Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

- 2 -

Морвес кипів від емоцій, які його переповнювали із надлишком. Він сидів в кріслі, стискаючи щелепи так міцно, що його зуби аж скреготіли. Власний син, його зрадив. Його рідна плоть та кров.

— Я недооцінив його амбіцій, — крізь зуби процідив Даерон-старший. — Щоб я не говорив, він ніколи не прийме мою сторону, — його обличчя розслабляється, і замість напруження під очима лягає глибоке розчарування.

Слуга, що стояв поруч, мовчки слухав слова пана, зберігаючи беземоційний вираз.

— Мій пане, — почав Ксого, звертаючись до свого господаря, — ви знаєте, що неодмінно знайдете вихід із цієї ситуації. Потрібно тільки трохи часу та стратегії.

Даерон підняв погляд і подивився на свого слугу з натяком на вдячність. Втішливі слова йому й справді потрібні були, особливо коли стосунки із королем були схожі на натягнуту тятиву арбалета, яка от-от лусне.

— Так, Феліс. Можливо, ти маєш рацію. Поки що нам варто бути обережними та готуватися до всіх можливих варіантів. Спадкоємиця повернулася, і тільки сам Тораллак знає, що в голові в Едейна. Він однозначно захоче усунути мене.

— Поговоріть із молодим паном, можливо не все втрачено і він має свій план?

— З того, що ти мені розповів, єдиний висновок напрошується – в нього однозначно є свої плани на спадкоємицю. І єдине, що заспокоює мою тривожність, що Сільсія, — він ніжно вимовляє її ім’я, — закохана в цього капрала Уайта.

Останній не надто симпатизував Морвесу, але це було кращим варіантом для нього, ніж закохана сестра в брата.

— Я дістав те, про що ви просили, — Ксого дістав із кишені невеличку торбину й протягнув його Даерону. — Відверто скажу, це було не легко, але влаштований хаос спадкоємицею, був мені на руку.

— Це вже щось, — легка посмішка з’явилась на його обличчі, коли він заглянув в торбину. — Відправ служницю до Адріана. Хай терміново з’явиться в сімейному маєтку. Все ж таки доведеться йому розповісти хто така Сільсія, доки все не зайшло так далеко.

— Слухаюсь, пане.

Феліс та Морвес ще довго обговорювали наступні кроки, та можливі варіанти подій. Їхні голоси загубилися у тихому журчанні штучного фонтану, що стояв поруч з вікном, натягуючи золотого місячного сяйва.

***

Татіра відчувала, як її серце б’ється швидше, коли згадувала події, що відбулися посеред вулиці і руйнацію, яку заподіяла магія Сільсії. Моріана Аберхат  виглядала так, мов зникла в іншому вимірі. Історія, яку вона розповіла була не просто шокуючою; вона здавалася майже неймовірною.

Після тих подій, Олавей відчувала як легке тремтіння все ще давало про себе знати. Коли Моріана остаточно змовкла, закінчивши розповідати те, що не могла сказати доньці, всі присутні мовчали. Атмосфера в крамниці була не просто напруженою, вона була до огидності бридкою, ковзкою і сповненою брехні.

Татіра навіть не хотіла уявляти, як себе почувала Сільсія, коли все життя перевертається з ніг на голову.

Олавей намагалася осягнути все, що  розповіла Аберхат, але це було складно зробити, їй все ще не вірилося в те, що Сільсія законна спадкоємиця трону. Її подруга, яку вона знала з дитинства, її майбутня королева. І доки Татіра копалася в собі, намагаючись прийняти почуту інформацію, Лукас приніс склянки гучно ставлячи їх на стіл, привертаючи увагу всіх.

Моріана виглядала, як та, хто пережив чергову втрату. Майже так само, вона виглядала, коли хоронила свого чоловіка. Єдиним, хто був власне зайвим і не причетним до всього, що відбулося, це був Лукас, але чомусь Моріана не прогнала його, а навпаки запросила до крамниці.

Соуер був незнайомцем, тим, хто власне, забрав їх з місця подій, рятуючи їхні життя. І зараз, він по-хазяйськи налив в склянки знайдений лікер, так, мов був у себе дома.

— Не надто вірю в те, що алкоголь знімає стрес, але… — він не встиг договорити, Моріана майже одним ковтком випила вміст склянки, протягуючи знову, щоб ту наповнили. — Тримайте.

Аберхат знову осушила склянку, повторюючи свої дії.

— Зупиніться, ви так нап’єтеся до втрати свідомості! — запротестувала Татіра, але Лукас знову налив алкоголь в склянку.

— Нехай, — сухо вимовила Аберхат. — Сьогодні мені це потрібно як ніколи.

— Saldais sapnis, — вимовив Лукас, проводячи долонею перед очима Аберхат. Зеленкувате сяйво окутало його долоню, він здмухнув магію прямо в обличчя Моріани. Минає секунда друга, як очі жінки заплющились, і тільки вчасно підставлена долоня Соуера вберегла Моріану від синця.

—  Що ти зробив?!

— Їй потрібен відпочинок, — спокійно вимовив Лукас. Він обережно взяв Аберхат на руки. — Проведеш, чи як?

— Проведу, — буркнула Татіра відставляючи склянку, з якої так і не зробила ковток. — На другий поверх, перші двері на право.

Татіра відчинила двері до кімнати Моріани. Лукас вніс її і поклав в ліжко. Олавей підійшла, щоб накрити її ковдрою.

— Вона прокинеться пообіді, цього буде достатньо щоб тіло відновилося.

— Дякую, Лукасе. — Татіра кивнула із вдячністю. Тільки як вони обоє вийшли з кімнати, вона запитала: — навіщо ти шукав володарку тіней?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍