Анастасія Тоцька - Хіморода, Анастасія Тоцька

Зранку Агнесі подзвонила власниця квартири, яку орендувала дівчина.

— Агнесо Адамівно, на Вас жаліються вже вп'яте за цей місяць, я змушена Вас виселити. Будь-ласка, покиньте квартиру до кінця цього місяця.

До кінця місяця два дні. Що ж, в Агнеси немає вибору.

— Завтра переїду.

— Дякую, бо я вже втомилась вислуховувати від мешканців скарги на Вашу кішку, жалію, що дозволила у своїй квартирі тримати тварин.

Дівчині доведеться знайти нову квартиру. Завтра в неї єдиний вихідний і єдина нагода зайнятись цією справою, хоча домівку варто шукати вже сьогодні...

В будь-якому випадку в Агнеси є плани, їй потрібно на роботу, а все інше потім.

Біля офісу (точніше біля входу) на дівчину вже чекав Єремій із чаєм в руках. Агнеса підійшла до входу і зупинилась біля хлопця. Це що, повага?

— Добрий ранок, чай, — сказав Єремій простягнувши стаканчик із напоєм Агнесі.

— Замість кави?

— Ви вчора залишили мені кошти, кажучи, що це на чай, я купив Вам сьогодні чай. Не знав який любите, тому взяв просто чорний, без цукру, але якщо Ви любите із цукром, я взяв 3 стіки, якщо-що.

— П'ю без цукру, — сказала здивована дівчина і забрала напій у Єремія.

Колеги попрямували в середину до ліфта. Хлопець продовжував розмовляти з Агнесою, хоча це було схоже скоріше на монолог ніж діалог.

— Я п'ю чай з двома ложками цукру. Люблю солодке. До речі, що мені потрібно буде робити сьогодні?

Я б хотів виконувати завдання пов'язані саме із роботою, а не кішкою. Коли буде щось цікаве?

Приїхав ліфт.

— Знайди мені квартиру.

— Що?

Агнеса вийшла з ліфта, за нею попрямував і Єремій.

— Мені потрібна нова квартира в оренду, щоб завтра, щоб завтра я вже могла заїхати туди зі своєю кішкою.

— Нічого собі, Ви можете говорити довгими реченнями? Це найдовше, що ви сказали, за весь час!

— Квартиру. Знайдеш?

— Знайду-знайду, скільки кімнат? Скільки у Вас речей? Потрібно шукати квартиру по стилю?

— Будь-яку, на завтра.

— А як же?...

— Як я буду працювати будучи безхатьком?

— Як скажете...

Мати помічника виявляється зручно...

В якийсь момент до робочого місця дівчини підійшла секретарка.

— Агнесо Адамівно, Олег Вікторович просить Вас пройти до його кабінету. Хоче назначити Вас керівницею проекту будівництва готелю. Зайдіть будь ласка через п'ять хвилин.

— Добре.

Тим часом Єремій сидів у кафе на першому поверсі та шукав квартиру для дівчини з телефону, перебираючи усі можливі варіанти та телефонуючи власникам домівок...

Агнеса ж взяла записник і ручку, якщо раптом буде інформація, яку треба записати, та попрямувала до кабінету директора.

— Агнесо... де Єремій?.. — зіткаючи спитав Олег Вікторович.

— Не знаю.

— Він твій помічник, що означає не знаєш?!

— Я не його матір, мені немає діла до того, де він.

У кабінет зайшла секретарка.

— Стефаніє, знайди і приведи сюди Єремія.

— Зрозуміла, — відповіла секретарка і попрямувала шукати Єремія.

— Агнесо... робота твого помічника це допомагати тобі...

— Він допомагає мені знайти квартиру.

Олег Вікторович тяжко видихнув.

— Почекаємо Єремія і я розкажу про проєкт.

Агнеса здивовано підняла брови і сіла в крісло навпроти директора, чекаючи на свого помічника. Через деякий час Єремій, із задоволеним виразом обличчя прийшов до кабінету і встав біля дівчини очікуючи нарешті на свої поручення.

— Агнесо, наша компанія отримала новий проект на будівництво готелю. Хочу обрати тебе керівницею цього проекту.

Директор простягнув документи Агнесі.

— Тут всі подробиці, — каже Олег Вікторович, показуючи на папірці: зустріч із твоєю командою сьогодні о сімнадцятій, післязавтра зустріч із замовником на місці будівництва. Там поряд кафе є, в якому і зустрінетесь. О дванадцятій.

— Можу йти?

— В тебе немає питань?

— Ні.

— В мене є! — викрикнув Єремій

Директор здивовано поглянув на хлопця.

— А що мені робити?

— Допомагати Агнесі з документами, зібраннями, відрядженнями... що ще робити...

— Зрозумів, дякую!

— Що ж, свою роботу ти знаєш, будуть питання — кажи, — промовив директор Агнесі.

Дівчина встала зі свого місця і попрямувала до виходу, за нею пішов і Єремій.

Щойно Агнеса вийшла з кабінету, вона повернулась до хлопця і спитала:

— Що з квартирою?

— Я знайшов один варіант — там є: кухня-студія; спальня; ванна і кабінет для роботи.

— Це що за квартира така?

— Новобудова.

— І?

— Завтра о десятій ранку можете під'їхати подивитись квартиру, поговорити з рієлтором, підписати договір, а потім і заїхати з речами.

— А адреса?

— А Ваш номер?

Агнеса здивовано глянула на хлопця, який враз почав пояснювати своє питання.

— Ну правда, так буде зручніше набагато, у мене й у Вас завжди буде зв'язок один з одною. Тим більше, за Вашим номером я надішлю адресу.
Агнеса взяла папірець і ручку, записала свій номер телефону і дала Єремію.

— Готуйся до зібрання, підготуй конференс-залу, із цим тобі допоможе секретарка Стефанія. Перевір чи працює там обладнання для презентації.

— Зрозумів!
Хлопчина радісно пішов готуватись до конференції, але через кілька хвилин повернувся, щоб дещо спитати.

— Агнесо Адамівно, а як буде взагалі відбуватись виконання проєкту? — зацікавлено спитав Єремій.

— Я розкажу команді про проєкт, наші завдання, стиль та дедлайни. Потім до роботи беруться дизайнери, у них є тиждень на розробку плану. Потім знов зустріч, де оберемо найкращий дизайн, далі вже зустріч із замовником, а після працюють геодезисти, що дають зрозуміти, які слід використовувати матеріали. Потім бухгалтери та економісти планують витрати, фіксують вартість та заробітну плату. Потім зв'язуємось із замовником та шукаємо будівельну компанію, для виконання проєкту. Все.

— Стільки слів! Я в шоці, дякую за таку кількість інформації, піду працювати!