Барнс С.А. - Станція з привидами, Барнс С.А.

Так. Це теж підійде.

Вона вириває руку з боку, навпомацки шукаючи аварійне розблокування.

За вікном рухаються тіні. Офелія мовчить. Хтось там є.

Два постукування по зовнішній сторони кришки. «Ітан?» Голос Офелії звучить грубо від довгого невикористання.

Вона напружується для екстреного випуску. Якщо це Ітан, чому він не випускає її? Корабель пошкоджений? Її бак?

Туман у вікні відступає, згортаючись по краях, а танк нагрівається навколо неї.

Тінь відсувається, і на її місці тепер інша. Цього разу Офелія бачить достатньо, щоб розпізнати, хто на неї дивиться.

Її мама. За винятком того, що вона молодший за Офелію. Вона не пам’ятає, щоб бачила її такою. Темні очі, каштанове волосся, коротко підстрижене, зі смачними світлими пасмами, що обрамляють її обличчя.

Офелія штовхається назад у танк, але подітися нікуди. Ісусе. Холодний сон не спрацював; вони все ще змушують її бачити видіння.

Рот її матері рухається швидко, несамовито, але Офелія нічого не чує через приплив крові у вухах.

Що дивно. Раніше Офелія все чула в своїй голові.

Її мати сповільнює мову, і цього разу Офелія може читати її по губах. Усе гаразд, Фел. Все добре. Ти в порядку.

Усвідомлення наступає повільно. Це не її мати і навіть не її галюцинація — ніхто з них не потрудився б її заспокоїти. Або називати її «виродженням красивого імені».

Ця жінка Дульсі. Її молодша сестра, тепер старша, ніж вона була, коли Офелія бачила її востаннє, на п’ять, може, сім років… принаймні.

«Дульсі?» — недовірливо запитує вона.

Дульсі посміхається Офелії, і тепер Офелія не знає, як вона взагалі побачила свою матір замість неї. «Чорт, у тебе проблеми», — каже Дульсі. «Ви надіслали це повідомлення Джасінді, і все вибухнуло. Вона оприлюднила це, і рада забрала дядька Дарвіна та маму».

Офелія хитає головою, не звертаючи уваги на скрегіт і хлюп біогелю. «Дульсі, ми заражені…»

«Дай нам секундочку», — повільно каже Дульсі, обережно вимовляючи. «Ти зараз у порядку, але ми ще не зовсім готові до тебе тут».

«Ітан? Кейт? Суреш…»

Дульсі киває. «Це зайняло більше часу, ніж ми думали», — каже вона. «Одинадцять років. Холодний сон зробив більшу частину роботи, але вченим потрібен був час, щоб з’ясувати, як очистити залишки…

«Ми тут», — втручається новий голос. Ітан визирає з протилежного краю вікна, піднявши руку на знак вітання.

Полегшення пронизує її.

І Офелія впевнена, що під час цього процесу Піннакле з’ясувала, як заробити гроші на їхній ситуації, Лірії 393-C, Вежах або на всіх трьох одразу, але це добре.

Вона впорається з цим по-своєму, як тільки вийде звідси. Більше не можна втікати від того, щоб бути Брей. Їм це може не подобатися, але їй це не подобалося з самого початку — можливо, тепер їхня черга відчувати дискомфорт.

«Одинадцять років?» — запитує Офелія, заново розглядаючи Дульсі. Їй було б — боже мій — майже тридцять. Зараз вони майже ровесники.

На обличчі її сестри з’являється веселе роздратування. «Так, добре, я все ще молодша, і завжди буду виглядати краще».

Слабкий сміх вислизає від Офелії разом зі сльозами. Вона дуже сумувала.

Ущільнювач ламається на резервуарі з довгим шиплячим видихом, і петлі пронизливо пищать на знак протесту, коли кришка відходить на кілька сантиметрів.

Свіже, тепле повітря проникає крізь маленький отвір, і це ніби сонце, яке сходить після місяців сірості. Офелія тремтить.

Ітан простягає руку крізь щілину, щоб заспокоїти її. Вона тягнеться іншою рукою від її тіла, і кінчики його пальців торкаються її.

Кришка відкидається назад з брязкотом металу об метал, пропускаючи світло й повітря повністю, і Офелія глибоко вдихає. Вперше за багато років.

ЗМІСТ

Титульна сторінка

Посвята

Розділ 1

Розділ 2

Розділ 3

Розділ 4

Розділ 5

Розділ 6

Розділ 7

Розділ 8

Розділ 9

Розділ 10

Розділ 11

Розділ 12

Розділ 13

Розділ 14

Розділ 15

Розділ 16

Розділ 17

Розділ 18

Розділ 19

Розділ 20

Розділ 21

Розділ 22

Розділ 23

Розділ 24

Розділ 25

Розділ 26

Розділ 27

Розділ 28

Розділ 29

Розділ 30

Розділ 31

Розділ 32

Розділ 33

Розділ 34

Розділ 35

Епілог