Барнс С.А. - Станція з привидами, Барнс С.А.

Коли на кону стояла її робота, а психолог на місці рекомендувала їй щось на зразок зміни обстановки - як вона могла сказати «ні»?

Юліус видає несхвальний звук горлом. «Вони використовують вас».

Настрій, який вона намагалася втримати, ненадовго спливає вверх. «Ми вже говорили про це або якусь версію цього раніше», — зазначає вона. “Чому ти тут? Тому що, відверто кажучи, зараз я не відчуваю підтримки моєї «особи підтримки».

Він відповідає не відразу. Спочатку сідає поруч з нею на ліжко, ніби для огляду, його погляд кидається на двері, ніби щоб переконатися, що вони все ще майже зачинені. «Тільки… чи не спадало вам на думку, що Монтроуз може вас підставити?» Він не може повністю дивитися на неї, і не зводить очей з підлоги.

Вона хмуриться на нього. “Про що ти говориш?”

Він нахиляється ближче, і його голос нагадує шепіт. «Я маю на увазі, що вони звинувачують у всьому той підрозділ R&E. Стрімке зростання числа пацієнтів, слабкі результати, недостатнє лікування…»

«Це не збори персоналу, Юліюсе», — каже Офелія. Вона починає відчувати легке запаморочення.

Він ігнорує її, продовжуючи: «І тепер, після того… що сталося, вони пропонують тобі цю «можливість»? Можливість, яка буде обмежена без групи підтримки, і залежатиме лише від вас. Команда R&E, яка, сумують вони за членом команди чи ні, буде до біса ображена на вас за те, що ви прийшли на їхній терен. Неможливо допомогти людям, які цього не хочуть…”

«Я ще навіть не зустрічалася з ними, — починає вона.

«Ти одна з найрозумніших людей, яких я знаю, Фел. Подумай над цим. - Він бере її руку у свою. Вона майже відчуває це через дивне заціпеніння, що поширюється її тілом. - Монтроуз не хоче, щоб медіа отримали вас, особливо після того, як вас звільнили. Але якщо вони відправлять вас геть, вони виглядатимуть готовими до співпраці та перспективними, і якщо ви не зможете нічого зробити, історія не буде виглядати такою, ніби вони звільнили Офелію Брей без причини. Це буде виглядати так, що Офелія Брей зазнала невдачі».

Його слова, навіть як гіпотетичний заголовок, звучать як несподіваний удар. Він правий? Концепція звучить конспірологічно та надто складно, але це не означає, що він помилився. Насправді, це дуже схоже на сторінку з посібника для керівників Монтроуз. Вони ніколи ні в чому не винні.

Невпевненість на рівні кишківника, яку вона відчувала з моменту, коли підписалася на цю місію, спалахує знову, кислота палить її шлунок.

Але… це не має значення. Вона мусить щось зробити, щоб загладити свою помилку, врятувати свою кар’єру, і це найкращий — і єдиний — варіант з запропонованих.

Офелія вдихає й повільно видихає, уявляючи, як її сумніви розчиняються в білому тумані, як теплий подих у холодному повітрі, не залишаючи по собі взагалі нічого. Біль у животі трохи вщухає.

«Я ціную це, Юліюсе». Слова виходять густими, невиразними. «Ти дбаєш про мене. Але зі мною все буде добре».

Він стискає її руку. «Я просто хвилююся за вас. Хвилююся за ваш розум». Він робить паузу, ще більше стишуючи голос. «Ми могли б просто вибратися звідси. Хапнути Джонатана й Марлікса, взяти відпустку на пару тижнів, що скажеш?»

Офелія сміється. «З усім нашим вільним часом? Правильно». Вона хитає головою. «Ви схожі на мою сім’ю», — каже вона, дражнячись.

Ця дрібниця діє як крихітний укол напруги, його пальці майже непомітно стискаються. Вона, напевне, навіть не помітила би цього, якби його рука не охоплювала її.

Офелія відчуває, ніби падає, крутиться головою вперед і різко зупиняється. «Почекай, — каже вона. «Почекай». Її думки сповільнюються через ліки, що течуть її венами, а губи раптово німіють.

«Ти… Чи мій дядько…» Вона ледве може вимовити слова, навіть не може сформулювати запитання, ця ідея абсолютно смішна, але водночас ідеально, жахливо характерна для її сім’ї.

Але Юліусу не потрібно, щоб вона закінчувала. «Я вважаю, що це погана ідея», — каже він, захищаючись, піднімаючи підборіддя. «Мені не потрібно було, щоб хтось інший сказав мені це. Ви так відчайдушно прагнете загладити те, що сталося, що не можете чітко мислити».

Це не відмова.

Офелія висмикує свою руку, і в ній відкривається жахлива прірва. Гнів і біль від зради вирують усередині, кожне почуття бореться за домінування. «Ти просто причаївся на парковці, чекаючи сигналу?» Її голос хрипить від хвилювання.

Він кривиться, що в поєднанні з його швидким відступом є достатньою відповіддю. «Слухай, сім’я — це важко», — швидко каже він. “Я знаю це. І я знаю, що ви з дядьком не завжди ладнали», — каже він.

Вона чує голос Дарвіна в його легких, невимушених фразах, і він звучить так, ніби вони посперечалися через смак начинки з сої в індичці на День Подяки. Її темперамент спалахує, як відкрите полум’я на тонкому гноті, що веде до роками накопиченого палива.

«Що він тобі дав?» — запитує вона, ретельно складаючи кожне слово. “Мій дядько.”

«Він зробив кілька хороших зауважень, Фел», — каже Юліус. «Я думаю, що він справді намагається допомогти…»

«Що він тобі дав?» — скрипить вона між зубами.

Юліус затягує подих, вираз обличчя якого забарвлює сором. Зрештою він відповідає. «Він сказав, що вони, можливо, зможуть потягнути за якісь ниточки. З ліцензією на штучну вагітність».

Ох! У її голові тихий звук, інстинктивна реакція здивування. Чомусь до того моменту, поки він не підтвердив обмін, Офелія сподівалася, що все це було лише непорозуміння, помилка з добрих намірів.

Юліус бачить зміну її виразу. «Ви знаєте, як це важко, і ми намагалися отримати це схвалення протягом другого…»

«Рей!» гукає Офелія.

«Але, Фел, це не має значення. Я погодився на це лише тому, що мені байдуже», — стверджує Юліус.

Рей з’являється у дверях майже відразу.

«Ми закінчили. Будь ласка, виведіть доктора Огілві». Офелія використовує кожну унцію владності Брей, щоб утримати свій тон від коливань. Ліки, які пом’якшують її захист, не допомагають. «І змініть мій екстрений контакт».

На обличчі Юліуса промайнула хвиля розплавленої люті до Офелії. Він зраджує її, жертвуючи багаторічною дружбою, і він має нахабність страждати від її відповіді?

До своєї честі, Рей просто киває. “Сюди, будь ласка.” Він простягає руку в жесті, щоб Юліус вийшов. Рей, дякувати Богу, не питає, хто має бути її екстреним контактом, тому що на даний момент у неї немає членів сім’ї та небезпечно мало надійних друзів.

Юліус піднімає руки на знак капітуляції й повертається, щоб піти. Але він зупиняється біля дверей. «Фел, я б не зробив цього просто так. Ти знаєш мене, ти знаєш, що я кохаю тебе, і я саме це мав