Олександр Немо - Тисяча Причин Для Розставання, Олександр Немо

Єва сиділа на ліжку, дивлячись у вікно, її обличчя було спокійним, але, коли вона помітила його, її губи склалися в легку скривджену гримасу. Вона надула свої рожеві губи і тихо спитала:

— Вона знову злиться на мене?

Його серце защеміло. Вона виглядала такою крихкою, такою, що потребує захисту.

— Все буде добре, - відповів він з легкою невпевненістю, обіймаючи її.

Вона притулилася до його грудей, обвиваючи його талію своїми маленькими холодними руками. У її рухах було щось незвичайне, що не міг пояснити. Він обійняв її у відповідь, намагаючись не помічати цієї легкої внутрішньої напруги. Єва кинула погляд на пігулки, що стояли на краю столу.

— Що це? — спитала вона, її голос був тихий, але в ньому пролунала дивна нота, від якої в нього всередині щось напружилося.

— Від застуди, мама купила нещодавно, — сказав він, намагаючись не надавати значення її раптовому інтересу.

— Але ж ти майже здоровий! — різко промовила дівчина, насупивши свої світлі брови. — Не треба вкотре гробити своє здоров'я. Це шкідливо.

Його серце здригнулося. Він завжди любив, коли Єва дбала про нього, навіть у таких дрібницях. "Чому вона так відреагувала? Адже це просто таблетки..." Але його думки швидко змастилися теплою хвилею радості від її уваги. "Неважливо," подумав він, "Головне, що вона тут, зі мною. А мені більше і не потрібно."

Вона вмостилася в нього на колінах, обвивши його шию своїми холодними руками, її дихання було ледь відчутним. Він обійняв її у відповідь, намагаючись зігріти її тіло своїм теплом, але йому чомусь ставало все холодніше. Єва задумливо мовчала, її погляд був відчуженим, а в повітрі повисло дивне почуття очікування, ніби все, що він знав, незабаром мало змінитися.

— Я піду з нею поговорю, треба налагодити стосунки, — раптом сказала Єва, її голос пролунав твердо, майже зухвало.

— Дай їй час, навіщо ще раз нагнітати, — з побоюванням відповів хлопець.

— Ні, я зараз піду, годі! — наполегливо заявила Єва, її очі засяяли рішучістю, і вона навіть стиснула кулак, ніби готувалася до бою.

Хлопець відчув, як усередині його спалахнуло занепокоєння. "Як все може обернутися?" — тривожні думки роїлись у його голові. Він намагався заспокоїти себе, відволіктися, але все було марно. "Я повинен перестати думати про це, або збожеволію." Він стиснув зуби, переконуючи себе, що все буде гаразд. "Мама, напевно, сердиться через те, що Єва так швидко стала частиною мого життя. Все сталося зненацька: наше знайомство різко переросло у відносини. Може, вона просто ревнує, адже через Єву я почав менше часу приділяти мамі.

Раптом двері прочинилися, і він мимоволі схопився на ноги. Посмішка, що сяяла на обличчі Єви, миттєво зняла напругу.

— Мені здається, ми порозумілися! — скрикнула вона.

— Чудово! — радісно відповів він, обіймаючи її довгими руками. Для хлопця, який був значно вищим, такі обійми завжди були трохи незручні — доводилося незручно вигинати спину, але він знав, що це того варте.

Однак наступного ранку він не міг позбутися бажання поговорити з матір'ю. Він хотів переконатися, що все справді налагодилося. Ледве прокинувшись, він обережно прочинив двері на кухню.

Мати стояла біля плити, заважаючи щось у каструлі. Її світлий фартух щільно охоплював її повну фігуру, а на лобі виступили краплинки поту - на кухні було нестерпно задушливо.

— Як тобі фільм, який я радив? — почав хлопець, трохи невпевнено.

— Я ще не дивилася, - відповіла вона, не відриваючись від готування, її голос звучав рівно, але в ньому було щось незвичайне, холодне, майже відчужене.

— Він повинен тобі сподобатися, — вів далі хлопець, намагаючись зробити голос бадьорішим. — Незвичайний сюжет ще й із несподіваною кінцівкою, як ти любиш.

— Думаю, подивлюся перед сном, — відповіла вона, але її слова пролунали якось порожньо. — Навіщо я тільки затіяла все це приготування... — трохи тихіше додала вона, ніби розмовляючи сама з собою.

— Тепер наша сім'я трохи більша, ніж була раніше, треба готувати на всіх... — хлопець спробував усміхнутися, але відчув дивну напругу в повітрі.

Після його слів погляд матері різко змінився - її очі спалахнули, і вона злісно видихнула через ніздрі, наче стримуючи бурю всередині.

— Коли ти вже надумаєшся і знайдеш собі нормальну дівчину? - її голос пролунав різко, майже як удар.

— Мамо, що ти таке кажеш? — Сашко не вірив своїм вухам. — Я думав, ви порозумілися з Євою.

— Чого б це ми порозумілися? — її голос став гучнішим, і в ньому вже не залишилося ні краплі терпіння. — Ти сам у це віриш?

— Я думав, ви вчора поговорили до душі… — Хлопець намагався зберегти спокій, але в ньому наростало роздратування.

— Поговорили? — вона зневажливо пирхнула. — Та ми з нею ніколи не спілкувалися, не те що до душі!

Ці слова обрушилися на нього, як град, боляче б'ючи по кожному нерву. Все всередині стиснуло від злості. "Чому вона така?" - думав хлопець. Він був стомлений від постійної, незрозумілої агресії матері. І тепер, усвідомивши, що Єва збрехала йому, ще сильніше відчував гіркоту зради. Не кажучи більше ні слова, він грюкнув дверима і з похмурим обличчям сів за комп'ютер. Він намагався відволіктися, але думки щоразу поверталися до того, що сталося. За спиною дівчина тихо сиділа, не наважуючись підійти.