мій незаконний хронодром із самого початку? Та мені дозволили?

   — Ну звісно. Ми дуже задоволені твоїми успіхами у самовираженні й тому вирішили зробити для тебе виняток. Твої спотворені, надто романтичні уявлення про цю складну епоху потребували виправлення, тому ми вирішили дати тобі можливість самому переконатися, якою жорстокою та несправедливою часом вона була. Без цього ти не міг би отримати п'ятий ступінь відповідальності. А тепер ходімо.

   Тут я вирішив, що настав час і мені взяти участь у розмові. Удвох вони звучали як дует флейтистів. Оце й голоси!

   — Зачекайте, не зникайте. Зі мною як?

   Бабуся зупинила недобрий погляд своїх блакитних очей на мені.

- Та мабуть, що ніяк. Що ж до різних предметів, які ви незаконно отримали з нашої епохи, — Ернест, правда ж, не слід було заходити так далеко, — то ми їх забираємо.

   - Я так не вважаю, - сказав я та схопив Ернеста за плечі. Він почав вириватися, але я тримав його міцно і заніс над головою гілку. — Якщо ви не зробите, що я хочу, хлопчику буде погано. Я... я його всього заскингую!

Потім на мене напало натхнення, і я поніс:

   — Я його зігну в баранячий ріг. Я йому всі кістки переламаю.

   — Що ви хочете від мене? — спокійно спитала старенька своїм тоненьким голоском.

   - Ваш тенденсор. Який без кнопок.

   — Незабаром буду. — Вона повернулася, видавши своїм зеленим одягом легкий брязкіт, і зникла у блакитному тумані хронодрому.

Ось так слушно все виявилось! Нічого краще за все своє життя не провертав. І майже без зусиль. Хлопчик смикався і тремтів, але я тримав його міцно. Я не міг дозволити йому втекти від мене, ні, сер, адже це було все одно, що своїми руками віддати чужому мішок з грошима.

   Потім туман затремтів, і з нього з'явилася бабуся. У руках вона тримала якусь круглу чорну штуку з держаком у середині.

— Ну так краще… — почав я, і в цей момент вона повернула ручку.

   Усе. Я завмер. Я не міг поворухнути навіть волосиною в носі та відчував себе як надгробний камінь на власній могилі.

Хлопчик метнувся вбік, підібрав з землі маленький тенденсор, що випав з моїх рук, та побіг до бабусі. Вона підняла руку і знову звернулася до Ернеста: