Анастасія Тоцька - Хіморода, Анастасія Тоцька

Агнеса нахилилась до бабусі з подивом слухаючи, що вона скаже.

— Я знаю, чому ви сюди приїхали, всі речі забрали, усе життя до гір перевезли. Про прокляття Ваше знаю.

— Чому Ви про це говорите, знаєте, як його позбутись? Звідки воно взагалі взялося?

— Знаю як його позбутись і взялось звідки знаю. Тобі Єремій постійно казав "це доля", ти б до нього прислухалась. У вас родове прокляття, однакове, а знаєш чому? Ваші предки давно прокляли один одного. І єдиний спосіб його зняти, це покохати одна-одного. Покохати і поклястись перед Богом у своєму коханні і вірності, лиш тоді прокляття буде знято.

— Шлюб? Що за дивина, чому саме шлюб?

— Бо лиш кохання вбиває ненависть, прокляття було накладено через ненависть, і кохання її подолає.

— Чомусь це просто звучить...

— Чи просто когось так щиро покохати? Ось що я тобі скажу, Агнесо, зроби перший крок, Єремій не зможе, а ти зможеш.

— Чому тоді ми аж сюди приїхали? Через місце сили?

— Це доля! Якщо б не приїхали сюди, чи було б вам добре у своєму місті? — видавлюючи із себе останнє слово, промовила бабуся, — і мене б ви не зустріли! Піди, скажи йому, почни щось більше, ніж дружбу, ви ж обидва цього хочете!

Агнеса здивовано поглянула на бабцю, яка прямо змушувала її піти до хлопця. Дівчина посунула стілець і збиралась встати зі столу, як раптом до хати вбіг радісний Єремій:

— Агнесо, бабусе Калино!

— Що сталося, онучку? — питає бабця.

— Я вступив! Я зміг! Я вступив!

— Ти про що, Єремію? — питає здивована Агнеса.

— Я... я... я вступив до університету в Німеччині! Я буду вчитись на архітектора!

— Що? — перепитує Агнеса, нерозуміючи, що відбувається.

— Молодець, Єремію! — викрикує бабуся.

— Коли ти встиг вступити до університету?

— Я подав документи у кілька вузів, мене взяли в один із них! Я надсилав їм свої роботи, вони підтвердили їх. Мої роботи одні з найкращих! У мене нарешті вийшло!

— Чому ти нічого не сказав про те, що подаєш документи?

— Я думав, що нічого не вийде, ти так старалась, допомагала мені, навчала. Я боявся не виправдвти твоїх зусиль, боявся розчарувати, я б нічого не сказав, якщо б не вийшло. Але все добре! Я зміг! Ні... все просто чудово!

— Ти молодець, Єремію. Агнесо, ти щось хочеш сказати?

— Ти молодець, я пишаюся тобою.

— Може щось ще? — питає бабуся, сподіваючись, що Агнеса зізнається Єремію.

— Так, як ти збираєшся там вчитися? Житло, оплата за навчання?

— Я вже все вирішив, але... мені потрібно буде вирушити у четвер. Ми не зможемо піднятись на Говерлу. Я знайду там підробіток, поверну тобі все, що заборгував!

Все закінчилось, так і не почавшись.

_________________________________

Як думаєте, чому Агнеса так нічого і не сказала? В них ще є шанс? Якщо знайшли помилку у написанні, дуже прошу звернутись у коментарі до твору, буду дуже вдячна і подарую вам свій безмежний респект!