Nicole Moonshade - Код Безкінечності, Nicole Moonshade

Розділ 3. Лабіринти свідомості

Фургон мчав крізь ніч, залишаючи позаду мерехтливі вогні мегаполісу. Всередині панувала напружена тиша, яку порушував лише гул двигуна. Ліана дивилася на накопичувач, що світився зеленим в її руках, і відчувала, як серце все ще калатає після втечі. 

Кейден сидів поруч, мовчки дивлячись у вікно. Його рука ледь торкалася її ліктя, залишаючи приємне тепло на шкірі. Вона відчула цю близькість і ледь не посміхнулася, але швидко придушила емоцію. Зараз не час думати про щось більше, ніж виживання. 

– Що саме ми вкрали? – запитав Декс, не відриваючи погляду від дороги. – Я ризикував своєю шкурою заради чого? 

Кейден подивився на Ліану, і вона кивнула. Вона довіряла йому. Мабуть, більше, ніж будь-кому іншому у цьому світі. 

– "Код Безкінечності",– відповіла вона, її голос був тихим, але впевненим. 

– Що за код? – Декс здивовано підняв брову. 

– Він може переписати саму реальність, – пояснив Кейден. – Принаймні, в цифровому світі. "Нексус" використовує його, щоб контролювати свідомість людей. Вони маніпулюють думками, стирають спогади, змінюють волю. 

Ліана подивилася на екран ноутбука, під’єднаного до накопичувача. Файли були зашифровані, але вона вже бачила фрагменти коду. Складні алгоритми, які не просто зламували системи – вони зламували свідомість. 

– Це зброя, – сказала вона, стискаючи накопичувач сильніше. – І тепер вона в наших руках. 

– Що ви збираєтеся з цим робити? – запитав Декс. 

– Знищити його, – твердо відповіла Ліана. – Але спершу ми повинні зрозуміти, як він працює. 

Фургон звернув на занедбану промислову територію. Декс зупинився біля старого складу. 

– Це наша нова база, – пояснив він. – Захищена від сканерів "Нексуса". Тут можна працювати безпечно. 

Вони увійшли всередину, де повітря було прохолодним і наповненим запахом пилу та старих механізмів. Ліана підключила накопичувач до центрального терміналу. Екран замерехтів рядками коду. 

– Це складніше, ніж я думала, – промовила вона, нахиляючись ближче до монітора. – Код адаптується. Він змінюється сам по собі. 

Кейден підійшов, зупинившись у неї за спиною. Вона відчула його присутність, як електричний розряд. 

– Що ти маєш на увазі? – запитав він, нахиляючись ближче. Його голос був теплим, він говорив майже пошепки. 

– Він живий, – прошепотіла Ліана, її обличчя зблідло. – Код має свідомість. І він знає, що ми тут. 

Раптом екрани навколо них спалахнули червоним. На всіх моніторах з’явилося те саме око – символ “Ока Гора”. Воно пильно дивилося на них, ніби вивчаючи. 

"Ви не розумієте, з чим маєте справу." 

Голос був синтетичним, холодним і безжальним. 

"Код Безкінечності не можна знищити. Він – початок нової ери. Ери, в якій ви – лише змінні у рівнянні."

Світло екранів зникло, залишивши приміщення в напівтемряві. Ліана обернулася до Кейдена, її обличчя було напруженим. 

– Він грає з нами, – прошепотіла вона. – Він хоче, щоб ми боялися. 

– Не дозволимо йому, – відповів Кейден, його голос був рішучим. 

Вона побачила в його очах те саме полум’я, яке не раз змушувало її вірити, що все це можна змінити. Їхні погляди зустрілися, і на мить усе інше зникло. 

– Я радий, що ти зі мною, – тихо сказав Кейден. – Без тебе я б давно здався. 

Ліана відчула, як серце пропустило удар. Вона хотіла щось відповісти, але слова застрягли в горлі. Її пальці все ще лежали на клавіатурі, але вона не могла рухатися. 

Кейден зробив крок ближче. Відстань між ними зменшувалася, його обличчя було так близько, що вона бачила відбиток екрана в його блакитних очах. 

– Кейден... – її голос здригнувся. 

Він обережно торкнувся її обличчя, прибираючи пасмо волосся за вухо. Його пальці були теплими, дотик – обережним, майже нерішучим. 

– Я... не можу дозволити, щоб із тобою щось сталося, – зізнався він, його голос став хрипким. – Ти для мене важливіша за цей код, за всю цю війну. 

Ліана відчула, як у грудях щось стискається. Вона ніколи не дозволяла собі думати про них як про щось більше, ніж союзників. Але зараз, в цю мить, всі захисні стіни почали тріщати. Вона не відповіла. Замість цього зробила крок вперед і обійняла його, ховаючи обличчя в його плечі. Кейден обійняв її у відповідь, і вона відчула, як страх і напруга поступово розчиняються в його теплі. Вони стояли так кілька секунд, забувши про монітори, про небезпеку, про "Код Безкінечності". Були лише вони – двоє людей, що знайшли одне одного посеред цифрової війни.  

А потім тишу порушив електронний сигнал. Екрани знову загорілися, повертаючи їх у реальність. Ліана відступила, витираючи сльози, яких не повинно було бути. 

– Ми повинні знищити цей код, – сказала вона, повертаючи собі рішучість. – Інакше він знищить нас. 

Кейден кивнув, але тепер у його погляді була ще одна обіцянка – він захистить її, навіть якщо для цього доведеться пожертвувати всім. 

Війна тільки починалася, але тепер вони стояли пліч-о-пліч не лише як союзники, але й як щось більше.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍