Олександр Немо - Тисяча Причин Для Розставання, Олександр Немо

За хвилин десять напруженого мовчання, його злість нарешті прорвалася.

— Ти... ти збрехала мені! — прошипів він, стиснувши зуби.

— Вибач, — промовила Єва ледь чутно, її голос тремтів.

— Навіщо? Навіщо ти мені збрехала? — хлопець не міг стримати себе, його голос ставав все гучнішим.

— Я злякалася, зрозуміло? Мені було дуже страшно… — її очі сповнилися сльозами, і вона ось-ось могла розплакатися.

— Мене злить не це! - Він схопився на ноги, дивлячись на неї. — Мене злить той факт, що дві найважливіші жінки в моєму житті не можуть порозумітися між собою!

У голові хлопця кидалися думки. Він почував себе спустошеним, самотнім, розриваним між тим, що йому було дорого, і тим, що все руйнувалося. "Чому я не маю друзів? Чому я не можу просто виговоритися комусь, як роблять усі інші? Чому я не можу, як інші хлопці, напитися в гаражі з другом, а потім ранком почуватися краще?" Хлопець задумався про те, що сьогодні вночі нап'ється наодинці, щоб заглушити свої емоції та спробувати розібратися у своїх проблемах.

Так і сталося. Тієї ночі хлопець зник на дві години. Він сидів у маленькому барі на краю міста, уникаючи великих компаній, які завжди його лякали. У барі було тихо, майже порожньо, і шум не заважав йому залишитися наодинці зі своїми думками. "Чим я гірший?" — думав він, намагаючись знайти відповіді в глухому стукоті крапель алкоголю на дно склянки.

Розум хлопця швидко затуманився від алкоголю - він рідко пив, і спиртне подіяло швидко. Щоправда, бажаного полегшення він не відчув. Однак, по дорозі додому в ньому зміцнилася думка: "Я маю взяти все в свої руки, адже я чоловік. Я вирішу ці проблеми і прикладу Єву з мамою." Важливо було не втратити цієї думки, незважаючи на його стан.

Похитуючись і напівсонний, хлопець повільно блукав додому, його думки плуталися, але рішучість не згасала. Він поправляв свою чорну куртку, наче це могло допомогти йому втримати контроль над ситуацією.

На порозі будинку його зустріла стурбована мати, яка вже годину не знаходила собі місця, чекаючи на його повернення.

— Ти маєш порозумітися з Євою, — наполегливо сказав хлопець з порога

— Так-так, лягай спати, - спокійно відповіла мати, бачачи, в якому стані був її син.

— Ні, ти не зрозуміла... — почав Сашко, але тут алкоголь остаточно взяв гору. Все, що він пам'ятав пізніше, було розпливчастим: як мати вела його в кімнату, як вона давала йому пігулку, від якої він спочатку відмахувався, але врешті-решт випив, щоб вона дала йому спокій. Останнє, що він запам'ятав - Єви не було в ліжку. Ця думка стурбувала його, але сили чинити опір більше не було, і міцний сон швидко накрив його.

Вранці, першим, про що подумав хлопець, була вода. Його горло пересохло настільки, що він був готовий випити цілий океан. Мама стояла біля його ліжка зі старим стаканом води. Він накинувся на неї, ніби не пив тиждень, жадібно випивши до останньої краплі. Вгамувавши спрагу, він усвідомив іншу проблему — голова просто розколювалася. Мама знову прийшла на допомогу, простягнувши дві пігулки.

— Одна від голови, а друга… — сказала вона, але Сашко, не дочекавшись кінця пропозиції, швидко проковтнув пігулки, запив їх залишком води.

— Коли оговтаєшся, нам треба буде серйозно поговорити, — почув він її слова крізь дрімоту.

Йому вперше за довгий час довелося прокинутися без Єви поряд. І хоча він очікував, що це його засмутить, на диво, він почував себе цілком спокійно. "Напевно пішла до себе додому," - розмірковував він. "Але я все ще злий на неї." З цими думками він знову поринув у сон.

Настав ранок нового дня. Хлопець сидить за комп'ютером і монотонно щось друкував на клавіатурі. Його сині очі відбивали порожнечу, а на кофті виднілися крихти від вчорашньої вечері. Кімната була занурена в темряву, поки Єва раптово не відчинила вікно, і сонячне проміння не залило приміщення. Однак це не викликало жодної реакції у хлопця – він продовжував тупо дивитися у монітор.

— Чому ми нікуди не виходимо? Дивись, яка погода, — сказала вона, розчаровано оглядаючи кімнату. — Ти сидиш тут у темряві.

Єва чекала відповіді, але її не було. Він навіть не спромігся повернути голову або привітати її, хоча вони не бачилися цілий день. Ця незвичайна холодність насторожила її, і вона тремтячим голосом запитала:

— Чому ти мене ігноруєш? Я відчуваю холод із твого боку. Раніше такого не було...

Відповіді знову не було. В очах дівчини з'явилися сльози.

— Ти збираєшся мене покинути? — ледве стримуючи ридання, спитала вона. — Скажи, чим я цього заслужила? Назви хоча б одну вагому причину, чому ти не хочеш бути поряд зі мною!

Не відриваючи очей від монітора, хлопець повільно, з явним зусиллям видавив із себе:

— Мені краще перестати розмовляти з тобою.

— Це все через твою матір? — голосно спитала вона, відчуваючи, що емоції накривають її з головою.

І тут, не повертаючи голови, він сказав з крижаною ясністю:

— Тому що тебе не існує.

У кімнаті й справді не було нікого, крім нього самого. Єва — з її білявими локонами, панчохами та тонким запахом парфуму — зникла, як міраж, розчинившись у повітрі. Хлопець залишився один у тиші, продовжуючи щось тихо друкувати, наче нічого не сталося. На столі лежала порожня упаковка тих самих пігулок, якими його так старанно напихала мати. Схоже, тепер він остаточно одужав.

Кінець