Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

— Це не тобі вирішувати, люба моя, — проказав граф самовдоволено.

— Та невже? — перепитала вона. — Спитай у своєї матері, Патрику. Спитай — узнаєш.

Заінтригований, він заговорив про це з Меґ, яка тихо засміялася й сказала:

— То вона оголосила тобі війну, Патрику?

— Вона ж не може зробити так, щоб діти не з'являлися. Чи може? — У його голосі вчувалася стурбованість.

— Вона таки може, синку, і робить це.

— Це ж відьомство!

Меґ знову засміялася.

— Ой, Патрику! Не будь таким дурнем! У цій родині немає жінок, які б не знали особливих таємниць краси та здоров'я, що їх Мем привезла зі Сходу. Я не звинувачую Катріону. Я побралася з твоїм батьком — царство йому небесне! — коли мені було п'ятнадцять. Ти народився через рік, Джеймс і Адам із перервою три роки, Майкл іще через рік, і Джанет наступного року. Я ніколи б не сказала їй про це, і ти не здумай сказати, але твоя молодша сестра Мері з'явилася випадково, я не збиралася вже народжувати дітей після Джені. Ти знаєш, що за ті двадцять дев'ять років, що прожила в Ґленкірку, я не виїжджала з нього, окрім відвідин Сайтена або Ґрейгевена? Як би я хотіла поїхати куди-небудь… хоч кудись!

Це змусило його замислитися. Його власна мати, яка з такою любов'ю виховала їх, була незадоволена! Мері — випадковість! А Кат може запобігти появі дітей, якщо схоче! Він міркував далі. Маленькому королю було чотирнадцять років, і, попри всі чутки про одруження королеви Англії Елізабет і брата французького короля, Патрік був упевнений, що ніякого шлюбу не буде. Та навіть якщо й буде, сорокашестирічна жінка навряд чи зможе народити здорову дитину. Цілком імовірно, що їхній маленький король колись стане правителем і Англії, і Шотландії.

Цікаво, скільки ще лишилося до об’єднання цих двох країн в одну? Коли це відбудеться, столицею стане Лондон, а Единбург залишиться позаду — другорядне місто в королівстві Стюартів, відомих своєю короткою пам’яттю. Може, навіть доведеться щороку жити якийсь час в Англії, щоб утримувати родину й бізнес. Він того ж вечора обговорив із Бенджаміном Кіра, чи розумно було б перемістити кілька кораблів і один-два склади в Лондон. Може, варто поїхати в Лондон, щоб побачити все на власні очі. Він може взяти із собою Кат і свою матір!

Перш ніж приїхати додому й одружитися, Патрик відвідував двір Елізабет і бачився з королевою. Вона була красуня, але під грайливою зовнішністю ховалася холодна, цілеспрямована жінка. Вона не пустила б жодного чоловіка у своє ліжко, бо не могла ні з ким ділити владу. До того ж, зробивши цей вибір, королева гнівалася на жінок, які кидалися в обійми своїх коханців.

Хоча граф приховував ці свої почуття і в жодному разі не дозволив би своїй родині втягуватись у це, він був проти ув’язнення Марі Стюарт. Патрик двічі навідувався до двору в Единбурзі за владарювання Марі. Вона була на кілька років старша за нього. Десятирічним він закохався в прекрасну Марі. Одного разу вони розмовляли, і королева визнавала, що вони далекі кузени за лінією його матері. Вона була чарівна освічена жінка, і те, що Марі обрала Дарнлі за чоловіка, було просто сміховинно. І хоча лорд Босвелл приніс Марі погибель і Ґленкіркові не надто подобався, він був би значно доречнішою парою для неї.

Заздрість Елізабет до Марі була очевидна. Ув’язнення королеви Шотландії було жорстоким, і Патрик був упевнений, що це звичайнісінька примха. Отож він міг лише відвідати англійський двір. Патрик нізащо не зміг би там жити, бо не міг поважати королеву Тюдорів.

Він мав спрямувати вдосталь своїх статків до Англії, щоб, коли король Стюарт керуватиме всією великою землею, від Ленде Енду до Хайленда, його фінанси були убезпечені. Тоді його родина могла б їхати, куди їм заманеться.

Він нічого не сказав ні дружині, ані матері, але наступного ранку замкнувся в бібліотеці з Бенджаміном Кіра й запланував придбання двох складів у Лондоні, щоб зберігати товари для півдесятка своїх кораблів. Це було небагато, але воно мало покласти початок. Лондонський кузен Бенджаміна Елі Кіра міг усе влаштувати.

Далі він домовився з Кіра щодо поїздки в Англію. Обговорив маршрути і, нарешті, вирішив, що їхати морем о цій порі року швидше й безпечніше. Негайно спорядили в Літ посильного з наказом, щоб найкращі кораблі графа, готові до подорожі, чекали в Петергеді. Ще один вершник помчав до Единбурга, у банк майстра Кіра, зі вказівками відкрити в Лондонському відділенні для графа необмежений кредит. Коналла Mop-Леслі із загоном із п’ятдесяти озброєних чоловіків спорядили до Англії, на південь, до Лондона, де вони мали чекати на свого лорда. Елі Кіра винайняв для графа будинок у найпрестижнішому районі міста.

Адам Леслі мав відповідати й за маєток Ґленкірка, і за спадкоємця Ґленкірка. Патрик не мав ані найменшого наміру наражати свого єдинака на небезпеки цієї подорожі. Хлопчикові буде безпечніше зі своїми турботливими няньками, у звичному оточенні. Завершивши всі приготування, одного вечора граф повідомив за вечерею дружину й матір, що вони їдуть в Англію.

Срібний келих Кат стукнувся об стіл.

— Що? О коханий мілорде! Невже ми справді їдемо? Коли? Боже-світе! Мені ж нема чого вдягти!

Меґ Леслі всміхнулася до своєї невістки та обернулася до сина.

— Дякую, любий, але я застара, щоб подорожувати, — мовила вона.

— Ні, мадам. Ми хочемо, щоб ви були з нами.

— Так! Так! Belle mere[1], — благала Кат, — ви маєте поїхати! Вам ледь за сорок, і це не забагато, щоб подорожувати. Будь ласка, скажіть, що їдете!

— Я справді завжди хотіла побачити Лондон, — задумливо мовила Меґ.

— То їдьмо! — Кат схопила Меґ за руки й опустилася навколішки, зазираючи в карі очі своєї свекрухи. — їдьмо! Ох, як же ми розважимося! Театр «Глобус»! Цькування ведмедів! Маскаради при дворі! — Вона захоплено обернулася до чоловіка. — Ми побуваємо при дворі, Патрику?

— Так, люба моя. Думаю, у мене ще залишилося там кілька друзів, і хоча навряд чи її величність буде надто вже рада бачити двох гарних жінок на своєму порозі, придворні джентльмени будуть зачаровані.

— Патрику! — Погляд Кат став задумливим. — Що з Джеммі?

— Ми маємо залишити його вдома, кохана. Я не хочу ставити його під загрозу.

Її обличчя витягнулося.

— Патрику, я не можу кинути свою дитину вдома.

— Кат, він залишиться вдома. Подорож надто небезпечна, — він поглянув на неї, — а Джеммі — наша єдина дитина. Саллі й Люсі залишаться піклуватися про нього,