Olha Alder - Цукрова слива, Olha Alder

— Гаразд... — Чень Шень і сам не знав, чому сів на стілець і почав чекати на Сіньцзи. Він навіть трохи переживав, чи отримає те місце на зйомках. Це було дивне почуття. Такого з ним ніколи не траплялося.

— Yessss! — Сіньцзи мало не вистрибнув із-за дверей. — Мене взяли! Мене взяли! Мене взяли вперше за останні п'ять років!

— Ура! Ура! — Чень Шень підвівся і вони, обійнявшись, переплітаючись як клубочок сплутаної вовни, почали стрибати в коридорі, привертаючи загальну увагу.

— Щасливчики... — заздрісно зітхнув хтось.

— До бару? — Раптом запропонував Чень Шень.

— Навіщо? — здивовано підняв брови Сіньцзи.

— Випити, відсвяткувати. — Чень Шень зніяковів. Він справді звучить як алкоголік? Вже?

— Ідемо до гуртожитку, — схопив його за руку Сіньцзи. — Купимо на ринку яєць та локшину і смачненько посидимо. Так? — Він зазирнув йому в очі.

— Ти живеш у гуртожитку?

— І ти також. — Він засміявся. — Чи не читав контракт? Усі учасники "Убивчого торту" живуть у спеціалізованому гуртожитку.

— Але ж у мене орендована квартира на кілька днів. Потім я поїду додому до зйомок.

— А... - Він відпустив його руку. — Ти, напевно, добре заробляєш на своїй платформі, так? З багатеньких? — Він жартом ткнув ліктем по ребрах Чень Шеня.

"Ні, я бідніший за церковну мишу."

— Ну, так. — Чень Шень натягнуто посміхнувся.

— Тоді, бувай поки що? — Він помахав рукою. — До зустрічі на зйомках. І не пий дуже часто! Печінку зіпсуєш!

Лі Сіньцзи пурхнув, як і не було.

Гуляючи столицею, Чень Шень зазначив як легко загубитися серед галасу великого міста. Так голосно: машини, що гальмують і різко зриваються з місця; цокаючий звук світлофору, що перемикався з червоного на зелений і назад; стукіт підошви взуття людей, які пробігали повз нього.

Вони всі дивилися в телефони, уткнувшись і затулившись від світу навушниками. Якщо уявити, що столиця було океаном, то в ній було багато самотньої риби, яка боїться подивитися навколо себе, щоб знайти таку ж самотність.

Стук-стук.

— Привіт... — Сіньцзи витирав мокре волосся рушником. На ньому була тільки майка і домашні штани.

— Я забув запитати твій номер. — Без сорому сказав Чень Шень.

— А, ось… Записуй…

— Навіть не запросиш зайти?

— Я? — він здивовано підняв брови.

— Це ж твоя кімната?

— Так, моя.

Чень Шень усміхнувся.

— Ти знаєш, я не купив яєць, — забурмотів Сіньцзи, відсуваючи розкиданий одяг ногою, подалі від погляду Чень Шеня.

— Нічого, у нас на двох вже багато яєць… — Він почервонів. Лі Сіньцзи почервонів.

Потім Чень Шень підняв угору пакет з продуктами.

— Ось тут, я мав на увазі.

— Ну… заходь?

Зворотня поїздка на острів Цінмей була життєствердною. Йому було легко та радісно, і він навіть не думав про свої фінансові труднощі. Дідусів дім успішно пережив п'ять днів його відсутності.

— Ти вже повернувся? — дівчина з сусіднього будинку сідала на мотоцикл. — Я думала, тебе не буде кілька місяців, і ми не побачимось до різдвяних канікул, — вона підняла забрало шолома і примружилася на сонці.

— Я поїду знову наприкінці жовтня, — він махнув їй рукою. — Гарної дороги! Будь уважна! — Чень Шень зайшов у дім.

— Ти став таким добрим до мене… Цікаво, чому ж це? — бурмотіла вона, схиливши голову.

— Сьогодні ми будемо готувати еклери, — Чень Шень зав'язав фартух навколо талії й розклав інгредієнти на столі.

Коментатор А: пане-кондитереее! Ви так швидко повернулися зі столиці?

— Ах так, я залишав повідомлення, що зникну з ефірів на невизначений час, але поки що я знову в строю. Ха-ха. Отже, нам потрібно приготувати легке й повітряне заварне тісто…

Коментатор G: Аах, ці красиві руки знову в ефірі...

Коментатор А: Так! Тільки руки :( Я хочу бачити ваше обличчя, пане-кондитере.

Коментатор D: Чому я знову не можу закрити коментарі?

Чень Шень хихикнув.

Коли еклери спеклися і він наповнив їх м'яким вершковим сиром, опустив у шоколадний ганаш і дав охолонути, Чень Шень сказав:

— Тепер залишилося тільки прикрасити.

Ефір ішов уже майже чотири години, і його вірні двадцять фанатів усе ще стежили за рецептом.

— Беремо для прикраси кондитерський мішок і наповнюємо його все тим же м'яким сиром і тепер малюємо на свій смак. Наприклад, на цьому еклері можна намалювати квіточки, ось так, — він показав, як, пелюстка за пелюсткою, й вимальовується форма. — А на цьому, наприклад, — Чень Шень прикусив губу й незграбно намалював криве сердечко. — Ой, невдало вийшло. Почекайте, я візьму шпатель, щоб прибрати...

Коментатор А: пане-кондитере, ви що, закохалися?

Коментатор Е: Залиште сердечко! Так нам буде легше повірити, що приготування еклерів — простий процес!

Коментатор D: Це сердечко виглядає набагато природніше й приємніше, ніж квіти. Воно нагадує, що життя не ідеальне...

— Гаразд! Якщо хочете залишити сердечко, то нехай залишається. Не будемо йти в даосизм…

Закінчивши з усіма еклерами, він попрощався з глядачами.

Тільки вимкнув камеру, як отримав повідомлення з незнайомого номера: "Ти з'їси стільки еклерів? Кому ти приготував стільки тістечок? Якщо нема кому їх їсти — пригости мене!"

"Сталкер чи що?" — подумав Чень Шень і заблокував контакт.

Через кілька годин він подумав написати Лі Сіньцзи. Пошукав у контактах, але так і не знайшов його номера. Вони так смачно наїлися хот-потом того дня, що він міг забути зберегти новий контакт. Це трохи засмутило Чень Шеня. Можливо, їм не судилося тісно здружитися до шоу.

Все літо минуло просто: він їздив у магазин, купував продукти, вів трансляції та намагався відмовитися від вина із зеленої сливи. Він сходив на свято богині середини літа з сусідською дівчиною і навіть отримав по спині від її дідуся, коли привів її о дванадцятій ночі замість обумовленої десятої години. А ще, вона підробляла в книжковій крамниці, та Чень Шень іноді заходив туди.