Ангеліна Кріхелі - Шостий поверх, Ангеліна Кріхелі

Клара, успішна і вибаглива маркетологиня з Києва, вирішує завітати до «Крамниці чоловіків», яка швидко стала легендарною у столиці, де кожна жінка може знайти ідеального супутника життя. На кожному поверсі чоловіки стають дедалі кращими: робота, любов до дітей, краса, романтика... Але щоразу Клара думає, що є хтось ще кращий на наступному поверсі. Тим часом Ярослав, програміст зі Львова, намагається знайти «ту саму» в «Магазині дружин», але його очікування від ідеальної жінки руйнуються в міру підйому. Аж доки вони не зустрічаються...

Розділ 1. Клара

Тригером, натхненням для написання цього соціально-психологічного любовного роману послугувала широко поширена в мережі притча «Магазин чоловіків». В кінці неодмнно наведу її текст. Однак я піду значно далі за її зміст, вивчаючи глибини людської душі разом із героями, які шукають особисте щастя. Ви зі мною?

 

— Ну ось, Кларо, ти й досягла віку, коли надаєш перевагу теплим штанцям, а не гарним джинсам, а також ціниш прості та зрозумілі стосунки, а не живеш романтичними ілюзіями. Ось тільки тих стосунків якраз і немає... — із сумом повідомила власному відображенню, замотуючи шию шарфом і надягаючи на себе теплу шапку.

Шеф просив сьогодні прийти раніше. Напевно, доведеться розгрібати черговий форс-мажор. Тяжко зітхнувши, ще раз перевірила світло, газ і воду, і попрямувала до дверей. Абсолютно безглузда звичка, що межує з підвищеною тривожністю. Ніяк не можу позбутися цього.

Зробила крок до дверей, але в цей момент на телефон надійшло повідомлення. Швидко глянула на екран і на мить завмерла: «Не спізнюйся!» — повідомлення від шефа. Прочитавши його, усміхнулася. Наче не можна було обійтися без цього нагадування. Ще один параноїк. Знає ж, що я взагалі ніколи й нікуди не спізнююся. Навіть на власні побачення, куди начебто маю приходити хвилин на десять пізніше. А в результаті самодисципліни приходжу на пів години раніше, і чекаю на кавалера, як дурепа, викликаючи на його обличчі здивування, коли він нарешті приходить просто вчасно.

— Не хвилюйтеся, шефе, все буде добре! — вимовила, дивлячись на своє відображення, ніби той міг відповісти.

Вибігла з квартири і попрямувала до офісу. Дорогою чомусь охопило відчуття ностальгії. Поки доберешся до метро, поки пересядеш на іншу гілку, і потім ще трястися в маршрутці кілька зупинок. Бо йти пішки сьогодні дуже холодно, а я шалено не люблю зиму і холод. Бр-р...

Згадала, як раніше не раз вигадувала ідеальні романтичні ситуації. Зокрема різдвяні та новорічні. Одного разу, мріючи про кохання з великим художником, навіть завела щоденник, куди записувала свої найпотаємніші фантазії про зустрічі на вулицях Києва, сповнених світла й романтики. Я тоді навіть сама малюванням захопилася. Щоправда, колеги мої шедеври не оцінили, тому свої портрети тихенько передарили шредеру. Справедливо, звісно, але все одно трошки прикро.

Однак реальність виявилася менш захопливою: щоранку на мене чекала не картина, а безперервна рутина. Але рутина улюблена, завжди непередбачувана й емоційно насичена.

Прийшовши в офіс, уже передчувала, що сьогоднішній день не буде винятком. Шеф, як завжди, сидів за своїм столом, глибоко занурений у читання товстелезних звітів відділів продажів. Щотовстіший звіт, то гірші справи. Шеф про це не в курсі, та й не треба йому. А я, мабуть, навідаюся до хлопців, як буде час, і запитаю, що пішло не за планом. За спиною начальника розставлено гори тек, які виглядали так, ніби мали послужити декораціями для голлівудського фільму жахів.

— Кларо, — почав він, і його голос був схожий на щебетання горобця, якому не терпілося викласти свій новий план. — У нас серйозна ситуація з одним із наших ключових клієнтів.

Зацікавлено підняла брову. «Серйозна ситуація» завжди звучало загрозливо, а реально виявлялося дрібницею. Не знаючи, чого очікувати цього разу, покірно сіла на стілець, намагаючись виглядати впевнено.

— Партнери повідомляють, що їхня реклама на телебаченні не спрацювала. Програми не йдуть так, як планувалося, і тепер вони вимагають пояснень, — продовжував шеф, передаючи мені роздруківку.

Зітхнула. На одному боці яскраві й привабливі графіки, на іншому — сумні цифри з низькими рейтингами за фактом.

— А хто в нас відповідає за цей напрям? — запитала, переглядаючи документи.

— Усі їхні найкращі фахівці б'ються над цим завданням, але поки безуспішно. Вони просять твоєї поради, — додав шеф, благально дивлячись на мене.

Зрозуміло. Його друзі знову вирішили заощадити на рекламі, а в підсумку розгрібати це буду я. Ось прямо зовсім не здивував. Зате розвеселив. Може, це просто настрій на вулицях новорічний передався мені, поки до роботи добиралася?

Завжди вважала, що, коли справа стосується реклами, найкращі ідеї приходять, коли найменше на них сподіваєшся.

— А якщо запропонувати щось абсолютно нестандартне? Наприклад, створити вірусне відео із собакою, який танцює, а потім ціну на стіл, на якому він танцює? У вашого друга ж меблева фабрика, я правильно розумію? — запропонувала, не втримавшись від усмішки.

Щось я підозріло багато сьогодні посміхаюся. Як би не довелося ввечері плакати, згідно зі старою прикметою.

Шеф глянув на мене з сумішшю здивування й наносного обурення.

— Кларо, ми говоримо про серйозну рекламу, а не про конкурс «Найсмішніший собака року».

— О, я знаю, — відгукнулася, намагаючись приховати сміх, що розпирав зсередини. — Але саме нестандартний підхід може привернути увагу. У будь-якому разі, краще б розглянути всі можливі варіанти, ніж сидіти й ламати голову над тим, як усе виправити.

Іноді, щоб знайти вихід, потрібно просто дозволити собі сміятися над ситуацією.

Шеф кивнув, і в його очах з'явилося схвалення.

— Гаразд, Кларо, давай спробуємо твій варіант, — здався він. — Ти завжди знаходиш несподівані рішення.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍