Анастасія Тоцька - Хіморода, Анастасія Тоцька

Не буває випадковостей у світі,
Є тільки ігри для Богів,
Твої думки і дії не тобою оповиті,
А чимось вище дано, хоч не вір.

Можливо, доля в світі таки є,
І зустріч станеться обов'язково,
Та лиш ляклива думка виграє,
Думка про останнє слово.

Чому? Чому не зупинила?
Чому не попрохала: "зачекай"?
Вона йому щоночі снилась,
Вона та її слово: "прощавай".

Вона була бездушна і жорстока,
І милою та ніжною була,
Без неї в голові він не ступав ні кроку,
У серці глибоко була вона.

Він мучивсь, кожен день писав "ти як"?
І кожен день чекав одвіт,
Він так жадав, він так кортів, щоб так,
Просто отримати "привіт"?

Вона так чекала зустрічі із ним,
Щоб йому дивитись прямо в очі,
І розповісти все, не пишучи листи,
Розповісти про безсонні ночі.

Їй теж кохались його пальці, руки,
І безпардонні кучері на голові,
Вона здригалась, чуючи у двері стуки,
Думаючи "невже, це справді він"?

Їй не хотілось компліментів і манер,
Іншого вона не хоче знати,
Їй не потрібен блиск дорогих шпалер,
Їй лиш хотілося кохати.

І наче всі невдачі зачинились там,
У клітці із залізними прутами,
Вони закінчились і нам,
Залишається лиш бути нами.

Нарешті їм обом щастить в ділах,
Він добре вчивсь, ішов до мрії,
Вона обрала керівництво у ролях,
Вони разом мали надії.

Віддав свій борг і став найкращим в універі,
Знайшла інвесторів для фірми, переїхала у Львів,
Кожен розвивався у своїй сфері,
Кожен отримав те, що так хотів.

І лиш не міг ніхто покинути країни,
Не могли зустрітись хоч на день вони,
І відчуваючи важкий тягар провини,
Кожен день були дзвінки-дзвінки-дзвінки.

Минали роки, один... два... три... чотири...
Ні час, ні відстань не узяли верх,
Почуття їх зовсім не остигли,
І погляд їх закоханий не мерк.

Вони в душі пекли надії,
Він знав, повернеться і буде рівним з нею,
Він у душі тримав пекучі мрії,
Бо так гаряче любив душею.

Вона щовечора ждала дзвінків,
Вона чекала його вдома,
Їй так хотілося почути те "привіт",
І хоч серце вже з'їдала втома.

І от, вже минає четверта весна,
Але вже кілька днів від нього ні слова,
Він ніби зник зі світу, а вона,
Не може зробити нічого.

Він залишиться там, він точно знайшов,
Ту, що до серця припала,
Він просто так, через час, взяв і пішов,
А вона вже кілька ночей не спала.

Вже середина літа,
Та дата, коли він поїхав і зник,
Вже середина липня!
— Раптом доноситься крик.

За чотири роки її фірма зросла,
Багато роботи, замовлень,
Раптом до неї секретарка прийшла,
"Кілька людей чекають оформлень".

"До Вас сьогодні новенький завітає,
Він у Німеччині вчивсь і приїхав сюди,
На співбесіду у Вашу фірму бажає,
Його б записати на час, а куди?"

"Запиши на дванадцяту, сподіваюсь, зі стажем?"
І от на співбесіду іде робітник,
Відкриваються двері до кабінету і враз, він голосно каже,
"Я Ваш новий помічник"!

Кінець