Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

— Так, мій королю. Мої руки перші торкнулися королеви Арміси, — вона не зводила пильного погляду і Едейна.

— Ти маєш дещо для мене зробити.

— Що ви хочете, мій королю?

Енерайз уважно дивилася на короля, зберігаючи витончений вираз обличчя, вражаючи своєю твердою рішучістю. Її очі були ясні, наче дзеркало, відбиваючи розуміння важливості моменту.

Король підійшов ближче, спокійно оглядаючи чаклунку з глибокою серйозністю.

— Твої вміння – це саме те, що мені зараз потрібно, — продовжував король. — Моя пропозиція стосується справи, яка вимагає особливої обачливості.

— Мій королю, яку ціну ви готові заплатити за мою допомогу?

— За твої послуги, я  заплачу відповідним чином.

— Золото мене не хвилює.

— Я знаю, — сухо вимовляє король.

***

Едейн схвильовано міряв кроками тронну залу. Минуле ходило за ним тінню, нагадуючи про події, які він не в силі змінити. Ще ніколи Астрід не був так близько до отримання омріяного. Він поглянув на ліве зап’ястя, на якому мітка, залишена Армісою, майже зникла, звільняючи його від скованого закляття.

— Нарешті я позбудуся цього повноцінно. Нарешті... я повернув доньку додому.

Він продовжував міряти кроками залу, серце йому билось від нервової напруги. Цей момент був вартий довгого очікування. Врешті-решт йому вдалося звільнитися від закляття покійної дружини.

Ще ніколи стіни тронної зали не здавалися Едейну такими величезними, а кожен його вдих – таким тяжким.

— Печатка буде знята, і її сила повернеться до неї.

Астріду не терпілося побачити доньку яка була буквально за крок від нього.

Двері тронної зали відчинилися, але замість доньки там стояв Адріан. Король витримав кілька секунд гнітючої тиші, пильно вивчаючи Даерона-молодшого, мов вперше його бачив, і тільки потім заговорив:

— Де вона? — його голос затремтів від хвилювання. — Де моя донька?

Адріан зберігав рівну поставу, віддзеркалюючи власною поведінкою велич та авторитет капрала. Едейну знадобилося достатньо часу, щоб перестати в Адріану бачити його ненависного батька.  Морвеса, якого він ладний був віддати в жертву Мунарін, не менше тисячу разів.

— Ваша величносте, вона в палаці, але їй потрібен час. Сьогодні ваша донька пережила забагато. Я відвів її до кімнати покійної королеви. Ваш цілитель дав їй заспокійливе та снодійне. Все це, — він обвів поглядом тронну залу, — може почекати до ранку.

— Звісно, — понуро відповів Астрід. — це може зачекати.

— Ваша величносте, в мене є прохання.

Король пильно примружився дивлячись на капрала Даерона, але відразу ж його обличчя розслабилося.

— Говори.

— Дозвольте провчити капрала Уайта гільдії Анзу, не пояснюючи за що.

Брови Едейна піднялися в німому подиві.

— Капрала Уайта?

— Так.

Астрід розвернувся до Даерона спиною, заводячи руки назад. Він кілька хвилин мовчав, дивлячись на трон, а після заговорив:

— Місяць, цього буде достатньо в королівській темниці, — рівно заговорив він. — І не днем більше. Чутки про його ув’язнення не повинно поширитися королівством.  — суворіше додав король. — Ні його посада, ні становище при дворі не зміниться, доки я живий.

— Так мій король, — Адріан віддав честь, після чого покинув тронну залу.

— Отже вона обрала його, — пробубонів собі під ніс Едейн, ледь всміхаючись. —  Тоді доведеться докласти зусиль, щоб вона забула про капрала Уайта.

Примітки:

Мунарін — улюблена наймолодша донька Тораллака, богиня полум’я. Не виконав волю батька, він покарав її, відіславши в підземне царство, де власне вона й стала правити.