Ніколь Кові - Особливо небезпечний , Ніколь Кові

-Добре.-киваю я, записуючи замовлення в блокнот.-Ви?-перевожу погляд на Кема і той холодно мені диктує своє замовлення.

-Пляшка Хенесі і лід.

Я намагаюсь чимшвидше піти і вже коли чекаю їх замовлення на барі, щоб подати, хтось підходить до мене ззаду.

-Привіт.-чую чоловічий голос я і обертаюсь.

-Привіт. Я можу чимось допомогти?-запитую я, думаючи, що це один з клієнтів недочекався свого замовлення.

-Ні. Тобто так.-ніяково каже хлопець із світлим волоссям. Він статний, високий, в міру спортивний і здається дуже милим.-Я...-мнеться він, а потім простягає руку.-Гейб.

-Гейб.-повторюю я і тисну йому долоню.-Софі.-досі не розуміючи, що потрібно цьому симпатичному хлопцю, представляюсь я.

-Слухай, я вже кілька разів тебе тут бачив і ніяк не осмілювався підійти.-починає блондин і мої щоки починають палати від розуміння.-Ти не хочеш лишити мені свій номер?-обережно запитує він і простягає телефон.

Це дивує мене ще більше ніж попереднє зізнання, та я намагаюсь мило йому всміхнутись. Мати шанувальників приємно, але ж так незвично...

-Не хоче.-гаркає хтось позаду і штовхає Гейба в плече.

Я закочую очі. Звичайно.

-Відвали, Кем.-гарчу я і впевнено протягую руку до телефону хлопця.

Не тільки Тернер може грати моїми почуттями. Я теж хочу вступити у цю гру.

Я впевнено починаю вписувати свій номер, та Кемерон висмикує з моїх рук телефон і різко сує його Гейбу.

-Звали звідси.

__________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

Мене страшенно дратувала одна лише думка, що цей недолугий хлопець може підійти до Керр. Та він виявився більш настирним, ніж я міг уявити.

-В тебе якась проблема?-запитав блондин у мене, натякаючи на мою поведінку.

-Це в тебе буде проблема, якщо зараз не звалиш.-гаркнув я і Керр спробувала зробити крок до хлопця.

Не дратуй мене, пташко, благаю тебе. Я й так не можу оговтатись після того як ти пішла сьогодні вранці.

-Не зважай на нього.-каже дівчина і я тягну її за руку назад. Можливо надто сильно, та я погано контролюю себе, бо не можу витримати навіть метр дистанції між ними, а вона ще й скорочує цей простір.

-Я її хлопець.-гаркаю я і блондин піднімає брови, яно здивувашись цьому факту.

-Колишній.-виправляє мене Софі і робить ще одну спробу заговорити з цим недоумком.

Колишній? Он як. Я не усвідомлював цього доки не почув з її вуст.

-Не звертай на нього уваги, Гейб.-каже блондинка і я сильно стискаю зуби від гніву, аби він не прорвався крізь мене. Натовкти пику цьому Гейбу досить приваблива ідея, та тоді мене виштовхають звідси і я більше не контролюватиму відстань між Софі і цим блондином. Нахиливши голову на бік, я прохрустів шиєю і зробив перше, що спало на думку - обхопив руками талію Софі і перекинув її через своє плече.

-Кем, відпусти!-вигукнула вона, вдаривши долонею мене по спині, та я вже впевнено крокував до жіночого туалету.-Ти чуєш чи ні?!-кричала вона, а я впевнено ігнорував.

Зайшовши у жіночий відділ, я зачинив за нами двері, сильно гепнувши ними і поставив пташку на ноги.

-Я попереджав тебе, Керр.-гарчу я і дівчина робить крок назад, таким чином тікаючи від мене.-Ніяких хлопців поряд.

-Мені байдуже, що ти казав. Іди далі розважай свою нову подружку!-кричить вона і я тягну її за руку до себе, та дівчина виривається, а це страшенно дратує.-Навіть не думай! Я не твоя особиста повія! Я думала між рами щось зміниться після ранкової зустрічі! Та ти просто використав мене і побіг до цієї...-вона довго підбирає слово і врешті зітхає.-Цієї! Привів її сюди, а мені не даєш навіть з кимось познайомитись. Це нечесно, Кем!

Я знову хапаю її за талію і притягую до себе, бо просто не можу терпіти цю відстань між нами.

Не варто було приводити сюди Лонні. Не варто було дратувати Софі. Не варто було вранці її відпускати.

Чорт, я стільки всього зробив даремно.

Чарівні губи обведені червоною помадою, яку я так обожнюю, зводять мене з розуму. Чорні джинси і така ж футболка, обтягують кожен вигин тіла Керр. Волосся хвилями падає на плечі, змушуючи мене важко дихати. Вона ідеальна, як не подивись.

-Ти моя, пташко. І я робитиму з тобою все, що захочу.-кажу я і Софі намагається мене відштовхнути, та в неї не вистачає сил.

-Ні! Навіть не мрій! Я більше не твоя! І більше не хочу нею бути! Я більше не вибачатимусь і не проситиму твого кохання! З мене досить!-кричить крихітка і я хапаю її за підборіддя, змушуючи дивитись мені в очі.

-Моя, пташко.-гарчу я, бо ці слова боляче ріжуть по серцю.-І завжди нею будеш. Хочеш ти цього чи ні. Я звʼяжу тебе і зачиню в нашій спальні, якщо знадобиться, зрозуміла?

Моя погроза радше викликає нестерпне бажання взяти пташку просто тут, в смердючому туалеті, ніж лякає.

-Ти цього не зробиш, Кем! Я не дозволю так з собою поводитись! Все! Ти хотів розійтись - ми розійшлись, залиш вже мене в спокої!-надривно кричить Софі, ніби ось-ось заплаче, та я тільки сильніше притискаю її до себе.

-Пробач, пташко, та спокою в тебе не буде. І ліжко ти ділитимеш лише зі мною, зрозуміла?-гарчу я.

Софі вдивляється в мої очі і хитає головою.

-Я зробила тобі боляче. Та це ніщо в порівнянні з тим, що ти змушуєш мене переживати щодня.-каже вона, смикнувши рукою.

-Мені байдуже, що ти говориш. Бо я досі можу тебе контролювати, тебе відчувати і бути в тобі.-гарчу я і впиваюсь в ці солодкі губи, яких мені завжди мало.

***
 

Чекаю в коментарях ваші враження)

Підписуйтесь, щоб не пропустити продовження!