Ніколь Кові - Особливо небезпечний , Ніколь Кові

СОФІ КЕРР

Я не маю сил йти на роботу, тим більше після чергової зустрічі з Кемероном, але все ж мушу. Крім того, вранішня прогулянка від Норбботену до Паялу не пройшла повз мене. Я відчувала, як застуда потихеньку підкрадається. Боліла голова, зʼявився легкий кашель і сопливість.

Та всеж, моїх накопичень після роботи в салоні Ремі майже не лишилось і я сподіваюсь сьогодні отримати зарплатню за перший робочий тиждень.

Мої сили геть покидають мене, бо працювати кожних два дні в нічну зміну, вчитись, готувати собі сніданки, обіди та вечері самотужки і ще й постійно думати про чиїсь погрози надто важко.

Та як би там не було, я вдячна Кемерону, що позбавив мене хоча б однієї проблеми - Тайлера. З яких би він причин це не зробив.

Його учорашнє зізнання не стало відкриттям, я вже і так зрозуміла що це його рук справа.

Я вдягаю зелений фартух і зітхнувши, дістаю чергову пігулку проти кашлю. Зачиняю шафку, закинувши льодяник до рота і прямую в заповнену людьми залу.

Гучна музика ніяк не дозволяє головному болю піти від мене, а запах диму ще більше подразнює слизову носа.

-Ти сьогодні геть ніяка.-каже Ребекка, раптом зʼявившись поряд зі мною і я киваю.

-Важкий день.-відповідаю я і дівчина хмуриться.

-Може важкий тиждень? Ти весь час така похмура.-зауважує кучерява шатенка і я тру пальцями очі, щоб трохи розслабитись.

-Важке життя.-виправляю я і Ребекка сідає на один із барних стільців. Замовлень поки нема, тож ми не поспішаємо до роботи. Бармен ставить перед нами дві чашки гарячого чаю і я вдячно киваю йому.

Хлопець, приблизно двадцяти років теж виглядає стомлено. Імʼя цього брюнета я досі не можу запамʼятати. Ден? Чи Денні? Чи Ділан?

Та без різниці.

Він не надто товариський для розмов, проте добре виконує свою роботу і час від часу підсовує нам з Ребеккою такі приємні «подаруночки».

Минулої зміни він пригостив нас цукерками, а ще до того прийняв замовлення замість мене, коли я пішла в туалет, щоб гості не зчинили скандалу.

Ми беремо свої чашки і хлопець одразу повертається до своєї роботи. Протирає склянки, переставляє напої і дружньо всміхається новим клієнтам.

-Слухай, може тобі варто було б підшукати іншу роботу? Моя сестра нещодавно влаштувалась в книгарню, там потрібні співробітники. Непогано платять.-пропонує жінка і я щиро вдячна їй за турботу.

-Дякую, та мені це не підходить. Я маю щодня зʼявлятись на навчанні.-кажу я, хоча сама порушила сьогодні це правило.

Та я не жалкую. Жодне навчання не може бути важливішим за зустріч з Кемероном, хоч вона і була невдалою.

Господи, навіть зараз він заполоняє мою голову, мій світ. Його надто багато як для колишнього. І нажаль, надто мало для коханого...

-Гаразд.-киває дівчина, розуміючи, що ця тема закрита і ми беремося пити чай. Я знову сьорбаю носом і жінка нахиляє голову на бік.

-Ти лікуєшся? Із застудою треба боротись одразу, поки не стало гірше.-каже вона і я черговий раз зітхаю.

-Так. В мене є льодяники.-повідомляю я і жінка цокає язиком, показово закотивши очі.

-Тобі треба противірусні, Софі. Здається в мене в сумці була пластинка. Знаєш, я завжди ногу з собою аптечку. Коли тобі перевалює за двадцять пʼять, це життєво необхідно.-сміється вона і я теж її підтримую.

-Не варто, Ребекка. Я гарно почуваюсь. Це лише кашель.-запевняю її я і шатенка киває.

-Гаразд. Але раптом що, звертайся.

За якісь пів години нашої безтурботної розмови відвідувачів більшає і ми дякуємо бармену за чай, який трохи поліпшив стан мого горла, а потім прямує по різні сторони зали, аби прийняти замовлення і перевірити чи ніхто не зачекався допомоги офіціантів.

І де тільки в людей стільки сили, щоночі відпочивати в клубах?

Ми швидко обслуговуємо всіх новоприбувших і коли лишається один досі обділений нашою увагою столик, кучерява подруга обіймає мене за плечі.

-Я потурбуюсь про цих хлопців. Відпочинь трохи, ти зовсім бліда.-вона ніжно гладить пальцями мою спину і я вдячно киваю.

Я й справді бліда, але мабуть не через хворобу. Радше через втому.

Якби я не пішла до Кемерона сьогодні вранці, а приділила цей час Святій Марії чи сну перед нічною зміною, почувалася б краще.

Ребекка береться за обслуговування молодиків, жартуючи з ним про щось своє, а я поки сідаю за барну стійку, дістаючи із сумки свої конспекти, щоб наздогнати всі пропущені сьогодні предмети.

За пів години я впоралась і коли замовлень побільшало, взялась виконувати свої прямі робочі обовʼязки офіціанта.

Підійшовши до чергового столику на другому поверсі, що був у найдальшому кутку, я помітила за ним знайому фігуру.

Тернер обіймав ту кучеряву блондинку, яка була з ним на різдвяній вечірці Інес та Шелбі.

Дівчина мило про щось розповідала, а Кем уважно слухав. Він ніжно торкався пальцями її волосся, як робив це зі мною і розглядав кожен міліметр обличчя.

І це після того що було між нами вранці. Ти дурепа, Керр...

Не варто було сподіватись, що секс має хоч якесь значення для Кемерона. Ще донедавна Ремі звав його секс-машиною, тож наврядчи щось змінилось за той короткий проміжок часу, що ми зустрічались.

Чорт... і як я маю спокійно на це дивитись?

Я стискаю зуби і підходжу до столика, крізь силу стримуючи нудоту, яка підходить до горла. Шлунок зкручується у вузел і я ледь тримаюсь на ногах. Хочеться дати Кему ляпаса і сказати все що я про нього думаю.

Він зрадник. Можливо навіть більший, ніж я.

-Доброго вечора. Що будете замовляти?-запитую я і парочка підіймає на мене очі. Зелений погляд грає вогнем і кутик губ Кема підіймається. Його це веселить? Він отримує задоволення?

Не треба мати надздібності, щоб зрозуміти, що він навмисно привів сюди свою подружку. Щоб познущатись з мене.

І де в ньому тільки взялось стільки ненависті?

-Я хочу мохіто, але без лайму.-замовляє дівчина і проглядає меню закусок.-І давайте ще сирні палички.