Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

- 1 -

Едейн дивився на Армісу із захопленням. Вона була сильною, амбітною, могутньою жінкою, яка мала надзвичайну владу над чоловіками, не чаклуючи.

Навіть попри те, що Едейн її не кохав, зрештою він відмовився від своїх всіх почуттів, прийнявши нав’язану долю королем Івеліосом. Нікого не запитували про любов, бажання, стояв залізний факт – ви одружитеся, ваша магія симбіозна, ви породите сильне потомство.

«Їхня магія це коло взаємодії, де кожен з них доповнював і підсилював один одного» — саме так описував Івеліос зв'язок Едейна та Арміси.

— Я ношу під серцем дитя, — Арміса стояла в білосніжній напівпрозорій сукні. Місячне сяйво підкреслювали її контури тіла.

— Навіщо ти мені це говориш?

Їхній офіційний шлюб тривав не більше трьох годин, і зараз, по іншу сторону дверей, половина сімейства Астрід очікувала скріплення шлюбу за давніми традиціями. Ненависна традиція, яка змушувала чоловіка та дружину  лягти в ліжко, адже без цього шлюб не вважався скріпленим і благословенним верховним богом Тораллаком.

Едейн дивився на Армісу, проковтуючи її колючі слова. Ще кілька хвилин назад, він її цілував, а вона його обіймала так, ніби справді готова з ним прожити все життя.

— Я хочу, щоб ти знав.

— Краще б ти мені збрехала, — відверто говорить Едейн, але погляду не зводить.

Арміса навіть бувши напівоголеною не втрачала свого шарму,  гордовитості в погляді, якої було сповна. Він стискає зло щелепи, відчуваючи як гнів наростає в ньому. Едейн готовий був перекреслити минуле, щоб почати нове життя зі Армісою.

— Ні, — заперечила вона. — Не хочу, щоб ти гадав, що це дитя твоє. Щойно мій живіт округлиться, я покину палац, — вона ставила його перед фактом. — Я народжу це дитя. Якщо воно дістане благословення Тораллака, то виживе, і я полишу його. Ніхто не знатиме про нього.

— Навіть біологічний батько? — Едейн іронічно всміхається, дивлячись на королеву.

Він не очікував, що Арміса виявиться невинною, коханців в його королеви вистачало, але те, що вона сказала, шокувало його. Насолода скріплення їхнього шлюбу тепер віддавала ядучою гіркотою.

— Ти не можеш народити дитя від іншого! Це суперечить всьому, що говорив король Івеліос.  Позбудься дитини!

— Ні, — сказала вона, й потягнулася до халата.

— Твій батько цього не дозволить.

— Я провела з тобою ніч. Скріпила союз. Хто повірить, що це дитя не від тебе?

Її прямий погляд, горда пихатість та зверхність – все що Едейн так ненавидів і одночасно цим захоплювався.

— Якщо не зміниш свого рішення, я ніколи не ляжу з тобою в одне ліжко!

***

Нічний сад був окутаний таємничою атмосферою, освітлений блідим сяйвом місяця. Поміж темних кущів розміщувалися величні троянди, що плавно колихалися на легкому вітрі. Серед саду виділялася гойдалка, виготовлена з темного дерева, злегка підсвічена світловим камінням. Її легкий скрипіт був чи не єдиним звуком в саду.  

Сільсія відчула, що її серце билося надто швидко. Біль, страх, розчарування змішалися в одне, переповнюючи її думки. Дихання Аберхат стало нерівним і важким, так, мов вона вдихала повітря через солом'яну трубочку. Руки почали дрижати, а ноги відмовлялися її слухати, так, ніби стали камінням. Непереборний страх невідомості обгорнув її, немов темна хмара, яка завжди чекала на найгіршу мить її життя.

Адріан турботливо всадив Сільсію на гойдалку, ставши на коліна перед нею так, що їхні обличчя майже були на одному рівні.

— Дихай, — втішливо він промовив, торкнувшись її пліч своїми руками. — Повільно, повторюй за мною.

Даерон неодноразово бачив панічну атаку в Карана, який перші рази реагував надто близько на побачену смерть. Карана не хвилювало, смерть забирала побратима, чи ворога. Потрібен був час, щоб Роорн навчився сприймати реальність обраного шляху військового чаклуна.

Їй брехали все життя. І від усвідомлення того, що це робила найближча людина, боліло ще дужче. Сільсія весь час прокручувала в голові своє дитинство, цілителя Мейба, батька, якого вона глибоко поважала та матір, яку обожнювала попри її колючий характер. Все було брехнею.

— Я так хотіла чаклувати, але всі запевняли, що в мене низький рівень.

Її руки затремтіли після того, як вона на них поглянула. Приниження, які вона терпіла через свою магії, низький рівень енергії – все це тепер не мало сенсу. Втратило цінність навіть її прагнення стати сильнішою. Те, що текло зараз в її жилах, сповна вистачало, навіть більше.

— Сія, все прийде в норму, обіцяю, — він підводиться й знову протягує їй руку. — Ходімо, король хоче з тобою зустрітися.

— Можна не сьогодні?

Її очі скляні, здавалось секунда-друга, і вона розплачеться.

— Звісно, — розуміюче він кивнув головою. — Він зрозуміє. Я відведу  тебе в кімнату. Тобі потрібно відпочити.

— Дякую.

***

Едейн завжди мав амбіції, але ніколи не переходив межі. Він не намагався пригнути вище голови. Не намагався аж доки, його королева, не розповіла йому свою таємницю. Таємницю яку носила під серцем. Змінити король нічого не міг, але й виконати те, що так від нього хотів Івеліос й сама Арміса, він також не міг. Не після того, як Морвес нахабно його принизив. Едейн міг терпіти зверхність Арміси, принаймні її статус це дозволяв, але не від радника короля.

«Я давав їй шанс. Якби вона тільки позбулася цього дитяти, зачате в пороку, я б закрив очі на все. Я не стану цього терпіти!»

— Мій королю, — Енерейз низько вклоняється, виражаючи свою пошану новому королю. — Ви хотіли мене бачити?

За вікном була пізня ніч, Кабарг ніколи не нехтувала запрошенням королівської сім’ї. Вона розуміла, що новий король буде щось від неї вимагати, і це їй було на руку.

— Мені доповіли, що ти одна із найталановитіших чаклунок-цілительок у всьому королівстві.

— Ваша похвала, солодша за мед.

— Ти брала участь в пологах нинішньої королеви?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍