Ангеліна Кріхелі - Шостий поверх, Ангеліна Кріхелі

Я зітхнула і зробила ковток кави, намагаючись придушити хвилювання, що піднімається. Так, у мене не було ні друзів, ні чоловіка, ні дітей. Але ж це не означає, що я повинна змиритися із самотністю. Можливо, цей магазин стане для мене шансом, шансом на нове життя.

Однак, чим більше я думала про це, тим сильніше мене мучили сумніви. Я згадала всіх тих, хто міг би побачити мене там. Як би вони відреагували? Мені хотілося вірити, що в мене є право на своє щастя.

— Напевно, це буде весело, — знову пробудив у мені інтерес голос однієї з дівчат, — і ми зможемо спробувати щось нове!

На мить я уявила, як сама сміюся над цією ситуацією, вибираючи свого ідеального супутника, як у дитячій казці. Посмішка сама собою розповзлася по моєму обличчю, і я відчула, як у душі заграла надія. Можливо, варто ризикнути? Може, варто залишити свої страхи за межами кафе і спробувати щось, що колись здалося б мені божевільним?

Зібравшись з думками, я поставила чашку на стіл і задумалася: якщо не зараз, то коли? Життя занадто коротке, щоб боятися сміху інших. Може, на вихідних я все-таки зайду до цього «магазину чоловіків» і дам собі шанс на нову історію. Ну або щонайменше досхочу насміюся й дізнаюся, що за дивина з'явилася в Києві, про яку вперше чую. Не може ж такий магазин функціонувати всерйоз. Напевно, якась квест-кімната чергова.

Втомившись слухати дівочу балаканину, вийшла з кафе і знову опинилася в обіймах зимового вечора. Сніг продовжував падати, і я знову пішла улюбленими вулицями Києва, відчуваючи, що це місце — моє справжнє кохання, незважаючи на всі його недоліки і ритм, що лякав.

Ось завтра загуглю, що там за «магазин» такий і вирушу повеселитися найближчої суботи! Не долю, так гарний настрій точно знайду.