Анастасія Тоцька - Хіморода, Анастасія Тоцька

Агнеса зупинилась перед Стефанією і переклавши сумку з лівої руки в праву подивилась на секретарку трішки з подивом.

— Агнесо Адамівно, Олег Вікторович сказав мені щоб я передала Вам, щоб Ви, коли піднялись в офіс, зайшли до нього у кабінет.

— І що йому треба?

— Він хоче з Вами поговорити.

— Якщо він хоче зі мною поговорити, то хай сам до мене і приходить, - Агнеса відступила від Стефанії вбік і попрямувала до ліфта. 

— Стійте! Стійте! - вигукуючи побіг Єремій за Агнесою.

Дівчина повернулася до хлопця із неабияким подивом. Вона повернула голову так швидко, що можна було чути дзвін деталей, з яких складалися її сережки. Вона завмерла на місці очікуючи на пояснення.

— Я... Я Ваш новий помічник! Єремій, дуже приємно! - хлопець із радістю простягнув руку до Агнеси, але та тільки опустила погляд, щоб глянути на його руку, а потім так само підняла очі, дивлячись прямо в його обличчя, хоча здавалось, вона вивертає усю його душу навиворіт...

Дівчина розвернулась назад до ліфта і натиснула кнопку, щоб викликати його, майже повністю проігнорувавши Єремія.

Щойно ліфт прибув і Агнеса зайшла в середину, Єремій поспішив за нею. Встав поряд і чекав прибуття на восьмий поверх.

— Агнесо Адамівно, може бажаєте кави, я Вам принесу! Яку полюбляєте?

— Не люблю каву.

— Може щось інше? Сік? Вода? Чай?

— Їдь мовчки.

— Добре... а що мені робити сьогодні, які доручення?

— Звільнись.

— Не хочу! Я був на стількох співбесідах! І тільки тут мене взяли! Тому я не буду звільнятись.

— Звільнишся через кілька...

— Мені казали, що Ви схожа на відьму. Я очікував побачити стару жінку із породавкою на носі, а тут Ви. Ви дуже гарна! Ви знали? — перебиваючи каже Єремій. Агнеса знов дивиться з подивом.

— У будь-якому випадку, ти звільнишся через кілька днів.

— Це моя справа, зараз моя робота полягає в тому, щоб допомагати тобі. Тому що мені робити?

Ліфт прибув на восьмий поверх, відкрились двері.

— Купи моїй кішці корм, ‐ сказала дівчина і дала Єремію двісті гривень.

Після Агнеса швидко вийшла з ліфта, натиснувши на кнопку першого поверху, чим відправила хлопця назад до виходу.

Корм...

Робити нічого, Єремій пішов за кормом для котів у найближчий супермаркет. Купив, викинув чек, повернувся, знайшов Агнесу, дав їй корм.

— Що далі?

— Потрібен вологий, а не сухий.

— Вологий? Чому Ви одразу не сказали? Взагалі-то я Ваш помічник і повинен допомагати з роботою, а не із Вашими забаганками.

— Не хочеш — звільняйся.

Єремій ображено видихнув.

— А із цим що?

— Обміняй в магазині.

— Я чек викинув.

— Тоді і корм викинь.

— Просто... викинути?

— Просто викинь.

Хлопець ще раз видихнув і знов пішов у супермаркет, поклавши сухий корм у свій портфель.

Купив вологий корм, зберіг чек, повернуся в офіс.

— Ось!

— Це не той. Потрібен із чорною стрічкою зверху.

— Чорною стрічкою?

— Так. Є синя стрічка, означає, що там є риба. Є помаранчева — корм з куркою.

— А чорна?

— З індиком.

— Ну добре...

Єремій знов побіг у супермаркет, але там не було цього корму, тому хлопець повернувся до офісу.

— Там немає такого корму.

— Пошукай в іншому місці.

— Може Ви дасте мені свій номер? Я подзвоню, якщо не знайду, може потрібно буде інший купити.

— Купи той, що із чорною стрічкою. Телефон я забула вдома.

— Як можна було забути телефон?

Агнеса потиснула плечима, а Єремію довелось йти знову до магазину.

Хлопець ніяк не міг знайти потрібний корм. Із синьою стрічкою є, із помаранчевою є, а із чорною немає! Єремій шукав по всьому місту і тільки під вечір знайшов... чорний маркер... він купив корм із помаранчевою стрічкою і зафарбував її чорним маркером. Бо як виявилось такого корму, скоріше за все, навіть не існує...

Але у хлопця залишалось зовсім трохи часу до кінця робочого дня, тому йому слід було поспішити, щоб встигнути віднести корм Агнесі.

Єремій зміг прибігти до компанії перед самим її закриттям і, на щастя, йому вдалось побачити Агнесу біля входу у будівлю. Він швидко віддав дівчині корм і радісно поглянув у її очі. У її здивовані очі.

— Корм. Із чорної стрічкою, як Ви і просили.

Агнеса мовчки забрала корм.

— А що із рештою роботи.

— То на чай.

— Тобто чайові?

Агнеса проігнорувала питання і попрямувала до своєї автівки, яка стояла на парковці, залишивши хлопця на самоті. Мати авто було досить зручно, дівчина в будь-який момент, не прив'язуючись до часу, могла поїхати на роботу; у відрядження (на місце будівництва) і таке інше...

Приїхавши додому, Агнеса прийняла душ і одразу ж погодувала свою кішку.

Шкряб... Шкряб...

Дівчина прошкрябала зарисовану чорним маркером помаранчеву стрічку і посміхнулась.

— Креативно. Враховуючи той факт, що корму із чорною стрічкою не існує.

— Няв? — кішка здивовано глянула на свою подругу (Агнесу).

Дівчина опустила руку на голову кішки і почухала її вушка. Кішка почала муркотати від задоволення.

Кішка Агнеси мала ім'я Нера, що у перекладі з французької означає "чорна". Нера була справді чорнішою за беззоряну ніч, хоча зорями можна було назвати її очі, кольору пустелі. Це розумна кішка, але лінива. Вона була для дівчини другом, тому Агнеса ніколи не називала себе її господаркою.

_________________________________

Чекаю відгуки на першу частину! Як вам? Якщо знайшли помилку у написанні, дуже прошу звернутись у коментарі до твору, буду дуже вдячна і подарую вам свій безмежний респект!