Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Відмовитися було неможливо.
— Джеммі залишається. Я йду, — сказала вона й обвила чоловіка руками. — Дякую тобі, Патрику!
Кат ніяк не вгавала, усе скаржилася, що їй нічого вдягти, хоча її валіз вистачило б на цілий візок. Патрик категорично заперечував:
— Одна валіза на людину. Ми купимо все, що вам потрібно, у Лондоні. Новий гардероб для кожної з вас.
Кат і Меґ радісно перезирнулися.
Вони дісталися до Петергеда надзвичайно погожої днини. «Галантний Джеймс» бадьоро відплив від берега. Гребці доправили їх до корабля. Навіть те, як їх піднімали на облавок у підвісному кріслі, не збентежило Кат, хоча Меґ була не в захваті.
На південь дісталися на диво швидко й легко, без морської хвороби. Вони навіть не зустріли жодного іншого судна, доки не опинилися в гирлі Темзи, звідки збиралися доплисти до Лондона. Там їх наздогнав іще один корабель, вочевидь піратський на вигляд. На його кормі стояв гарний юнак із дбайливо вистриженими вусами й бородою.
Патрик розсміявся.
— Рейлі! — вигукнув він. — Рейлі! Ах ти ж пірат!
Красень на кормі кинув погляд через вузенький водяний простір, що Розділяв їхні кораблі.
— Боже-світе! Хіба таке можливо? Ґленкірку! Це ти?
— Так, бунтарю! Ходи сюди, випий зі мною келих вина.
За кілька хвилин англієць стояв на палубі «Галантного Джеймса», стискаючи Патрикові руку.
— Ти вже був при дворі? — поцікавився граф.
— Ні. На це в мене немає грошей. Я трохи побешкетував. Французькі кораблі — така легка здобич. Невдовзі попрямую до Ірландії. А згодом, може, у мене з явиться трохи золота в кишені та якісь гідні вчинки за плечима, що робитимуть мені честь, тоді я зможу постати перед королевою. Я простий парубок із Вест-Кантрі, Патрику. Поки що все, що маю для слави, — це те, що я небіж у других старої гувернантки королеви Кейт Біллі, а також небіж у других леді Денні. Цього не досить для рекомендацій.
Патрик усміхнувся.
— Та годі тобі, дияволе амбітний! Я хочу тебе познайомити з моїми дружиною та матір’ю. — Він повів свого товариша до великої каюти на кормі корабля. Постукавши, вони увійшли в гарно обставлену кімнату з великими вікнами на море. Меґ ступила вперед.
— Мамо, це майстер Волтер Рейлі. — Його очі пустотливо блиснули. — Небіж у других леді Денні.
Рейлі кинув на нього гнівний погляд, потім щиро всміхнувся до Меґ і губами торкнувся її руки.
— Ваш покірний слуга, мадам.
— А це, — провадив Патрик, виводячи вперед Кат, — моя дружина Катріона, графиня Ґленкірка.
Рейлі випустив руку Меґ і витріщився на неї.
— Боже-світе, чоловіче! — вигукнув він. — Дружини ніколи не мають такого вигляду! Хіба що коханки, але тільки в королів, у того з них, кому дуже пощастило. Але дружини — ніколи!
Леслі засміялися, а Кат, навіть не порожевівши, відповіла:
— На жаль, містере Рейлі, мушу розчарувати вас. Я справді графиня Ґленкірка, дружина, а до всього ще й мати.
Схилившись над її рукою, Рейлі зітхнув:
— Я побачив справжню досконалість, але мені не досягти її, тож доведеться довіку парубкувати, мадам.
— Рейлі, ви найчарівніший із шахраїв. Я боюся за честь усіх дівчат у вашому Вест-Кантрі. — Вона обережно вивільнила руку.
І Кат, і Меґ жадібно дослухалися до всього, що говорив Рейлі. Хоча він іще не з’являвся при дворі, однак знав повнісінько пліток звідти, що їх переповідали йому його друзі. Він розповів їм також про найостанніші новинки моди, адже Рейлі був фат і любив похизуватися.
Вони чудово провели час, а потім капітан повідомив, що от-от почнеться відплив. Якщо вони зараз не увійдуть у річку, доведеться стати на якір на дванадцять годин. Рейлі відразу ж підвівся. Цілуючи руки жінкам, він з усіма попрощався. Граф провів його на палубу й сказав, що сподівається ще побачити його при дворі, перш ніж вони повернуться в Шотландію. І невдовзі завдяки погожому вітру «Галантний Джеймс» прослизнув у Темзу й поплив угору, проти течії.
Розділ 13
Люстро Елізабет Тюдор підтверджувало настання її сорок сьомого дня народження. Та хай там як — вона була королева. І хоч вона й не приховувала, що зовсім не збирається заміж, охочі не переводились. Її весь час оточували джентльмени, з чиїх гострих язиків злітали вишукані компліменти.
Саме це й робило шотландського графа Гленкірка таким привабливим. Він був достоту вродливий. Більшість придворних були вусаті, бородаті й напахчені. Граф же мав чисто виголене, гладеньке, елегантне підборіддя, і від нього чувся чіткий чоловічий аромат добре вимитого тіла. Він був високий, на кілька дюймів вищий за більшість чоловіків, доброї статури, з гарною шкірою й темним хвилястим волоссям. Оті його золотаво-зелені очі просто захоплювали. А головне — він був добре освічений. Королева ненавиділа невігласів. І він не підлещувався до неї, як це робили інші. Він ніколи б не став одним із її фаворитів, але його ввічлива холодність зачаровувала її. Вона так і не забула його, хоча минуло кілька років із того часу, коли він з’являвся при дворі.
Тоді він був усього лише лордом Патриком, а тепер повернувся вже справжнім графом. Він став на коліна і, не зводячи золотаво-зелених очей із веселими бісиками в глибині її обличчя, взяв руку, яку вона люб’язно йому простягнула.
— Ваша величносте, — пробурмотів він і звівся на ноги.
Елізабет раділа, що сидить на узвишші, але все одно їхні очі були майже на одному рівні. Королева почувалася вкрай незручно, бо звикла згори вниз дивитися на те, як її обожнюють придворні. Її бурштинові очі звузились, і вона заговорила:
— Отож, шотландський шахраю, ви нарешті повернулися.
— Так, ваша величносте.
— І як же ви бешкетували, доки були далеко від нас? — Елізабет лукаво посміхнулася.
— Я одружився, мадам, і дав життя синові.
Дехто з молодих придворних засміявся, думаючи про те, що життя самого графа скінчилося.
— І скільки ж ви вже одружені, мілорде?
— Два роки, ваша величносте.
— І скільки років вашому синові?
— Два роки, ваша величносте.
Очі Елізабет розширилися, і куточки її рота сіпнулися.
— Боже мій, Ґленкірку! Не кажіть тільки, що вас упіймав обурений батько…
— Ні, мадам. Я був заручений зі своєю дружиною від самісінького її дитинства.
«Тут є якась історія, — подумала Елізабет, — але не для вух мого язикатого двору. Нехай поламають голови». Вона підвелася.
— Ходімо, Ґленкірку. Я хочу послухати про це віч-на-віч.
Покинувши зібраних придворних, королева попрямувала в невеликий вестибюль.
— Не треба церемоній, чоловіче! Сідай! — Вона сіла сама й налила два
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Любов дика та прекрасна», після закриття браузера.