Olha Alder - Цукрова слива, Olha Alder

— Мам, я їду до столиці на кастинг.

Тиша.

— Кастинг? Ти вирішив продавати своє тіло?

— Ну мам! — протягнув він.

Наслухавшись причитань про те, що вона — горе-жінка, привела у цей світ нещасну душу, Чень Шень усе ж дістав 11 500 на поїздку. Розлігшись на дивані, він радісно подумав, що завтра йому ще надійде 500 від сьогоднішнього ефіру, тож він цілком може дозволити собі з'їздити до столиці на кастинг.

Закривши дім покійного дідуся, Чень Шень рано вранці вирушив до міста.

— Шеньшень! — на сусідньому подвір'ї стояла молода дівчина в легкій сукні. Звісно, червень, студенти й школярі вже приїзджають на канікули.

— Привіт, Шеньшень! — привітно всміхнулася вона. Він лише видав натягнуту посмішку, адже ранок — це не його час.

— Привіт... — протягнув він. — Приїхала на канікули?

— Так, вже розпочалися канікули.

— Зрозуміло, — незручна пауза заповнила простір.

— А ти... їдеш? — розчаровано запитала вона.

— Ага, їду. — Він потер потилицю, намагаючись звучати бадьоро.

— Знайшов роботу? — вона стиснула губи, дивлячись точно як її дідусь.

— У мене вже є робота, — Чень Шень натягнуто усміхнувся.

— То ти не повернешся?

"Повернуся."

А вголос:

— Не знаю.

— Доброї тобі дороги, Шеньшень.

— Гарного літа! — Він помахав їй рукою і сів у машину.

Навіть якщо не вийде там, то не треба давати шансів тут. Отака була в нього установка. Просто в Чень Шеня багато хто закохувався, але ні в кого не закохувався він. 4 години їзди до міста, 2 — очікування в аеропорту і ще 2 польоту — він роздумував чому ніколи не закохувався.

Це досить дивно для його віку. Люди мали хоча б щось, за що можна було зачепитися: робота, навчання, інша людина. За що чіплявся Чень Шень? За дім дідуся на острові, за спідницю мами, за онлайн-платформу на якій готував, не показуючи обличчя і за часте прикладання до пляшки зеленого вина.

Якесь безглузде та безгрошове життя. Остаточно засумувавши, він навіть порадів, що приземлився в столиці. Тут йому буде не до саморефлексії про своє життя.

— ...Я б клопотав...

— ...самі розумієте...

Менеджер з підбору кандидатів бігав по слабо освітленому коридору закулісся, відзначаючи тих, хто приїхав і прийшов, потискуючи їм руки. Він наблизився до Чень Шеня:

— Здрастуйте, а ви хто в нас? — Він мило посміхався очима-півмісяцями. Хитрий навчений лис.

— Я "пан-кондитер". — Це був нікнейм Чень Шеня на платформі для трансляцій. Простенько і несмачно, але зловити успіх йому це не завадило.

— Так, ми вам писали. Я б клопотав за вас, але самі розумієте... — Він молитовно склав руки перед грудьми.

— Ви говорили цю фразу вже як мінімум двічі.

— За новий скрипт мені не доплачують.

Після секунди незручного мовчання він таки від себе побажав Чень Шеню успіхів.

У цей момент до нього заговорив чоловік, що сидів на лаві навпроти:

— Вперше тут, так? — засміявся молодий чоловік, який сидів навпроти.

— Так. — сухо відповів він, спираючись на стінку плечем, нарікаючи, що прийшов тоді, коли місць для сидіння вже не залишилося. — І чому так багатолюдно? Адже кастинг до 21 жовтня, а зараз червень...

— Це тому, що кандидатів багато. Хто сьогодні не встигне, ходитиме щодня, коли запросять. Так до 21 жовтня. Тому я завжди поспішаю першим чи останнім.

— Завжди? Жодного разу не бачив тебе на шоу. — Вигнув брову Чень Шень, говорячи вільно, хоча чоловік здавався старшим за нього.

— А я ще жодного разу не пройшов кастинг. Ця фраза змусила Чень Шеня здутися як пихата повітряна куля, яку проткнули голкою.

— Пу-пу-пу... — став відпиркуватися, ніби намагаючись відігнати від себе негативну енергію неуспішного кандидата.

— Лі Сіньцзи, — представився він, вставши і простягнувши руку Чень Шеню.

— Пан-кондитер. — Він все ще упирався, бажаючи зберегти особистість у таємниці.

— Це ти готуєш сливові десерти на онлайн-платформі? — Сіньцзи сам узяв руку Чень Шеня і потис її.

— Так... — Він збентежено дивився на чоловіка, який поводився безцеремонно, ще безцеремонніше, ніж він сам. — То як твоє ім'я?

— Чень Шень, — видавив він, не в змозі більше уникати прямої відповіді.

— Чудово, Чень Шень, — Сіньцзи тряс його руку. — Ти тільки десерти готуєш? А іншу кулінарію? Ні? А волосся? Якою фарбою фарбуєш чи в салоні? На Чень Шеня обрушився величезний потік питань, ніби Лі Сіньцзи ніколи ні з ким не говорив і раптом його прорвало, як трубу з окропом, що котував безперервними сплесками на Чень Шеня.

На арену кандидатів, у знімальну студію, він вийшов виснажений і викручений фізично та емоційно.

— Що ви нам сьогодні покажете? — спитав кастинг-директор.

— Тарт із зеленої сливи. — промимрив він.

— Візьміть інгредієнти та почніть готувати.

Коли камера нависла перед обличчям Чень Шеня, він наче онімів. У нього не було сил нічого вимовити і він тупо дивився на каструлю з великими сливами.

— Ви знаєте, — він звів очі на кастинг-директора. — У мене немає ліцензії кухаря чи кондитера... — невпевнено забурмотів він.

Але директор лише голосно зааплодував:

— Чудово! Це буде чудова нагода для скандалу. Ви прийняті! — Він підхопився зі свого місця і підбіг, щоб потиснути руку Чень Шеня. — Чи зможете повторити те, що тільки-но сказали у фіналі?

— Що?

— Ми заплатимо вам окремо. — Таємничо пообіцяв кастинг-директор і Чень Шень одразу потис йому руку.

— Ну що, успіх? — спитав його Сіньцзи, який все ще чекав у черзі.

— Ага, — широко посміхаючись, ніби його годували чимось смачненьким із ложечки, відповів Чень Шень.

— Лі Сіньцзи... — пролунало з динаміка, запрошуючи нового знайомого пройти до знімальної студії.

— Почекай мене, гаразд? — Він помахав рукою, ховаючись із менеджером із підбору персоналу за дверима.